Спочатку:
На сторінку книги
Глава 19. Постріли в темряві
Нічне повітря нетрів було просякнуте страхом і пороховим димом. Побачивши пораненого, знесиленого Микиту, прив'язаного до ганебного стовпа, Ярослав більше не міг стримувати гнів. Він зробив рішучий крок уперед, перехопивши з рук батька другий бойовий пистолет. Його обличчя викривилося від люті, а голос пролунав подібним до грому:
— Негайно відпустіть мого брата! Якщо хоч одна падлюка зробить крок у його бік — я особисто вас усіх тут пристрелю!
Натовп індусів зашумів. Вони миттєво впізнали в ньому того самого багатого чужинця, який насмілився забрати дівчину з їхньої касти. Стара Калу вибігла наперед, істерично вказуючи на Ярослава брудною палицею:
— Ось він! Подивіться на нього! Це той чужок, який сам ісопртив нашу Радху! Він її повністю зіпсував, осквернив наш рід! Значить так, сахібе, якщо ти хочеш, щоб твій братик залишився живий — віддавай Радху нам і сам іди сюди! Інакше твій малий помре просто зараз!
Микита з трудом підвів важку, розбиту голову. Зі страхом дивлячись на брата й батька, він закричав, зірвавши голос:
— Ні! Прошу вас, не йдіть до них! Вони вас уб'ють!
Один із кремезних індусів, за роздратований вигуками бранця, замахнувся на Микиту важким кийком, але Ярослав діяв миттєво. Лунав гучний постріл. Куля влучила індусу прямо в ногу — чоловік заверещав від болю, упав на брудну землю й судорожно забив ногами.
— Я сказав, не трогати мого брата! — прогримів Ярослав, не опускаючи дула. — Якщо вам так потрібна кров — берете мене! Я піду замість Радхи, тільки відпустіть Микиту!
У цей момент двері позашляховика відчинилися, і Радха не выдержала. Дівчина вибігла назустріч небезпеці, її сльози заливали смарагдове сарі. Вона падала трохи не на коліни перед коханим, умоляючи його зупинитися:
— Ні, Ярику, благаю тебе! Не віддавай їм себе! Це моя провина, я повинна піти!
Ярослав підхопив її, міцно притиснув до своїх грудей і гаряче прошепотів у волосся:
— Ніколи! Радха, кохана моя, я тебе ніколи не отдам цим звірям! Ти — моє життя і мати моєї дитини!
Поруч із ними з машини вийшла й Олена. Її материнське серце розривалося від вигляду катованого Микити. Вона виступила наперед, простягаючи руки до натовпу:
— Хочете грошей?! Я віддам вам усе, що в нас є! Хочете мільйони — ви отримаєте їх! Тільки отупстіть мого хлопчика, благаю вас!
Раптом із тіні вийшла Катерина. Алкоголь повністю вивітрився, її обличчя палало від сорому й каяття. Вона подивилася на стару відьму й з розпачем закричала:
— Калу! Ти зрадила мене! Я ж сказала тобі відмінити все! Я платила тобі гроші, щоб ти забрала Радху, а ти навіщо мого брата схватила?! Навіщо ти це зробила?!
Калу лише мерзенно засміялася їй у обличчя:
— Ти глупа, наївна мажорка! Ти думала, що можеш керувати нами за свої смердючі папірці?!
Олена, почувши ці слова, повернулася до Катерини. У її очах палала гірка матирська злість:
— Боже мій… Як ти могла?! Катю, це все через тебе! Через твою сліпу ненависть твій рідний брат зараз стоїть прив'язаний і стікає кров'ю!
Ніка та Аліса, вибігши вслід за матір'ю, стали стіною перед Ярославом і Радхою, закриваючи їх своїми тілами:
— Ми не отдам їх! Їхня любов сильніша за ваші дикунські закони! Спробуйте тільки чепити нашу родину!
Калу оскаженіла від такого опору. Вона голосно закричала на хинди, віддаючи наказ нападникам. Індуси з палками та ніжaми вже хотіли приблизитися до Горлових, але тут уперед вийшов дед Лев. Старий ветеран дістав із-за пазухи свій важкий револьвер і зробив кілька попереджувальних пострілів у повітря.
— Ану стояти на місці, дикарі! — прогримів дед Лев, а його сива борода затремтіла від люті. — Якщо ви трогнете мою сім'ю — ви гірко пожалієте, що на світ народилися!
Один із найбільш агресивних нападників спробував сдвинутися в бік деда, але Лев Горлов без вагань зробив постріл йому в плече. Чоловік з криком валився на землю. Побачивши суворого діда, який без жалю готовий пристрелити кожного, нападники заніміли від жаху. По натовпу прокотився страхітливий шопіт. Вони зрозуміли, що ці білі люди не відступлять. Один за одним, кидаючи зброю, індуси кричали на хинди, що відмовляються битися проти вогнепальної зброї, і почали в паніці тікати геть, зникаючи в темних провулках нетрів.
Калу залишилася зовсім одна. Вона злісно тупала ногами, дико верещачи услід утікачам:
— Боягузи! Всі ви боягузи! Любов — це слабость! Вона зробила вас слимаками! Але я все одно знищу тебе, Радхо! Вона помре!
У цей момент Катерина, яку переповнював біль і усвідомлення власної провини, підбігла до батька, вихопила з його рук пистолет і зробила постріл прямо в ногу старій Калу!
— Ти підла, мерзенна істота! — закричала Катя в сльозах. — Тепер я нарешті розумію, чому Радха росла в страху і була позбавлена любові! Ти отруїла життя всім навколо!
Калу закричала від пекучого болю і безсило упала на брудний асфальт, стискаючи прострелену ногу. Aнтон, здивований і вражений вчинком доньки, швидко підійшов і відібрав у неї пистолет:
— Дочка… Все скінчено. Досить крові. Ми віддам її в руки офіційному правосуддю, вона більше нікому не зашкодить.
Але дед Лев підійшов ближче, важко спираючись на палицю, і суворо сказав:
— Ні, сину. Ця відьма не заслуговує на м'яку тюрму, з якої її знову хтось викупить. Ми запрем її у найглибшу яму локальної поліції під наш особистий контроль, де вона заслужила сидіти до кінця своїх днів!
Радха, дивлячись на поранену мачеху, яка корчилася від болю, відчула не ненависть, а лише глибокий жаль. Вона, як милосердна душа, навіть умоляла Ярослава не чинити з нею занадто жорстоко. Але Ярослав ніжним рухом обняв її, цілуючи її тремтячі руки:
— Вона більше ніколи не тронет тебе, мила… Забудь про неї. Зараз ти повинна думати тільки про наше будуще і про нашого малюка.
Радха глибоко вдихнула, розуміючи, що її гірке минуле нарешті згоріло, і життя почалося заново. Але в її очах усе ще проглядала легка тривога:
— А якщо… якщо вона колись вирветься і знайде нас знову?
Сім'я Горлових обступила дівчину. Антон, Олена, Ніка та Аліса в один голос почали впевнено завіряти її, що Калу більше ніколи в житті не заподіє їй болю, адже відтепер Радха під надійним захистом усієї їхньої потужної родини.
До них повільно підійшла Катерина. Її очі були червоними від сліз. Вона щиро сожалела, що витягла цю відьму з тюрми, і тихим, зламаним голосом признала:
— Пробачте мені… Всі пробачте. Мені просто було дуже обидно, що всю увагу, всю любов родина віддала Радсі, а на мене ніхто не звертав уваги… Я засліпла від заздрощів.
Радха раптом сама зробила крок назустріч Катерині. Вона опустила руки й тепло, по-людськи подивилася на дівчину:
— Я не злюся на тебе, Катю… Я все пробачила. Ти теж частина цієї родини.
Тим часом Ярослав із Антоном швидко підбігли до стовпа й гострим ножем розрізали мотузки, визволяючи Микиту. Весь поранений, зі збитими кулаками й розбитим обличчям, хлопець безсило впав у обійми батька та брата. Олена кинулася до них, цілуючи закривавлені щоки сина й закричала від щастя:
— Сынок мой! Живий, Боже мій, ти живий!
Микита слабко посміхнувся розбитими губами, оглядаючи всіх Горлових та Радху, які стояли поруч, тримаючись за руки, і тихо пр
ошепотів:
— Моя сім'я… Ви всі тут. Дякую вам.
