Глава 6. Зустріч під дахом оазису

Олена вислухала емоційну розповідь доньки, не зводячи м'якого, проникливого погляду з гості. Дивлячись на перелякану Радху, яка стискала в руках єдиний вузлик зі своїми скромними речами, серце жінки переповнилося щирим жалем. Олена лагідно усміхнулася — вона прожила в Індії вже три роки й добре знала, як важко тут ведеться бідним дівчатам, позбавленим підтримки родини, і як сильно вони потребують захисту та звичайної людської допомоги.

Помітивши, що Радха намагається ховати поранену кінцівку під важкими складками материнського сарі, Олена підійшла ближче й тихо, але турботливо попросила:

— Люба, покажи, будь ласка, свою ногу. Ніка сказала, що ти сильно поранилася.

Радха злегка збентежилася, рум'янець виступив на її порцелянових щоках. Вона повільно підняла край яскравої тканини, демонструючи ретельно накладену в клініці пов'язку, крізь яку все ще проглядали темні плями.

Олена співчутливо похитала головою, присівши поруч, і лагідно промовила хинди:

— Не варто тобі боятися нас, дитино. Тобі зараз треба дуже сильно берегти себе, щоб рана швидше затягнулася. Запам'ятай: якщо ти хочеш у нас працювати, ти не повинна нічого приховувати. Нам важливо, щоб ти була здоровою. І я справді хочу запропонувати тобі цю роботу, моя дорога… Скажи, а ти вмієш готувати?

Почувши це питання, Радха на мить замислилася, і перед її очима постали спогади з дитинства, коли ще була жива її рідна мати. Життя в нетрях навчило її всього дуже рано. Вона з малих років поралася біля печі, вчилася правильно змішувати спеції, перемелювати зіру, коріандр та куркуму, випікати запашні коржики чапаті та варити ідеальний рис. — Так, я вмію готувати, пані, — тихо, але впевнено відповіла Радха, склавши руки перед собою. — Я вмію готувати багато традиційних страв і швидко вчуся.

Почувши слово «пані», Олена злегка насупилася, але на її губах знову з'явилася добра посмішка. Вона заперечно похитала головою:

— Називай мене просто Оленою, а не пані чи господинею. Ми приїхали з України, у нас зовсім інша культура, і ми набагато простіше ставимося до таких речей. Ти для нас не рабиня і не служниця, а просто домробітниця, яка допомагатиме мені по господарству за хорошу плату. Роботи тут багато, вілла величезна, і я сама просто не успеваю за всім угледіти. Це велике щастя, що ти сьогодні з'явилася в нашому домі.

Слова Олени глибоко запали в душу Радхи. Вона дивилася на цю світлу, красиву іноземку й не вірила своїм вухам. Мачуха роками вселяла в неї думку, що вона нікчемна й нічого не варта, а тут чужі люди поставилися до неї з такою повагою. Радха твердо пообіцяла собі, що ні за що у світі не підведе цю добру, милу жінку. Попри те, що вони були чужинками й належали до абсолютно різних світів, Радха вирішила погодитися на пропозицію, щоб нарешті отримати шанс почати нове, безпечне життя.

Ніка, яка з захватом спостерігала за цією сценою, заплескала в долоні:

— От і чудово! Ходімо, я покажу тобі твою кімнату, тобі треба відпочити.

Коли Радха переступила поріг виділеної їй кімнати на першому поверсі, у неї перехопило подих. Дівчина ніколи не думала, що кімната для прислуги може бути такою розкішною й великою. Тут стояло величезне ліжко з м'якою білосніжною білизною, великі шафи для речей із лакованого дерева, витончене дзеркало в повний зріст, а на стіні висіла велика, неймовірної краси картина з видом на величний біломармуровий Тадж-Махал, оповитий рожевим ранковим туманом. Для Радхи, яка звикла спати на брудній циновці прямо на глиняній підлозі, це місце здавалося справжнім палацом Раджі.

Залишивши речі, Радха повернулася до холу. Олена, як і обіцяла, провела для неї швидку екскурсію просторими кімнатами вілли, показуючи кухню, пральню та вітальню. Коли з оглядинами було покінчено, господарка дому запросила дівчину до сімейного столу поужинати. Олена голосно покликала своїх молодших доньок, які відпочивали на другому поверсі:

— Катю, Алісо, спустіться, будь ласка, на кухню! Хочу вас де з ким познайомити.

За кілька хвилин до їдальні увійшли дві дівчини. Олена з усмішкою представила гостю, і Радха, злегка ніяковіючи, заговорила англійською мовою, яку колись трохи вивчила на вулицях від іноземних туристів:

— Мені дуже приємно з вами познайомитися.

Аліса, якій нещодавно виповнилося сімнадцять років, була світлою, щирою й доброю дівчиною. Вона з цікавістю та приязною посмішкою розглядала Радху, захоплюючись її яскравим сарі та красивими великими очима. Аліса одразу підійшла ближче й тепло привітала дівчину, без вагань прийнявши її в їхній великий дім.

А от вісімнадцятирічна Катерина зреагувала зовсім інакше. Як тільки вона побачила бідну індуску в запиленому одязі за їхнім чистим сімейним столом, її обличчя скривилося від презирства. Катя, яка мала характер справжньої егоїстичної стерви, миттєво невзлюбила Радху. Вона демонстративно фиркнула, склала руки на грудях і зміряла дівчину зневажливим поглядом з голови до ніг. У голові Катерини одразу народився підступний план: вона вирішила, що зробить усе, аби влаштувати цій «жалюгідній замурзаній служниці» справжнє солодке життя й вижити її з вілли за першої ж нагоди.

Помітивши напруження, Олена суворо подивилася на Катю, а потім лагідно звернулася до Радхи:

— Ну ось і познайомилися, люба. Сьогодні відпочивай, набирайся сил, а вже завтра вранці приступай до своїх обов'язків на кухні. Ніка допоможе тобі розібратися з продуктами.

Тим часом нічні вулиці Делі почали порожніти. Чорний позашляховик Ярослава повільно повз крізь темні, задушливі квартали Нью-Делі. Брати об'їхали майже весь район, зазираючи в найбрудніші закутки, але пошуки не дали жодного результату. Ярослав сидів за кермом, повністю знесилений, його очі почервоніли від напруги, а в душі оселився чорний, безпросвітний розпач. Він відчував, що остаточно втратив надію знайти свій білий лотос у цьому гігантському місті.

Микита, який сидів на пасажирському сидінні й утомлено підпирав голову рукою, тихо промовив:

— Ярику, брате… ми зробили все, що могли за цю ніч. Уже третя година. Ми просто шукаємо голку в стозі сіна. Поїхали додому, прошу тебе. Треба перепочити. На свіжу голову ми придумаємо щось інше, задіємо приватних детективів чи зв'язки нашої фірми. Поїхали.

Ярослав важко зітхнув, його плечі безсило опустилися. Він розумів, що брат правий. Зціпивши зуби від болю, він розвернув автомобіль у бік престижного кварталу.

Коли позашляховик тихо заїхав на подвір'я вілли Горлових, уся родина вже спала. У будинку панувала глибока, спокійна тиша. Ярослав повільно піднявся мармуровими сходами до своєї кімнати, навіть не здогадуючись, що всього кількома метрами нижче, у затишній кімнаті на першому поверсі, солодко спить та сама Радха, яку він так відчайдушно шукав усю ніч. Він і уявити не міг, що від завтрашнього дня його кохана індійська квітка працюватиме домробітницею в його власному домі, і їхні світи знову зіткнуться під одним дахом.