Раді Вас бачити!

Я не зводила погляду з Даррена Норт, який стояв біля каміна. Руки слідчого лежали на спинці вільного крісла, а поряд із ним знаходився один з людей корони, тримаючи в руках відкриту папку з документами. 

Трохи посунувшись у кріслі, помітила, як Юджин, що сидів праворуч, нудьгував. Постукував пальцями по підлокітнику і розглядав стелю. А все через те, що третя, запрошена на зустріч особа, запізнювалася.

— Довго нам ще чекати на неї? — не витримав лорд Блумері, повернувшись до королівського слідчого.

Той не встиг відповісти. Двері у вітальню прочинилися. Почулися кроки.

— Перепрошую, — голос Патрісії прокотився мелодією по приміщенню, — мій сніданок затягнувся.

Я на мить замружилася, чудово розуміючи, задля чого нас тут усіх зібрав лорд Норт. І приготувалася до вистави.

— Проходьте, Патрісіє, — Даррен зберігав спокійний вираз обличчя. — Ви вчасно.

Юджин збоку від мене пирхнув.

Жінка пройшла повз, театрально притримуючи живіт. Зупинилася біля вільного крісла і… настільки повільно опустилася в нього, наче це справді було дуже важко.

— Гадаю, тепер можемо починати, — лорд Норт забрав папку у свого помічника, випростався, окинув приміщення поглядом. — Я попросив усіх вас зібратися цього ранку, бо маю повідомити новину. Корона ініціювала початок правового оформлення щодо майна та титулів покійного маркіза. Всі необхідні документи вже зібрані. Рішення можна було б отримати вже за кілька тижнів, якби не інформація з приводу того, що у лорда Олафа може бути спадкоємець.

Лорд Норт перевів погляд на Патрісію. Жінка сиділа з рівною спиною і спокійним виразом обличчя.

— Це може повпливати на час, який знадобиться для вирішення цього питання, — додав перший королівський слідчий. — Патрісіє, нагадайте, будь ласка, який у вас термін вагітності?

Патрісія скинула підборіддя:

— Дитина має народитися за місяць, мілорде. Декілька тижнів розбіжностей можливі. Так сказав лікар.

— Який лікар? — Даррен насупив брови.

— У селі, де я зараз мешкаю, є такий, — мовила та. — І з приводу цього… Мені б не завадило ще раз його навідати. Коли я вже зможу поїхати? 

Лорд Норт примружився:

— Патрісіє, ви кажете, що вагітні дитиною маркіза та мага Життя. Корона не дозволить, щоб вами опікувався якийсь невідомий лікар. Цей маєток найкраще місце…

— Це найнебезпечніше місце! — Патрісія схопилася на ноги.

Легко. Швидко. Наче забула про свою «вагітність». Я вже бачила, як вона це робить раніше. Але навіть не припустила тоді, що це знак її брехні.

— Я вимагаю, щоб мене звільнили! Я що, у полоні тут, лорде Норт?! Чи ви підозрюєте мене у вбивстві коханого чоловіка?! Поясніть свою поведінку! Я не збираюся лишатися під одним дахом з цими людьми!

Вона ледь хитнула головою у наш з Юджином бік.

Я чула, як лорд Блумері сіпнувся. А я… сама не розумію чому та коли… посміхнулася.

Лорд Норт впіймав мою посмішку. І на мить опустив повіки, наче стримувався.

— Чому ви вважаєте, що тут вам небезпечно? — видихнув він, знову поглянувши на жінку. Холодна маска на обличчі не здригнулася.

Патрісія набрала повітря в легені й ледве не задихнулася від обурення:

— Лорде Норт, невже ви не бачите, що цим людям моя дитина лише стоїть на заваді?! Я боюся за своє життя кожного дня! Я кожної ночі засинаю з ножем під подушкою, бо інакше не можу очей зімкнути!

— Вас охороняють люди корони, — мовив Даррен. — Ви не довіряєте їм?

— Я не довіряю не їм, мілорде, — пирхнула вона, скинувши підборіддя. — Я хочу повернутися додому. Туди, де буде спокійно і безпечно. Туди, де я зможу народити дитину без загрози її життю!

— Дитину…, — слідчий повторив, нахилив голову і примружився. — Яку саме дитину, Патрісіє?

Жінка на мить заклякла:

— Я не розумію вас, мілорде.

— Я питаю у вас, — Даррен повернув папку помічнику, сперся долонями на спинку крісла, — про яку зараз дитину взагалі йде мова?

— Мою! — Патрісія обхопила рукою живіт. — І маркіза Олафа, ясна річ!

— Покличте магістра Джуліана, — Даррен звернувся до одного з людей корони, що чекав біля дверей.

— Що?! — Патрісія озирнулася спочатку на того, кому слідчий віддав наказ, потім знову до Даррена. — Навіщо це, лорде Норт? Зі мною та дитиною поки що все добре…

— Ви в цьому впевнені? — темна брова вигнулася, а я кусала себе за губу, щоб не розсміятися.

Яку ж виставу тут влаштував королівський слідчий!

— В якому сенсі «впевнена»? — Патрісія не збиралася здаватися. — Звісно, що я впевнена!

— Така дитина дійсно має бути в безпеці, — спокійно мовив Даррен. — І краще, аніж огляд мага Життя…

— Мені не потрібен огляд! — Патрісія вибухнула. — Мені потрібен спокій та безпека! В мене вдома! Поки дитина не народиться!...

Двері у вітальню прочинилися. Я почула розмірені кроки.

— Вітаю.

І голос Джуліана.

— Джуліане, нам потрібна стандартна перевірка мага Життя…

— Ви не змусите мене! — Патрісія навіть договорити Даррену не дала. — Перед свідками! Ні!

Отут я майже відчула, як репнуло терпіння.

І тільки за мить побачила, як загострилися риси обличчя Даррена. І яким поглядом він дивиться на Патрісію.

— Ви прийшли в дім роду Блумері, — голос Даррена став настільки холодним, що навіть я здригнулася. — Заявили, що вагітні від маркіза. Для того, щоб корона могла спиратися на факт існування дитини, мають бути докази. Не лише ваші слова, Патрісіє.

— То відпустіть мене нарешті з цього клятого маєтку! — вигукнула вона. — І я передам вам листи Олафа!

— Листи? — повторив лорд Норт. — Річ у тім, що листи не було знайдено, Патрісіє. Наче їх і не існує. Як ви це поясните?

Жінка смикнулася, скинула брови, дивлячись на Даррена:

— Що?..

— Так, — лорд Норт смикнув куточком рота. — Три дні тому ваш дім було обшукано за наказом корони…

— Ви не мали права! — верескнула вона.

А я насупилася.

Три дні тому? Юджин тільки вчора увечері мав переказати Даррену те, що ми бачили після обіду. Тобто… слідчий теж щось підозрював? Провів власне розслідування, нікому нічого не сказавши?

— Мали, — холодно присік її істерику Даррен. — Дозвіл з печаткою корони ми передали вашій сестрі, Патрісіє. До речі, на якому строку ваша сестра? Як скоро вона має народити? Здається, — він задумливо відвів погляд, — моїм людям вона сказала, що має народити за місяць. Можливо кілька тижнів розбіжностей.

У мене перехопило подих від цих слів.

То… вона дійсно мала план! Збиралася видати дитину сестри за власну?!

— Ви…, — жінка захлиналася повітрям. Обличчя червоніло. — Що ви зробили з моєю сестрою?!

— А що ми мали зробити? — на обличчі Даррена досі не смикнувся жоден м’яз. — Ваша сестра люб’язно впустила людей корони в будинок, відповіла на всі запитання і… сказала, що ніколи не бачила жодного листа від маркіза Олафа вам. Як і самого маркіза, який, начебто приїздив до вас. А от ви писали йому, так. Це вона підтвердила.

— Це брехня! — звила Патрісія. — Ви залякали мою сестру! Погрожували їй! Як… як… як….

— Тіно, — я озирнулася до служниці, яка стояла біля стіни і майже втискалася в неї. А погляду розширених від шоку очей не зводила з Патрісії. — Принеси води, будь ласка. Здається, у нашої гості починається істерика.

Патрісія зреагувала на мої слова раніше, ніж Тіна.

— Це все ти! — вона кинулася до мене.

Юджин скинувся з місця раніше, ніж я встигла злякатися. Перехопив жінку за зап’ясток. І відштовхнув.

— Заспокойся, — рикнув він на неї. — Твою брехню викрито.

— Мою брехню?! — Патрісія сіпнулася. — Ви намагаєтеся просто позбавитися мене! Моєї дитини! Ви брешете! Ви всі брешете! Він кохав мене! Я мала від нього завагітніти! Мала!

— Патрісіє, годі! — голос Даррена ляснув у повітрі.

— Ви всі проти мене! — заверещала Патрісія. — Я буду скаржитися королю! Я…

Люди корони відступили від дверей, наблизилися до жінки. 

— Відійдіть від мене! — вона змахнула рукою. — Не чіпайте! Кляті пси! 

— Затримати її, — голос Даррена пролунав спокійно. — Патрісіє, ви звинувачуєтеся у шахрайстві й спробі заволодіння чужим майном шляхом обману. 

— Я вагітна! — заволала Патрісія, коли люди короля підхопили її під руки. — Вагітна!

— Джуліане, — лорд Норт скривився. — Прошу, перевір це.

— Ви не посмієте! Не посмієте! — Патрісія брикалася в руках чоловіків. — Відпустіть мене! Пустіть!

Джуліан зробив крок до жінки. Навіть не торкнувся. Просто провів рукою над її головою.

— Дитини немає, — сухий факт, який спровокував гучний жіночий крик.

— У нас є стаття за симуляцію вагітності? — поцікавився лорд Норт, скосивши погляд у бік свого помічника. — Ні? Потрібно буде запропонувати королю це виправити.

Потім випростався, кашлянув:

— Патрісіє, вас буде доставлено до столиці задля проведення суду. Ви можете попросити захисту, коли дістанетеся міста і…

— Я вагітна! — продовжувала волати Патрісія, брикаючись в руках людей корони. — Ви не маєте права так зі мною вчиняти! Я вас вб’ю! Я вас всіх вб’ю!

Патрісія захлиналася. Вона сипала прокльонами, не добираючи слів.

Її потягли до дверей. Патрісія пручалася. Намагалася схопитися спочатку за Джуліана, який відступив на крок. Потім за одвірок. За мить двері у вітальню зачинилися. Але крики досі лунали з коридору.

— Таке на моїй практиці вперше, — гмикнув Даррен, похитавши головою. — А ви що скажете, магістре?

Джуліан знизав плечима:

— Було кілька випадків. Але не таких яскравих.

Я тільки зараз зрозуміла, що майже не дихаю. Повітря застрягло у горлі й не рухалося ані вперед, ані назад. Юджин повернувся до мене і подав руку.

— Дозвольте допомогти, маркізо.

Я вклала пальці в його долоню, встала, спершись на Юджина. А він утримав мене і за мить провів великим пальцем по тильній стороні долоні. Наче намагаючись заспокоїти.

Випросталася, звела погляд. І… побачила, як у наш бік дивиться Даррен Норт.

Погляд слідчого підскочив до мого обличчя. І за мить він вже заговорив.

— Підсумуємо, — мовив він. — Прямого спадкоємця у маркіза не було. Питання спадку повертається до попереднього стану. Та корона вже почала над ним працювати. З приводу Патрісії… доповідь про цей випадок буде відправлено у столицю разом із самою шахрайкою. Поки інше рішення не буде ухвалено, поки ми не знайдемо вбивцю… контроль над маєтком і землями роду Блумері залишається за короною, маркізо. Поки все залишається так само, як і у день мого приїзду.

Я кивнула:

— Розумію, лорде Норт. І як я розумію, поки триває розслідування, я не маю права претендувати ні на що.

— Саме так, — кивнув він. — Ви зможете подати прохання короні, тільки якщо не винні. І коли винного буде знайдено.

— Це все? — спитала я, відпускаючи руку Юджина. 

— Так, маркізо. Поки що це все, що я маю вам повідомити.

Мені зараз дуже кортіло спитати про той артефакт. Про ту річ, яка вбила Олафа. Лорд Норт сказав про неї лише мені. І мені хотілося дізнатися більше.

Але… кількість людей у північній вітальні вказувала, що зробити це не вдасться.

— І ще! — Даррен наче щось згадав, знову поглянув на мене. — Ви досі не поговорили з Еріком, маркізо? 

— Ще ні, — в мене похололо всередині.

Юджин насупився, поглянувши на мене. 

— Це, звісно, ваше рішення, леді Блумері, — хитнув головою лорд Норт. — Та гадаю, що невдовзі розслідування буде завершено. На це вказують деякі ознаки. У вас може не випасти більше такої нагоди.

— Так, я розумію, — кивнула. — Дякую, що нагадали, лорде Норт. Я… можу йти?

— Так, звісно, — королівський слідчий вказав на двері. — Ви вільні, маркізо. У межах маєтку, звісно що.

— Звісно що, — передражнила я його, кивнула і повернулася до виходу.

Вийшла у коридор, видихнула. Пройшла вперед, почула кроки Тіни за спиною. А за мить… і інші. Швидкі. Вперті.

— Беатріс! — голос Юджина наздогнав мене біля повороту.

Я озирнулася до брата маркіза.

— Що за зустріч з магом Смерті? — в лоба спитав він, не звернувши уваги ані на Тіну, що застигла поряд, ані на двох служниць, які йшли повз з кошиками брудної білизни в руках. — Навіщо?

— Нічого такого, через що варто перейматися, — легко відгукнулася я.

— Але… я переймаюся, — він зробив крок до мене, перехопив мою руку, підняв і стис в долонях. Зазирнув мені у вічі. — Я завжди хочу перейматися твоїми проблемами та негараздами, невже ти цього ще не зрозуміла?

— Юджине… Це не найгостріша тема, вам так не здається? — спитала я, обережно намагаючись звільнити свою руку. — Тут щойно була жінка, яка намагалася продати короні дитину власної сестри? Мені здається, це більш нагальна тема, ні?

— Чхати мені на Патрісію! — пирхнув Юджин, сильніше стиснувши мої пальці у своїх долонях. — Я думаю тільки про тебе. І наш дім.

— Наш дім? — перепитала я, вигнувши брову.

— Так, наш, — твердо повторив Юджин. — Чи ти не згодна з цим? Беатріс? Я все для цього зробив.

— Зробив що? — погане передчуття пробігло вздовж хребта. І я нарешті звільнила руку. Відступила на крок.

— Беатріс…

— Зробив що?! — видихнула я, втрачаючи самовладання.

— Написав королю, — видихнув він, дивлячись мені у вічі.

Серце спочатку підскочило до горла. А потім впало так низько, що я навіть перестала відчувати його биття.

— Поясни.

— Так, Беатріс! — брат маркіза ступив на крок до мене, скинувши підборіддя. — Я написав короні з проханням взяти тебе за дружину. Це був мій сюрприз тобі. Я сказав, що зможу тебе захистити, я це і роблю. Ти станеш моєю дружиною. 

Я сама розуміла, наскільки панічно стрибає мій погляд по його обличчю. Наче шукає будь-яку деталь… будь-яку емоцію… яка вкаже на те, що він бреше. Що вигадує. Будь-що!

— Як ти посмів?! — видихнула я, відступаючи на крок. — Я не погоджувалася на це! Я не піду за тебе заміж!

— Підеш! — Юджин наздогнав мене за мить, впіймав за руку. — Це єдиний шлях, Беатріс! Як довго ти збираєшся це заперечувати?!

— Лорде Блумері! — холодний голос пролунав збоку.

Я скосила погляд. В коридорі стояв лорд Норт. Скільки всього він чув і бачив, я навіть уявити не могла.

— Не лізьте в це, перший королівський слідчий, — видихнув крізь зуби Юджин, теж озирнувшись.

— Відпустіть маркізу, — Даррен навіть бровою не повів. — Ваша поведінка перетинає межі прийнятної поведінки.

Пальці зісковзнули з мого зап’ястка. А я… не знаю, що на мене найшло. Я не опустила руку. Розмахнулася і вліпила йому ляпаса.

Удар пройшов крізь руку до плеча, коротким різким болем. Долоня загуділа, пальці заніміли. Ляск вийшов таким гучним, що в мене задзвеніло у вухах.

Юджин хитнувся і на мить застиг, дивлячись на мене таким поглядом, наче до кінця не вірив, що я це зробила.

— Беатріс…

— Не бажаю чути від вас більше ані слова, лорде Блумері, — процідила я крізь зуби, серце ламало ребра зсередини. — І бачити вас не бажаю. Була б моя воля, я б виставила вас за двері цього маєтку і заборонила до нього наближатися!

Не даючи йому змоги ще щось сказати, я розвернулася і кинулася далі коридором.

Жар палив щоки. А паніка стискала горло.

Він подав запит короні, щоб стати моїм чоловіком! Не отримавши від мене згоди! Не порадившись! Сюрприз, бляха?! Отакий сюрприз він мені готував?!

Мерзотник!

 

***

До вечора мене так і не відпустило. День ніби й минув, а всередині досі клекотала злість, варто було згадати обличчя Юджина.

Тому, коли нарешті стемніло, я пішла туди, де могла хоча б робити щось руками. Тіна намагалася мене відмовити, та я пообіцяла, що не буду прикликати магію сьогодні.

В оранжереї було тепло. Крізь скляний дах лилося світло зірок і двох срібних місяців у повні. Ідеальний час для висадки вічноцвіта. Так писала Беатріс у своєму записнику.

І я збиралася зробити все, щоб мати можливість переконати корону в тому, що я знадоблюся їм, як союзник. А не як дружина брата Олафа.

Мерзотник! Боги!

Я видихнула крізь зуби, витягнула горщик, в якому Беатріс вирощувала розсаду вічноцвіта. Над ґрунтом стирчало кілька зелених стебел. Половину з них я планувала пересадити в оранжерею і продовжити спостереження, які почала моя попередниця.

Намагаючись більше ні про що не думати, я звірялася з записами маркізи, знайшла найліпше місце для нової грядки, і встромила лопатку у землю. Глибина ямки, кількість ґрунту, відстань до інших рослин — все це було вказано у записах і не закреслено, як деякі речення до цього.

Я пам’ятала, що попередня спроба виростити вічноцвіт провалилася. У мене ж шансу на помилку не було. Я мала зробити все, щоб мати козир в рукаві.

— Тіно, — я навіть не озирнулася, зосереджена на роботі, — на кухні хтось ще лишився? Не відмовилася б від заспокійливого чаю. І того відвару… що магію мені відновлює.

— Не впевнена, міледі, — тихо мовила в мене за спиною служниця. — Та я можу сама їх приготувати. Зараз?

— Так, — я повернулася до дівчини. — Дякую тобі.

Тіна тільки очі опустила сором’язливо. І поквапилася до виходу з оранжереї.

Я чула, як за нею зачинилися двері, і звільнила з землі горщика перший паросток.

Корінці рослини були тоненькі та білі, як нитки. Закручувалися на кінцях у спіралі. Обережно опустивши рослину у лунку, підхопила лопатку, щоб заховати корінці у м’якому, здобреному пилком вугілля ґрунті.

І благала всіх місцевих богів, про яких нічого не знала, щоб вічноцвіт прижився. Бо інакше… Заміж я точно за Юджина не піду. Доведеться тікати.

З цими думками, я занурила другу рослину у ґрунт. Десь за десяток сантиметрів від іншої.

Клацання дверей почула раніше, ніж зрозуміла це. Застигла, стискаючи лопатку в руках. Кроки, які я почула, належали не Тіні. Надто розмірені. Надто широкі.

Якщо це Юджин, я його прямо в цій оранжереї закопаю. Буде ще один труп у родині Блумері. Навіть у склепі місця йому шукати не доведеться.

Я випросталася і розвернулася, готуючись до сварки, яка просто мала вибухнути.

Відкрила рота і… застигла.

Алеєю до мене йшла зовсім інша людина. Людина, на яку я тут не чекала.

— Магістре? — здивовано видихнула я, зустрівшись поглядом з Еріком. — Не очікувала вас тут побачити. Ви тут за наказом лорда Норт?

Чоловік не відповів одразу. Продовжив наближатися, нахиливши голову й окидаючи мене дивним поглядом. 

А потім зупинився на відстані п’яти кроків і гмикнув.

— Годі вже гратися, Тріссі. Я прийшов за тим, що ти мені обіцяла. Ти сама це віддаси? — він підняв руку, між пальцями спалахнуло якесь чорне полум’я. — Чи хочеш продовжити свою гру?