Раді Вас бачити!

У мене всередині щось просіло. Земля під ногами теж похитнулася.

Я дивилася на Тіну, а чула тільки те, як голосно стукотить в мене серце.

Це зробила Беатріс?! Щоб покарати?! Вона що, взагалі, геть хвора була?!

У мене похололи та затремтіли руки. А Тіна ледь помітно поворухнулася і…

— Міледі, чи можу я спитати?

Ні. Ні-ні-ні. Бо у мене немає відповіді на те, як так вийшло, що твоя пані гадки не має, що цей шрам залишила вона сама! Трясця!

Думай! Ну ж бо, думай!

Образ маркізи в очах цієї дівчини щойно зламався. Так, я не хотіла, щоб вона мене боялася. Але я точно не хотіла підставляти власну шию під лезо її підозр!

Якщо вона скаже слідчому… Якщо у того з’являться підозри про те, що маркіза раптово почала забувати важливі події…

Скажи щось. Хоч щось. Треба відповісти!

— Я… — почала я і сама почула, як голос зрадницьки хрипить.

І не змогла вичавити з себе більше ані звуку. Порятунок прийшов звідти, звідки я не очікувала. Двері в оранжерею прочинилися. 

Усередину зробив крок Даррен Норт. Його погляд затримався на Тіні. Потім стрибнув до мене.

— Маркізо, я не завадив?

Я кашлянула, перевела погляд на чоловіка:

— Ні, лорде Норт. Не завадили.

Я кинула погляд на Тіну, яка знову дивилася лише на землю перед собою.

Треба буде з нею поговорити пізніше. Дати якусь відповідь, яка її задовольнить. Треба буде щось придумати, поки вона не розкрила мою таємницю.

Перший королівський слідчий кинув погляд на Тіну:

— Залиш нас.

Тіна поглянула на чоловіка, а потім повернулася до мене. Не зрушила з місця, поки я не кивнула. Після чого розвернулася, вклонилася обом і рушила до виходу. 

— Яка віддана у вас служниця, маркізо, — гмикнув Даррен, простеживши поглядом за Тіною. — Мабуть, знає багато ваших секретів, еге ж?

Мене наче струмом від його слів вдарило. Я пропалила поглядом лорда Норт.

— Так можна сказати про всіх слуг, — видихнула нейтральним тоном. — Що знає один, знають і всі інші. Плітки річ така, лорде Норт.

— Важко з вами не погодитися, — кивнув чоловік і жестом запропонував пройтися оранжереєю. — Та все ж в особистих слуг частіше за все язик зав’язаний… Чули про слуг графа Ентіор?

— Що саме? — перепитала я, сподіваючись, що граф з таким прізвищем справді існує чи існував, і я не вступаю зараз в чергову пастку.

— Кажуть, він відрізав язики тим слугам, яким довіряв свої найстрашніші таємниці, — поділився інформацією Даррен. — Правда чи це ні, ми вже не дізнаємося. Але було б цікаво дізнатися, що такого він приховував від інших подібним чином.

— Це жахливо! За таке мають карати!

— А за шрами на обличчях служниць мають карати? — байдужим тоном поцікавився чоловік, а я запнулася на рівному місці.

Удала, що зацікавилася станом одного з кущів. Зупинилася, нахилилася над ним.

— Щось трапилося, маркізо? — голос слідчого пролунав над головою. — Чи ви не знали, що мені це відомо?

Тобто… він не підслухав це щойно?

У мене тряслися руки, поки я торкалася гілочки з круглими скляними ягідками. Інший голос в голові підказував назву та рецепт приготування зілля відновлення сил.

І разом із тим намагалася відновити подих.

Якби він почув це щойно, перед тим, як увійти в оранжерею, почув би і моє питання. Почув би подив у голосі Тіни.

Ні. Він дізнався про це раніше. Це просто збіг. Звичайнісінький збіг.

Запевнивши себе у цьому, я випросталася і повернулася до слідчого.

— Я не здивована, що вам відомі подібні речі, лорде Норт, — голос пролунав холодно. — Все ж ви тут вже декілька днів. А це не секрет, що інколи я…

Що я? Припускаюся помилок? Ні, надто м’яко. Поводжуся, як тварюка? Ні, не повірить. 

— Буваю запальною, — промовила я за мить і ледве не скривилася від того, як це пролунало.

Даррен ще мить дивився на мене. Потім гмикнув і помахом руки закликав продовжити прогулянку між клумбами та кущами.

— Опишіть свій звичайний день, маркізо, — раптово запропонував він, крокуючи поряд. — Почніть з пробудження.

— Це вже той саме допит, на який ви мене запросили? — не втрималася я, не розуміючи, що йому дасть відповідь на це запитання.

— Можливо. Отже? Коли ви прокидалися? Спочатку вдягалися, а потім снідали, чи навпаки? Чим зазвичай снідаєте?

Он воно що! Хоче впіймати не дрібниці, щоб зрозуміти, коли я брешу. Гарна спроба. От тільки всі мої слова йому — брехня.

— Вас цікавить мій побут до смерті Олафа, чи пізніше? — спитала я і не дала йому відповісти. — Після його смерті все пішло шкереберть, як бачите. Порядок дня теж став іншим. Раніше я багато часу проводила у цьому місці, зараз на це немає ані сил, ані часу. Особливо сил.

— Замало конкретики, — відреагував Даррен. — От скажіть, маркізо, яким парфумом ви користуєтеся?

Що? Серйозно?

— Тим саме, що й завжди, — я знизала плечима. — Як це пов’язано зі справою? Ви знайшли якийсь розбитий флакон біля тіла мого чоловіка чи що?

— А чим зазвичай снідаєте? — слідчий ніяк не відреагував на моє запитання.

— Чай, каша, фрукти.

Даррен підняв брову.

— Ви пам’ятаєте, що їли в день, коли загинув ваш чоловік?

— Ні, я не концентруюся на подібних дрібницях, лорде Норт. І що їла за день до цього чи на наступний день теж не пам’ятаю, якщо вас цікавить мій раціон.

— Ну добре, — він знизав плечима. — Тоді скажіть, які обов’язки були на ваших плечах, поки Олаф був живий?

Чорт! І чому дворецький зі своїми документами на підпис вирішив прийти завтра, а не сьогодні? 

— Звичайні справи маєтку, — відповіла я.

— Які саме?

— Листування. Перевірка рахунків… Справи маєтку.

— А чим ще ви займалися? Читання? Вишивання?..

— Прогулянки верхи, — не чекаючи поки він завершить, мовила я. І подумки подякувала Юджину за цю інформацію. 

— То ви любите коней, маркізо, — кивнув Даррен. — А Олаф? Як звати його улюбленого коня?

— Гадки не маю, — спокійно відгукнулася я. — Якщо ви вважаєте, що у шлюбі, в якому люди один одним майже не цікавляться, мають значення такі дрібниці…

Я не договорила, тільки закотила очі.

— Добре, що нагадали про це, — Даррен, здавалося, зовсім не розчарувався. — Якщо ви не кохали Олафа, чи кохав він вас, маркізо?

— Гадаю, що не маю відповіді на ваше питання, лорде Норт, — сухо відгукнулася я.

— Якщо ні, чому він з вами одружився? Чому ваш брат віддав вас заміж за нього, а не… за молодшого брата маркіза?

Мені не треба було відповідати. Бо це були не питання, а роздуми. Які Даррен продовжив за мить.

— Бо Олаф заплатив вашому брату стільки золота, що вистачило на придбання маєтку у південних землях. Але чим ви так зачепили маркіза, що людина, яка надто ретельно рахувала гроші, вирішила з ними розстатися?

Бо у Беатріс був потрібний Олафу дар. Що тут незрозумілого?

— Ви точно для мене ці питання готували, лорде Норт? — я обрала тактику уникання. — Може вже перейдемо до головного? Бо поки що усі ваші питання виглядають якось… несуттєво.

— Хочете чогось суттєвого? — королівський слідчий зупинився і повернувся обличчям до мене. — Добре. Тоді я маю зізнатися. Може вам не відомо це, але всі справи, які мені доручали, я розкривав. Я знаходив всіх убивць, всіх крадіїв, всіх шпигунів. Це не магічний дар, звісно. Але моя інтуїція, леді Блумері, мене ніколи не підводила. І вона зараз каже мені, що ви якось причетні до того, що сталося. Я звик довіряти своїй інтуїції.

У мене сіпнулася брова.

— Тобто ви відкидаєте всі інші варіанти й плануєте діставати мене до миті, коли я настільки втомлюся від вас, що візьму на себе провину за те, чого не коїла? Такий у вас підхід, лорде Норт?

Він не відвів погляду:

— Я не назву винуватою людину, яка не винна.

— Ваші слова мить тому вказували на інше. Наче ви вже винесли мені вирок.

— Я не можу звинуватити вас без доказів, маркізо. І саме цим я займаюся, збираю докази. І якщо… якщо докази вкажуть не на вас, моя інтуїція цього разу помилилася.

— А від мене вам що треба зараз?

— Якщо ви не причетні до вбивства власного чоловіка, просто відповідайте на мої запитання, — знизав плечима Даррен. — Та поки що я лишаюся у вашому маєтку, продовжую розслідування. Навіть якщо вам чи лорду Юджину це недовподоби. 

— Мені чхати, наскільки ви тут надовго, — відгукнулася я. — Мене бентежить тільки ваше зізнання і підозри з приводу мене.

Даррен на мить завмер. Усмішка промайнула на обличчі та зникла.

— Обіцяю, леді Блумері, — промовив він рівно, — у цьому питанні я буду безпристрасним.

— Сподіваюся на це, лорде Норт. Бо я не менше за ваше хочу знати, хто та навіщо вбив мого чоловіка.

Пролунало не надто впевнено, я і сама це почула. Та Даррен кивнув. Його погляд ще раз ковзнув по рослинах, по стежці, по мені. 

— На сьогодні досить, — мовив він. — Але це не остання наша розмова, маркізо.

О, я й не сумнівалася.

Він розвернувся і пішов до виходу. А я аж полегшення відчула, коли двері зачинилися за ним.

Тільки тоді я дозволила собі вдихнути глибше. І… повернутися думками до Тіни. Тіни, яка точно щось запідозрила. І цю проблему треба було вирішувати негайно. Поки вона не вирішила поділитися підозрою з Дарреном.

Я вийшла з оранжереї, пригадуючи шлях назад. Пройшла повз перші книжкові полиці і… ледве не влетіла у дівчину, яка стояла в проході. Тіна здригнулася, схилилася.

— Ти чекала на мене? — видихнула я і прикусила язика.

— Звісно, міледі, — тихо промовила вона. — Як ви почуваєтеся? Вам принести заспокійливого чаю?

Я коротко всміхнулася. 

— Боюся, чай не допоможе, Тіно. Ходімо. Нам з тобою варто… поговорити.

Я почула, як вона ковтнула. Наче слово «поговорити» означало для неї вирок.

Тіна мовчки пішла за мною у бік кімнати. Туди, де можна буде вести розмову без зайвих свідків. Я викинула з голови першого слідчого з його пустими запитаннями. Відмахнулася від думки, що сьогоднішній допит і на допит схожий не був. І повернулася до того, що зараз було важливо.

Дорогою до кімнати я судомно намагалася придумати, як пояснити свою поведінку Тіні. Що сказати, щоб вона повірила. Як подати інформацію, щоб не побігла до слідчого.

І розуміла, що нічого до ладу не знаю про цю дівчину. Окрім того, що Беатріс ставилася до неї, не як до людини.

Коридор. Портрет. Сходи. І ось вже двері, які мали вести в будуар перед спальнею. Тіна обігнала мене, прочинила двері, відступила вбік.

Я видихнула, готуючись почати розмову, як тільки двері за нами з Тіною зачиняться і… зустрілася поглядом з Юджином, який сидів на дивані та повернув голову у бік входу.

Я відчула, як у мене знову стиснулося під ребрами.

А він тут що забув?