Раді Вас бачити!

Феліція вирішила довіритися своїй новій подрузі та розповісти все, як є. З самого початку. Як вона все життя шукала сліди магії у своєму світі, як знайшла інструкції з відкриття порталу в інший світ і як проводила сам ритуал переміщення. Майренн заворожено слухала, не перебивала, іноді тільки здивовано підводячи брови і округляючи і без того великі очі.

— І я не уявляю, що буде, коли справжня протеже Імператора з'явиться тут. Хто вони взагалі такі? — зітхнула Феліція, закінчуючи свою розповідь.

— О, я знаю тільки, що ось уже 20 років Імператор відправляє по 3 студенти до кожної магічної академії. В усіх академіях завжди є 3 резервні місця. Я точно не впевнена, за якими принципами Імператор їх відбирає, деякі кажуть, що він запрошує найталановитіших, інші — що він просто займається благодійністю, треті — ніби шукає когось,— пояснила Майренн. — Не завжди протеже прибувають. Не завжди набирається три. Але резервні місця завжди є.

— Боюся, що я застара для студентки. Чи це не страшно?

— Застара? — здивувалася Майренн. — Тобі ж 23. Це якраз той вік, який має бути у студентки 3-го курсу. Мені 22, незабаром теж буде 23.

— Ааа… Ну, якщо так. Просто в моєму світі звичайні люди, якщо вступали одразу після школи, то вищий навчальний заклад закінчували в 22-23, — пояснила Феліція.

— А в якому віці тоді у вас закінчують школу? — схоже, Майренн була спантеличена.

— У 17-18.

— Так рано? — Майренн підняла брови у своїй звичній манері. — У нас в 20.

— Тоді все зрозуміло. Гаразд, давай спати чи що. Я дуже втомилася, — Феліція навіть не намагалася придушити позіхання.

Перевдягнувшись в улюблену піжаму з котиками, Феліція затишно згорнулася клубочком під ковдрою й відразу ж заснула. Ось тільки сни її переслідували аж ніяк не райдужні. Феліція ніби заново переживала ніч втечі, останню у своєму світі. Вона бігла то темними коридорами незнайомого замку, то пустельними нічними вулицями, і скрізь її переслідували блискавки з моторошним громом. Блискавки вдаряли в неї, від гуркоту грому голова мало не вибухала, але вона бігла і бігла, переслідувана блискавками, які хоч і вдаряли в неї, але не завдавали шкоди. Начебто цього всього було мало, під кінець Феліцію підхопив вихор, схожий на той, що виник при відкритті порталу, але тільки цей крутив і крутив нею, намагаючись проковтнути і потягти кудись у невідомість. Здавалося, що все, зараз її не стане, вона помре, і від цієї думки Феліція різко прокинулася.

Усвідомивши, що це був лише сон, Феліція видихнула з полегшенням. Озирнувшись довкола, вона спочатку не змогла зрозуміти, де знаходиться. І тільки помітивши Майренн, яка вже встигла прокинутись, згадала, що вона в іншому світі. Магічному. У академії. Ех, не планувала вона знову вирушати на навчання, думала, що потрапить у якесь цікаве містечко і там почне потихеньку освоюватися. Хоча насправді академія була цілком непоганим варіантом для початку життя в магічному світі. У ній і магії навчать, і нагодують, і спати є де. І ні за що не треба платити. Ще й грошей даватимуть. Феліція згадала про роботу, яку їй дали.

«Сподіваюся, вона буде нескладна» — Феліція солодко позіхнула і потяглася.

— Доброго ранку, соню! — схоже, Майренн уже давно прокинулася. — Тут тобі передали форму. Вмивайся, одягайся, і пішли бігом снідати, бо на пари запізнимося.

Феліція бадьоро піднялася з ліжка, забувши про свої нічні кошмари, і, прихопивши зубну щітку, з цікавістю попрямувала до ванної. Двері в неї вели прямо з кімнати, ванна була одна на двох. Увійшовши всередину, Феліція зітхнула з полегшенням: хоч все виглядало дещо незвично, але душ тут був і туалет також. Не Середньовіччя, цілком по-сучасному, хоч і зроблено не так, як у рідному світі. Феліція швиденько привела себе в порядок, примірила форму, яка складалася з витонченого приталеного плаття темно-фіолетового кольору з чорним оздобленням, довжиною трохи нижче колін та акуратних туфель зі шнурівкою на низьких підборах. Сумка для книг, зошитів та інших потрібних у навчанні речей теж видавалася на додаток до одягу. Кинувши погляд у дзеркало, Феліція задоволено посміхнулася своєму відображенню — сукня сиділа на ній чудово. В отриманому комплекті були ще кілька варіантів форми: довга спідниця та блуза, штани та туніка, мантія. Майренн сказала, що мантія потрібна для особливих випадків, сукню можна чергувати зі спідницею, а штани потрібно носити на пари по бойовій магії. Можна, звісно, й на інші пари їх вдягати, але краще залишати для активних занять. Коли холодніє, форма доповнюється плащем на хутрі та високими утепленими черевиками. Шапки, шарфи, колготки, рукавиці, спідню білизну студенти купують самі. Що ж, і цього цілком достатньо.

Закінчивши збиратися, Феліція вирушила разом із Майренн на сніданок. Щойно вловивши запахи з місцевого кафе, Феліція зрозуміла, наскільки сильно вона зголодніла. Адже в цьому світі вона ще нічого не їла. Схопивши тацю, вона з цікавістю ходила повз столи з відкритими каструльками і тарілками, намагаючись знайти щось знайоме. Або хоча б смачне.

— Бери це, якщо любиш шпинат. Смачно, — Майренн вивела її з задумливості, вказуючи на зелену страву.

— О дякую! — Феліція любила шпинат, тож від пропозиції не відмовилася. Взявши ще пару тостів навмання і тістечко з кавою, вона поспішила слідом за Майренн до невеликого столика на двох у кутку.

— А у вас є шпинат? — поцікавилася Майренн, з апетитом поглинаючи свою порцію.

— Так, тільки не всі його люблять. Але мені подобається.

— Дивно, у нас багато хто любить шпинат. Хоча мій брат та тато терпіти його не можуть.

Феліція нічого на це не відповіла, тільки мовчки продовжила їсти. Їй завжди було трохи сумно слухати про чужі сім'ї, адже свою вона втратила давно. Мати померла, тільки-но народила її, батько — 5 років тому. Була ще мачуха, але з нею у неї були не дуже близькі стосунки: вони не відчували ворожості один до одного, просто не прагнули спілкуватися. Єдина близька людина — єдинокровна сестра Аліса. Але між ними було 10 років різниці та особливо дружні вони ніколи не були. Аліса була досить-таки розпещеним підлітком, стурбованим тільки одягом, хлопчиками і фоточками, так що нудьгувати за нею Феліція не збиралася. Та й особливої любові ніколи не відчувала до неї.

Виходячи з кафе, Феліція раптом побачила тарілку з яблуками зелених сортів.

— О, яблуко! — зрадівши знайомому фрукту, вона відразу схопила одне і відкусила. Сорт яблука був їй незнайомий, але на смак воно було відмінним: у міру кисленьке, з солодкою ноткою, те що треба.

— Ти любиш яблука? — посміхнулася Майренн.

— Не те, щоб обожнюю, залежить від сорту, але приємно побачити щось знайоме. Може, тут все з тих же продуктів, але приготоване незвично, тому я й гублюся.

— Скоро звикнеш, розкуштуєш, а поки дивись, що я беру, якщо не впевнена, — запропонувала Майренн. — Давай швидше доїдай своє яблуко, ми на пару Ілюзій спізнимося.

— А, до речі, хотіла запитати, як у вас прийнято звертатися до викладачів — на ім'я чи прізвище?

— На ім'я, — Майренн щось активно шукала в сумці. — І з приставкою маг чи магеса. Тільки до Фірніета, у якого ти працюватимеш, прийнято звертатися майстер, офіційно майстер-маг, але ми кличемо просто майстер. Він один із найкращих магів не лише в академії, а й у всій Ліданії — це наше місто. Та й у самій Імперії він один із найкращих. За майстерністю його перевершують лише архімаги, але це звання дається магам важко. Ось тримай блокнот і ручку, — Майренн нарешті витягла з сумки те, що шукала й простягла Феліції. — Бачила я твої зошити, вони дуже кидаються в очі. У нас таких немає.

Феліція якось не подумала про це і, подякувавши подрузі, поспішила слідом за нею на пари. В аудиторії студентів було не дуже багато, близько 20 людей. Майренн пояснила, що кожен курс ділиться на кілька груп, залежно від кількості, зазвичай від 3 до 5, зараз їх було 4. Це було необхідно для того, щоб викладачі могли більше часу приділити кожному, особливо це було актуально для практичних занять.

Феліція думала, що її представлять всій групі, але майже ніхто не звернув на новеньку уваги. Так, окинуло поглядом кілька людей. Напевно, це було звичним з'являтися через кілька тижнів після початку занять. Майренн тихенько повідомила, що викладача звуть Брідеван Лігайн і це все, що Феліція поки що дізналася.

Заняття в академії магії були не схожі на жодні інші. Феліція з цікавістю спостерігала за діями викладача. Маг Брідеван поставив на стіл велику клітку, накриту темною тканиною і змовницьки повідомив:

— Сьогодні ми вивчимо ще одне заклинання Ілюзії, заспокоєння. Це дуже просте заклинання. Вам потрібно вдихнути глибше, знайти у собі умиротворення, уявити, що спокій тече по ваших венах і направити його через руки на дрога і заспокоїти його. Наш лабораторний дрог сьогодні не в настрої, — маг Брідеван усміхнувся і зірвав з клітки тканину.

Феліція ледь не охнула — усередині знаходилася якась дивна істота з мерзенною злісною пикою та величезними загостреними вухами. Істота шипіла і бурчала, трясучи прути клітини довгими чіпкими пальцями з кігтями.

— Що це за чортеня? — одразу ж влетіло до вуха Майренн запитання.

— Це дрог підземельний, а не чортеня, — відповіла та своїй необізнаній подрузі. — Дрібний капосник. На зразок троля. Не бійся, він має на шиї амулет, він блокує його магію. Дивись краще на мага Брідевана, він зараз продемонструє заклинання.

Феліція звернула увагу на викладача. Він якраз стояв перед кліткою з піднятими над нею руками і, трохи заплющивши очі, повільно дихав. За мить з його рук полилася енергія, блідо-блакитного кольору, і він спрямував її на дрога. Істота відразу перестала бурчати і смикати прути, і, розплившись задоволеною посмішкою, сіла на дно клітки.

— Заспокоєння відноситься до безмовних заклинань. Його дія триває від кількох хвилин до півгодини, залежно від тривалості впливу. Істота чи людина починають заспокоюватися вже після кількох секунд впливу. Примітивні істоти та монстри, а також слабкі люди та діти, швидше піддаються заклинанню. Сильні маги та монстри здатні деякий час протистояти йому. Все залежить від сили енергії мага-заклинача та його жертви. На нашого старого товариша Берні я наклав коротке заклинання, щоб ви всі встигли попрактикуватися. Давайте, підходьте по черзі.

— Він має ім'я? — здивувалася Феліція.

— Так, — пошепки відповіла їй Майренн. — Лабораторним дрогам зазвичай дають імена. Вони у нас щось на зразок домашніх улюбленців.

— Чим вам кішки не догодили? — хмикнула Феліція.

— Котів шкода. А на цих зручно практикуватись у заклинаннях. Ми не ображаємо їх, не хвилюйся, — поспішила запевнити Майренн, побачивши невдоволення в очах Феліції. — Швидше вони нас ображають, жартівники невгамовні.

Феліція з тривогою спостерігала, як просувається черга і дрог Берні щоразу заспокоюється після коротких спалахів гніву, коли вона сама ставала все більш схвильованою. Занадто великий був шанс, що нічого не вийде. Ось уже й черга Майренн підійшла, Феліція мала бути наступною.

— Давай, це просто, — підбадьорила подругу Майренн, повернувшись на місце. І зовсім тихо додала: — Адже портал зуміла відкрити в наш світ, а це складна магія.

Зібравшись із духом, Феліція встала з-за столу і повільно попрямувала до дрога.

— О! А ви новенька? Раніше вас не бачив, — маг Брідеван нарешті звернув увагу на нову студентку. — Як вас звати?

— Феліція Фульмінаррі, — представилася та. — Так, я новенька.

— Ви раніше вивчали магію Ілюзій? — поцікавився викладач.

— Ні, — Феліція розгублено похитала головою.

— Не бійтеся, це нескладно. Принаймні це заклинання. Головне заспокоїтись. Давайте! — маг підбадьорив Феліцію посмішкою (схоже, він був добродушною людиною), але легше від цього все одно не стало.

Феліції не залишалося нічого іншого, як спробувати. Зате, якщо не вийде, вона могла послатися на те, що не вивчала цю магію. Схоже, це б спрацювало.

Вдих. Видих. Де цей спокій? Феліція підняла руки та спробувала зосередитися на внутрішніх відчуттях.

«Давай, магія, проявляйся! — підбадьорювала вона себе. — Заспокоїтись, заспокоїтись, заспокоїтись!..»

Несподівано Феліція відчула всередині приємний холодок, який легким струмочком потік по рукам до долонь і крізь напівприкриті очі вона побачила, що долоні почали випромінювати світло. Зрадівши наявності магії, Феліція направила сяючі долоні на дрога. Але тільки-но вона піднесла до нього руки, як дрібний негідник злісно захихотів, налякавши бідну дівчину.

І ось тут щось у ній перемкнулося. Замість прохолоди всередині Феліція відчула жар, і блідо-блакитне напівпрозоре сяйво раптом перетворилося на щільний рожево-червоний потік енергії. Як тільки бідолаху Берні обдало жаром, який виходив з її рук, він просто розлютився — труснув кліткою зі всієї сили, та так, що дверцята відчинилися і він вискочив на волю і з лютим ревом кинувся на студентів з перших рядів. Невідомо, чим це закінчилося б, якби не миттєва реакція викладача. Маг Брідеван щось різко крикнув, у Берні стрільнуло білим світлом і він завмер. Судячи з невдоволених вуглинок очей, якими він зиркав, злісному шипінню з ікластого рота та непорушного тіла, викладач його тимчасово паралізував. Студенти, перешіптуючись, косилися на Феліцію, а вона стояла біля викладацького столу бліда, як смерть.

— Я не знаю, як так вийшло, він мене налякав… — впіймавши уважний погляд викладача, Феліція насилу видавила виправдання.

Але маг Брідеван не став її лаяти. Навпаки, він здивувався її здібностям.

— Не страшно, все обійшлося, — запевнив викладач. — Ось тільки я ще не зустрічав такої сили, як у вас. Вміння так швидко переключатися на інше заклинання, причому протилежної спрямованості дуже рідко зустрічається та надзвичайно цінується. Раджу вам і надалі розвивати його.

Феліція вражено кивнула, не в змозі нічого вимовити. Треба ж! Вона не тільки мала магію, вона мала сильну магію.