Спочатку:
На сторінку книги
- — Я розумію, що ви втомилися, — із навіть дещо щирим співчуттям мовив Бак, запалив цигарку, із задоволенням затягнувся запашним димом, пояснив: — Й ми втомилися. Та нам дуже потрібно знову почути від вас, де ви були цієї ночі і що бачили?
Ла Грандж плавно, як він робив усе, простягнув руку вліво, навпомацки дістав з ніші у стіні сценічний аксесуар, розцяцьковану тарілку, що давно слугувала запальничкою, струсив туди попіл з цигарки.
Налі зачудовано спостерігала за його рухами. Він жив так, наче постійно перебував на сцені. Рухався як танцівник, розмовляв невимушено — ніби ніщо людське його не стосувалося. Але ні, стосувалося, адже цієї ночі він, наче божевільний герой, кинувся рятувати дівчину, ризикуючи життям. Налі струсонула головою — геть облуду, історія й справді наче сценарій вистави.
Тай ла Грнадж підняв очі, і молодша слідча побачила втому й легке роздратування. Співак пояснив свої емоції:
- Я усю ніч розповідав цю історію. Поліція наче розважалася, слухаючи мої розповіді. Сміялись, відверто називаючи усе вигадкою високосвітського наркомана. Я не очікував такого від поліції. Я мав надію, що вони допоможуть, але вони вигадували виправдання викрадачам.
Бак перебив спогади співака про поліцейських і їх бездіяльність, запитав:
- Ви, певно, вже знаєте фінал цієї історії? Його розповідають зараз в усіх новинах. Підхопили журналісти і блогери. Для народу Ла це жахлива трагедія, п’ятнадцятеро людей померли, тринадцять високопоставлених чиновників й два молодих охоронця. Ви усвідомлюєте, що, ймовірно, ви остання людина, яка бачила їх живими? Ви усвідомлюєте загрозу для вас?
— Так, — відповів ла Грандж. Згасив недопалок, взяв другу цигарку, його рухи стали різкішими, з’явилося щось невловимо звірине, - Ви налякали мого батька.
- А вас? – запитав Бак, він також згасив недопалок у раритетній попільничці, обперся на спинку дивана й склав руки на грудях очікуючи відповіді.
— Я відчуваю ймовірну небезпеку, — погодився Тай і собі запитав: — Ви добрі поліцейські чи злі?
— Ми добрі, бо ми славнозвісна група П, — усміхнулася доброзичливо Налі. Бак хмикнув.
— Що це значить? — поцікавився співак.
- Група А доводить провину підозрюваного; група П шукає докази невинності; боремося до останнього вироку.
- Балетна група закінчила репетицію раніше ніж ми, приблизно о десятій вечора. – почав свою розповідь Тай, - Кікі і Ві разом йшли додому, це безпечно у нашому районі, добре освітлені вулиці, багато туристів й поліції. Біля дівчат зупинився темний масивний гравітатор. Два чоловіки у чорних масках вистрибнули з машини, підхопили Кікі.
Ві каже, що малій щось вкололи, бо вона навіть не опиралася — нагадувала ватяну ляльку.
Ві почала кричати, та один з чоловіків вдарив її кулаком у живіт вона впала на коліна, не могла відновити дихання, він кинув на бруківку чорний конверт. Ви, певно, бачили сканер того листа.
Бак кивнув:
- Наче просте запрошення на гулянку.
— З погрозами вбити викрадену дівчину, — нагадав ла Грандж, — Ві прибігла до великої глядацької зали. Ми саме закінчили репетицію. Вона була налякана, заплакана, підбігла до мене, тицьнула у руки того клятого листа. Крізь схлипування я почув, що Кікі викрали. Розгорнув листа, прочитав. У пам’яті закарбувалася адреса, вона була проста: за містом, район блакитних схилів п’ятий будинок на восьмій вулиці. Читаючи погрози, я навіть на ногах не втримався, сів на глядацьке крісло, не міг оговтатися.
Ві запитала: — « І що ми робитимемо?
Відповів їй: «Задзвоню батькам. Тебе проводжу додому, здам твоїй тітці з рук у руки. Піду з татами у поліцейський відділок». Я такий наївний був, аж соромно.
— Ви не подумали, що то може бути розіграш або вечірка-сюрприз? — запитала у Тая Налі. Зустрілася з ним поглядом, ледь не відсахнулася, інтуїтивно хотілося заховатися від того полум’я, яке чаїлося у синіх очах співака.
- Так само запитували поліцейські, пропонували поїхати перевірити й викликати їх, якщо що. Натякали, що у них за годину закінчиться зміна, й вони залюбки розважаться на елітній гулянці, — відповів ла Грандж і затягнувся димом.
- Я відвів розгублених батьків до дому. Усі четверо мої й батьки Кікі наче вмить постаріли, хоча це активні талановиті люди, прекрасні й живі, але страх і надія — то страшний змішувач. Мати малої весь час плакала й благала у поліцейських повернути їй доньку. На що чула: «Нагуляється й повернеться». Це було принизливо.
— І що ви зробили далі? — запитав Бак, уважно спостерігаючи за своїм співрозмовником.
За вікном темнішало, день закінчувався, засяяли старовинні вуличні ліхтарі, кімната декорацій наповнювалася тінями, як театр тіней. Моторошно було у старовинному оперному театрі.
- Взяв машину й поїхав за адресою з чорного листа. Чорний папір з золотими цяцьками, візерунками, а текст написано мовою бандитів.
Розповім коротко, бо репетиція затягується через мене, а я ще маю зустрітися з нареченою, вона не знає про цю моторошну історію, хоче влаштувати мені якийсь сюрприз. Отже… Як ви вже знаєте будинок стояв порожній, темний, я увійшов у двері, побачив ліхтарик внизу на майданчику куди вели кам’яні сходи. Спустився, відчинив двері й пройшовся коридором, довжиною, певне, метрів двісті. У вузькому, тісному коридорі, зміцненому гранітними блоками, я мусив пригинатися, щоб не розбити голову. Чув як бахкає барабан, йшов на звук. Знову двері залізні, на дверях символ, звірина паща з людським оком усередині.
За дверима знаходилась велетенська печера, напівпрозорі сталактити й сталагміти слугували там за колони, вдалині знаходилося якесь підвищення на підвищенні стовп до нього прив’язана Кікі. Вона намагалася підняти голову, але не мала сили. Одяг з неї зірвали, лише на стегнах зав’язана напівпрозора тканина. Тканина як і волосся малої коливалося, у печері був протяг і болотяний запах. Під стовпом лежав великий зелений малахіт у людський зріст, а навколо стояли люди у чорних мантіях й під барабанний дріб читали якийсь текст, наче молитву у храмі.
Бак і Налі обидва вже дивилися на ла Гранджа як на божевільного. Бак не втримався:
- Це схоже на сцену з вистави, на якусь кіношну містерію.
— Схоже, — усміхнувся Тай, відкинувся на спинку крісла. — Дуже схоже, мені навіть тоді смішно стало: гулянка, що це за гулянка. Може, Кікі насправді не прив’язана, але вона була оголена. На якій гулянці таке робитимуть? Я озирнувся, ритмічний гуркіт гримів десь збоку, під стіною стояв хтось й бив у старовинний барабан, я вже припустив з жаху що на той інструмент натягнули людську шкіру, - Тай криво усміхнувся й продовжив, - На мене накинулися якісь люди, я тільки відчув декілька ударів, аж у голові запаморочилося. Від шоку я навіть болю не відчував. Вони заламали мені руки за спину й поставили на коліна. До мене підійшов якийсь чоловік, я бачив худі волохаті ноги й збуджений чоловічий орган під великим животом, під тими мантіями ці люди були голі, - Тай скривився від огиди, та навіть ця гримаса йому пасувала, - Я почув привітання, й мені піднесли до рота якусь металеву чашу, намагалися влити у мене якусь рідину.
Я почав борсатися як шалений, впав під ноги одному з охоронців, збив його з ніг, звільнився, вхопив якийсь довгий металевий предмет і почав гамселити усе, до чого діставав. Люди у плащах відступили, один охоронець дістав пістолет погрожував мене вбити. Другий лежав непритомний.
Я почув волання, що стріляти у печері не можна. Побіг до стовпа, у стані афекту розірвав ті стрічки, якими Кікі була прив’язана, підхопив її на руки й кинувся тікати. А барабан звучав, уявляєте, наче божевільний, радісно й переможно.
Охоронець загородив мені дорогу, але я не зупинявся, він вдарив мене у обличчя, але його кулак тільки мазнув по моїй щоці. Я вискочив з печери зачинив двері, гачок був не надійний, але я мав встигнути.
На вулиці я поклав малу на сидіння свого гейнца й стрибнув на водійське крісло й рвонув вперед. Почув постріли, та тільки вдома у гаражі вже побачив кульові отвори у бампері. Історію я розповів вп’яте.
— У вас немає свідків, у вас немає підтвердження вашої розповіді, у вас нічого немає, навіть того будинку і підвалу, щоб довести правдивість ваших свідчень, — мовив Бак.
— І навіть дівчина, яку ви рятували, була непритомна, під впливом речовин, — докинула Налі.
- Вам потрібно зайти у той будинок, повернути наліво й спуститися сходами у підвал, пройти двісті метрів, й ви побачите підтвердження.
— Немає того будинку, — відповів Бак. — Дамбу зранку прорвало, й вода знесла його до фундаменту, сходів униз не знайшли.
Ла Грандж ошелешено подивився на слідчих й обхопив голову процідив:
- Мої свідчення для вас — то марення божевільного. Усе без сенсу.
