Спочатку:
На сторінку книги
Пальто Лада забрала о 8:37.
Жінка в хімчистці знайшла його не відразу, хоча Лада показала повідомлення, номер замовлення й навіть фотографію самого пальта. Після третьої спроби з'ясувалося, що воно висить у секції на сусідню літеру: хтось прочитав «Коваль» як «Ковальчук» і прикріпив неправильний ярлик.
Пальто при цьому було її.
Лада перевірила кишені.
Не через недовіру до хімчистки. У правій вона ще навесні знайшла чужу рукавичку, а через тиждень зрозуміла, що рукавичка теж її — просто друга весь цей час лежала в машині.
Сьогодні кишені були порожні.
Мати отримала коротке повідомлення:
Забрала.
У відповідь прийшов палець угору.
Жодного запитання про розслідування.
Олена взагалі поводилася останні два дні так, ніби фотографії з Іллею Гринем не існувало, і це вже саме по собі ставало формою присутності.
Лада поклала телефон у сумку й поїхала в редакцію.
Дата Мирного лежала в блокноті, переписана з чека заправки.
Учора ввечері вона вже встигла надати їй більше значення, ніж мала право.
До дзвінка Руденку.
Отже, хтось знав.
Отже, стежили раніше.
Отже, справа Руденка була небезпечною ще до того, як Лада зрозуміла, що в ній щось не сходиться.
На ніч це виглядало переконливо.
Вранці — вже менше.
Дата відкриття проєкту в «Мирному Консалтингу» не була датою першого спостереження. І тим більше не доводила, що замовник знав, чим Лада займається того вечора.
Можна було замовити перевірку журналістки з однієї причини, а через два дні використати її для іншої.
Можна було підписати договір раніше, ніж сформулювати конкретне завдання.
Можна було просто помилитися на день. Останній варіант Лада останнім часом почала цінувати.
Люди дуже часто помилялися на день. Іноді на рік.
Якось депутат наполягав перед нею, що певне голосування відбулося у вівторок, доки Лада не показала календар, де того вівторка взагалі не було пленарного засідання. Він не брехав. Просто пам'ятав власну впевненість краще, ніж дату.
Тому о дев'ятій сімнадцять вона написала Мирному лише одне:
Мені треба зрозуміти, що означає дата, яку ви дали. Не клієнт. Хронологія завдання.
Відповіді не було.
Лада відкрила матеріал про аптеки, який учора передала молодшій колезі, виправила там одну юридично невдалу фразу й майже годину не дивилася в телефон.
Тарас з'явився біля її столу сам.
Він приніс редакційний ноутбук, який Оксана вранці оголосила мертвим. Насправді ноутбук був живий, просто хтось увімкнув режим польоту й одночасно поставив яскравість майже на нуль. Тарас не став розслідувати, хто саме.
Останнім часом у нього з'явився принцип: якщо проблему можна усунути за дві хвилини, пошук винного коштує дорожче за саму проблему.
Лада попросила перевірити старий редакційний архів.
Її цікавили не самі файли, а історія доступу.
Папка «РУДЕНКО», з якої для Лади почалася ця історія, зберігалася в редакційному сховищі ще з весни. Тарас сказав, що все залежить від того, що саме вона хоче побачити: відкриття файлу з конкретного акаунта — можливо; кожен рух усередині документа — ні. Якщо хтось місяці тому завантажив копію й працював локально, архів про це сьогодні нічого не розповість.
Лада назвала потрібний вечір. Тарас забрався до себе.
Через двадцять хвилин повернувся зі скриншотом. Того дня папку відкривав один обліковий запис.
Її.
О 20:46.
Ігор зайшов у один із документів пізніше, коли Лада покликала його подивитися вирок.
Ніхто інший із редакції папки того вечора не торкався.
Це не доводило, що інформація не вийшла з редакції іншим шляхом. Телефон. Розмова. Старі копії. Весняні контакти.
Проте прибирало одну надто привабливу версію.
Ніякої невідомої людини, яка одночасно з Ладою сиділа в редакційному архіві й передавала назовні кожен її клік, поки що не існувало.
Тарас уже збирався йти, але затримався біля вазона.
Того самого, який стояв у редакції ще від початку історії з Руденком і досі тримався краще за людей.
Тепер він виглядав значно гірше.
Тарас торкнувся землі пальцем, потім пішов на кухню по воду.
Лада сказала, що його ж начебто поливали в понеділок.
Виявилося, поливали.
Оксана.
Приблизно літром.
Саме тому земля зверху була суха, а в піддоні ще стояла вода.
Тарас забрав горщик до вікна й почав пояснювати комусь у робочому чаті, що рослини теж можна втопити.
Папка Руденка більше його не цікавила.
Ніна Іванівна прийшла раніше, ніж звичайно.
У четвер вона мінялася змінами з іншою прибиральницею, бо ввечері мала їхати до сестри на Троєщину допомагати закручувати помідори. Лада спочатку подумала, що почула неправильно. Жовтень давно не здавався їй місяцем для помідорів.
Виявилося, сестра заморозила останню партію ще у вересні, а тепер нарешті дістала й вирішила зробити соус. Після обстрілу в її районі кілька разів надовго вимикалося світло, морозилка почала поводитися непередбачувано, тож родина поступово перетворювала її вміст на все, що можна зберігати без електрики.
Ніна Іванівна розповідала це, міняючи пакет у кошику. Потім поскаржилася, що сестра кладе забагато гвоздики.
До справи Лади це не стосувалося. Саме тому вона слухала.
Коли пакет уже був зав'язаний, Лада запитала про той вечір.
Ніна Іванівна пам'ятала його не через Руденка.
Через ліфт.
На восьмому поверсі хтось перевозив меблі й тримав двері картонною коробкою, тому вона двічі ходила вниз сходами й сильно злилася. У редакції залишилися Лада та Ігор. Ігор пішов раніше. Лада — пізніше.
Незнайомих людей Ніна не пригадувала.
Дзвінків — тим більше.
Зате пригадала, що Лада тихо лаялася біля комп'ютера, а потім говорила телефоном.
Це вони й так знали.
Пам'ять через два тижні не перетворилася на камеру спостереження.
Ніна Іванівна вже взяла наступний кошик, коли сама повернулася до вечора.
Тоді Лада ще раз заходила нагору після того, як начебто вже пішла.
Через перепустку під лобовим склом Volkswagen. Це теж збігалося.
Нічого нового. І чомусь саме ця відсутність сенсації трохи заспокоювала.
Мирний подзвонив після одинадцятої. Не з офісу.
Судячи з шуму, був у машині; кілька разів його перебивав навігатор, а потім він зупинив голосовий супровід і забув увімкнути назад.
Лада не питала клієнта.
Попросила тільки розділити три речі: коли юристи звернулися до компанії, коли погодили проєкт і коли з'явилося конкретне завдання щодо неї.
Мирний спершу назвав одну дату.
Потім іншу.
На третій зупинився, бо зрозумів, навіщо вона питає.
Учора він справді змішав початок договору з початком роботи.
Юристи надіслали запит раніше.
Саме завдання щодо Лади з'явилося пізніше.
Ще до дзвінка Руденку — але всього на кілька годин.
Тут Лада попросила точність.
Мирний не мав документів перед очима. Пообіцяв перевірити після зустрічі й на цьому міг би закінчити розмову.
Не закінчив.
Його турбувало інше: перша версія технічного завдання відрізнялася від тієї, за якою пізніше працював Барило.
Лада нічого не сказала.
Навігатор на його боці раптом оголосив, що маршрут перебудовано.
Мирний з'їхав, очевидно, кудись не туди, кілька секунд займався дорогою й лише потім повернувся до розмови.
Перший документ був значно ширшим: у ньому не було ні Руденка, ні «Фростлайну», ні Сокальського з Мариною Савчук. Навіть формулювання про старі корпоративні конфлікти з’явилося пізніше.
Замовника цікавила сама Лада: її поточні професійні контакти, люди в правоохоронних органах, з якими вона підтримувала неформальний зв’язок, теми в роботі та можливі джерела непублічної інформації.
Через кілька годин з'явилося доповнення. Там уже стояло прізвище Руденка.
Цього разу коротка фраза Мирного лягла після всього іншого сама.
— Руденка в першому файлі не було.
Лада не повернулася одразу до справи. Спочатку перевірила час.
Мирний надіслав його після другої. Початкове завдання — 17:52.
Доповнення з Руденком — наступного дня о 10:08.
Дзвінок Руденку — трохи після дев'ятої вечора.
Отже, вчорашній висновок був неправильним наполовину.
Хтось не знав о 17:52, що ввечері вона відкриє стару справу Руденка.
Принаймні в технічному завданні цього не було.
А от до наступного ранку вже знав, що тема з'явилася.
І знав достатньо, щоб додати прізвище в роботу приватним консультантам.
Лада відкрила хронологію того вечора. 20:46 — редакційний архів.
Близько 21:10 — Ігор. Потім мама.
Руденко. Перевірка компанії.
Фото Volkswagen.
Коли саме вона пішла з редакції, можна було приблизно відновити з пропускної системи.
Та це не відповідало на головне.
Хто міг до десятої ранку знати, що Лада повернулася до Руденка?
Сам Руденко.
Людина поруч із ним під час дзвінка.
Ігор.
Можливо, хтось із тих, кому Руденко зателефонував після неї.
Лада дивилася на цей короткий список і вперше за день відчула справжню спокусу зробити його підозрілим, але втрималася.
Руденко міг просто сказати дружині, що журналістка знову дзвонила.
Ігор міг обговорити дивну знахідку з юристом редакції.
Будь-яка інформація рухалася між людьми набагато швидше, ніж потім здавалося в таблиці.
Треба було не визначати винного.
Треба було з'ясувати маршрут.
Ближче до четвертої Лада знайшла ще одну річ із того першого вечора.
Не в телефоні.
У пошті.
О 22:18 вона відправила собі з робочої адреси виписку по «Меридіан Груп», щоб відкрити вдома.
Звичайний лист.
У копії нікого.
Приблизно через годину Ігор написав їй:
Ти ще там?
Вона відповіла вже з машини.
Це було все.
Лада довго дивилася на два повідомлення, ніби між ними могло проявитися третє.
Не проявилося. Телефон задзвонив, коли вона вже закривала пошту.
Руденко. Від першого їхнього дзвінка він їй не телефонував.
Лада відповіла.
На іншому кінці було тихо. Не телевізор, не вулиця. Десь далеко дзенькнув посуд.
Руденко не питав, чи вона готує матеріал. Не згадував Telegram і не вимагав залишити його в спокої.
Спершу хотів знати, чи Лада говорила останніми днями з людиною на прізвище Воронін.
Вона не відповіла одразу. Руденко сприйняв мовчання по-своєму.
Пояснювати телефоном не став. Запропонував зустрітися. Сьогодні. Не в кафе.
І не біля його роботи. Лада записала адресу. Це був приватний будинок у селі за Києвом.
Руденко попросив приїхати до сьомої, поки ще не зовсім темно.
Після розмови Лада перевірила адресу на карті. Будинок належав не йому.
Власницею була жінка сімдесяти трьох років. За прізвищем — його мати.
На супутниковому знімку у дворі стояла невелика теплиця.
Поруч — старий сад.
І довгий світлий дах, схожий на гараж або літню кухню.
Лада закрила карту.
Зустріч із Руденком перестала бути ще одним пунктом у розслідуванні.
Він кликав її туди, де жив його світ за межами справи.
