Раді Вас бачити!

 Алія іноді вже шукала очима в натовпі Марка, так їй цікаво було з ним поспілкуватися. А він вже й не помічав, як сам почав навідуватися до кіоску двічі на день, затримуючись після закінчення свого робочого часу. Так, вкотре за тиждень він наближався до “рідного” кіоску. Коло нього було трохи людно. Кілька відвідувачів у військовій формі.

— Ну, так що ви можете порадити мені з ваших напоїв, перед тим як я збираюся запросити дуже гарну дівчину на побачення?

— У вашому випадку краще смакуватиме фредо: еспрессо з льодом та  лікером, трішки охолодити вашу гарячку.

— Ви гадаєте в мене немає ані трішечки шансів?

— Жодних!

— А може хоч якась надія ще є?

— Ні. Вибачте, але ви марнуєте і свій і мій час. Тим паче, що я на робочому місці і флірт тут не доречний. Я вже втомилася вам це повторювати.

— Яка горда і не підступна. Ну нічого, я всеодно буду до вас приходити, тепер щодня. І ти нарешті маєш здатися одного дня!

— Юначе, що такого не зрозумілого у словах дівчини? — вже не витримав Марк, — Вона чітко вам дала зрозуміти, що їй це не цікаво. Що вам не зрозуміло у слові «НІ»?

— А ти хто ще такий? Йди собі куди йшов!

— По перше не ТИ а ВИ, май повагу до старших. А по друге, я прийшов якраз туди куди потрібно. А от Ваш час вже давно сплинув.

— А не пішов би ти...

— О! Гарне проявлення розуму поваги і честі. То цьому зараз у нас в армії навчають?

— Та що ти знаєш взагалі про армію. Ти сам хоч служив? Мабуть скосив у свій час, а тепер стоїш тут розумника з себе строїш!

— Максе, не заводься. Облиш. Пішли вже звідси.

— Він перший почав.

Марк лише похитав на це головою.

— Дітлашня. Хіба можна їм дозволяти володіти зброєю!?

— Слухай, ти — підійшов до нього в притул хлопець і тицьнув пальцем в обличчя…

— А тепер слухай ти, гівнюк малолітній!  — він опустив очі на його нашивки та шеврони на формі, — рядовий прикордонної служби Ковальчук. Ніколи не відкривай свого поганого рота на людей старших від тебе за віком і тим паче по військовому званню. Забирайся звідси геть і не плюндруй честь своєї військової частини та командирів.

— Макс, пішли вже, досить! — відтягували його товариші, коли той готовий вже був замахнутися на нього кулаками.

— Якщо ти погано засвоїш сьогоднішній урок, повір, знайти тебе буде не важко. В мене добра пам'ять на цифри і номер твоєї військової частини я знайду легко, — продовжував Марк.

— Хлопці, якщо ви зараз же не покините це місце, я викличу поліцію за порушення правопорядку та переслідування, — не витримала Алія, — Тим паче в мене є свідок і запис відеоспостереження що ведеться тут.

І вони нарешті всі почали розходитися.

— А тут і справді ведеться відео спостереження, — запитав Марк.

— Звісно, ні. То я так, щоб їх зовсім налякати. Дуже дякую тобі за допомогу. Але твоє щастя, що вони всі не накинулися на тебе.

— Навіть перевага ворога у кількості, ще не говорить про їх перемогу. Я вмію постояти за себе. Інакше б не починав. Знав, що можливий і такий перебіг подій.

— А ти і справді маєш військове звання?

— Так. Я ж медичний працівник. Після інституту маю звання Лейтенант. Трохи проходив військової підготовки.

— А точно. Медичні ж працівники військовозобов'язані.

 Марк лише посміхнувся у відповідь.

— Щось з напоїв запропонувати? За спасіння працівника. За рахунок закладу!

— Тоді зроби напій на  свій смак!

— Добре, я зроблю нам щось з віскі. Відсвяткуємо нашу маленьку перемогу над ворогом.

І як завжди одночасні посмішки.

— Гадаєш вони вже не повернуться? Той юнак виглядав дуже наполегливим та зухвалим.

— Сподіваюся, що ні. Може хоч друзі його трохи до тями приведуть. Я ж не думаю, що всі вони без мізків і хтось хоче проблем з них.

— У будь-якому випадку, якщо вони знову потурбують, дай мені знати.

— Дуже дякую. Обов'язково, — а потім через кілька хвилин додала: — От як нам дівчатам після такого можна довіряти протилежній статі? І потім ми у всьому що з нами погане трапляється винні? Чомусь ще не було таких масових випадків, коли хлопці зверталися до поліції чи у суд з тим, що їх побили чи згвалтували дівчата.

— Підтримую. Це дійсно не справедливо. Але таке суспільство виховували не одне століття і знадобиться багато часу і зміни покоління, щоб змінити щось у мізках людей.

— От дивишся на таких “залицяльників” і щоразу розчаровуєшся все більше і більше в протилежній статі. І надії знайти нормального хлопця. Хоча це не є моєю ціллю по житті і я не поспішаю заміж. Але ж...

— Може не в тому місці шукаєш? Десь же таки блукає твій принц.

— Ой! Я, чесно кажучи, нікого не чекаю і не плекаю надії. Особливо після невдалого шлюбу та десятків побачень з хлопцями, на які я ходила заради своєї дипломної роботи... то відпало бажання взагалі.

— Як я тебе розумію. Серед дівчат так само. А на роботі ніяк не заспокояться колеги, та весь час намагаються оженити на кожній новій колезі, що з'являється у центрі, або зі своїми знайомими.

— Це в мене така подружка найліпша. Все намагається мене підкласти під когось. “Заради здоров'я” як вона каже. Та ще оптимістка.

Марк засміявся у відповідь.

— Ні. Я звісно секс люблю і нічого не маю проти, — продовжила вона, —  Але займатися сексом лише заради сексу — то не моє. Вважай що нічого і не було. Відчуттів насолоди немає. Бо мені потрібно хоч щось відчувати до партнера. Коли в тебе є почуття, то і весь процес цей має геть інші кольори.

— А в твоїх словах є якийсь сенс. Хоча нам хлопцям в цьому плані трохи легше. У фізичному плані нам дійсно всеодно. Ми отримаємо задоволення у будь-якому випадку. А от щодо людини поруч... то тут ти права. Якщо поряд дівчина, яка подобається чи закоханий в неї, то секс дійсно має інший відтінок.

— Ну, от! А більшість про це не хоче навіть замислюватися! Більше переймаються кількістю статевих актів, а не їх якістю.

Їхню бесіду перервав дзвінок на телефон Алії:

— О, про вовка промовка! — поглянула вона на телефон, — Так дорогенька.

— Я вже так скучила за твоєю присутністю тут у кафе…

— Я теж за тобою скучила.

— Маєш хвилинку?

— Так.

— Я тут подумала, може ми вже відправимо новеньку працювати туди замість тебе? Вона вже досить добре навчена та справляється не погано сама.

— Звісно можемо з наступного тижня, якщо ти вже кажеш що вона готова...»

Марк зрозумів, що діалог подружок то надовго, та відкланявся і пішов додому. Алія помахала йому рукою та продовжила розмову:

— Якийсь тяжкий тиждень був, тобі не здається. Стільки всього навалилося…

—І не кажи, цей тиждень був для всіх важкий.

— Може відпочинимо на ці вихідні?

— А чому б ні? Я теж розважитися хочу.

— А тільки ж я вже всі свої сукні вигуляла. Треба придбати щось нове.

— В мене така сама проблема. Потрібні нові платячка на клуб.

—Все. Вирішено! Йдемо на закупи, я тут придивилися парочку…

— Зажди. Не базікай без зупину. В мене немає часу на те! Я ж весь час у кіоску.

— Так торговий центр працює до пізньої години. В нас цілком вистачить часу.

— Точно. Я забула. Ну то давай тоді як мене підвезе твій тато відразу поїдемо до торгівельного центру і щось підберемо.

— Все. Домовилися. Чекаю з нетерпінням. Люблю тебе!

— Угу. І я тебе. Давай люба моя.

Алія ледь дочекалися вечора. Шопінг для дівчат то завжди як бальзам від усіх проблем і  негаразд у житті. Вони бігали по торгівельному центру у пошуку вбрання та примірок, наче і не були втомлені за весь день.