Раді Вас бачити!

Кілька років потому:

Робоча година вже закінчувалася, а Алія продовжувала перебирати надіслані резюме та робити нотатки по результатах співбесід з бажаючими влаштуватися на роботу. Майже виснажена після проведених зустрічей та кілька годин деякого стажування.

Власник закладу та, безпосередньо і її бос, сидів  у своєму шкіряному кріслі за робочим столом, постукуючи пальцями по столу. Не відводячи очей від вікна, в яке він дивився, спостерігаючи за перехожими звернувся до Алії:

— Яка в нас загалом ситуація по персоналу? Бо судячи з сьогоднішнього контингенту на співбесіді.... — він закрив очі і посміхнувся.

— Так, як бачите. Молодь взагалі не хоче працювати і розвиватися. І це ви були лише на кількох співбесідах. Я вже не кажу за те, як вони зникають після першого ж дня стажування. Бо якщо людина хоче працювати чи їй потрібні гроші, вона готова приступати відразу. Просто в нас без стажування ж ніяк. Якщо так діло буде й далі йти, то в нас просто не буде вистачати персоналу на заміни.

— Мда....

— А про відкриття нового кіоску, як ви хотіли, можна взагалі забути поки!

— Які твої пропозиції з цього приводу? Де брати людей? Чим їх мотивувати до роботи? Плачу своїм працівникам я достатньо, плюс є завжди не погані чайові.

— Є в мене одна ідея. Хотіла якраз її з вами обговорити.

Бос нарешті перевів погляд на неї і підняв одну брів з цікавості.

— Як що до того аби підняти віковий поріг? Самі бачите, що зі “студентів” ніякої користі. А є ж багато людей що хочуть працювати і можуть це робити не гірше.

— Ти пропонуєш брати на роботу пенсіонерів? — посміхнувся він.

— Ні, не зовсім. Але ж  всюди в оголошеннях вказано бажаний вік, тим самим жорстко фільтруючи контингент. Наприклад, людина в 40+ виглядає гарно і повна сил та досвіду на виконання обов'язків. Я розумію, що молоді та гарні люди приваблюють більше у нашому бізнесі, але.....   якщо сервіс від них нікудишній, то бізнесу це не допоможе. І  навіть якщо якась жвава бабулечка зможе привабити своїм позитивом чи харизмою більше продажів, то чому б ні? — На цьому вони обидва розсміялися.

— Може й твоя правда. Потрібно це обдумати.

— Такі анкети я буду відбирати для вас, на особисті співбесіди.

— Добре, але ж без твоїх навиків та психоаналітики я не впораюся! Це дуже економить наш час.

— Дякую. Це говорить про те, що мої роки на другу вищу освіту пройшли не даремно.

— От і добре. Вже час на інкасацію кіосків. Не засиджуйся тут! — і він вийшов з офісу.

Алія зосередилася на роботі в ноутбуці. В повітрі було лише чутно клацання клавіатури, та раптом ця ідилія була перервана:

— Ти ще довго тут? Багато роботи? — раптом почула вона, аж здригнулася, і перевела погляд на двері.

У навстіж розчахнутих дверях стояла дівчини з густим довге волоссям кольору темного каштану. Воно булотхвилясте, об’ємне, живе — ніби пасма самі лягають м’якими хвилями. Волосся виглядає природно розкішним: не ідеально укладене, а саме таким, яке хочеться пропустити крізь пальці З великими, світло-зеленими очиматв яких було світло і спокій. Її поглід відкритий, м’який, але водночас уважний — такий, що ніби бачить більше, ніж говорить. Брови темні, природної форми, не надто тонкі — вони добре підкреслюють очі й роблять обличчя виразним. На щоках і носі мала легкі веснянки. Вони додавали їй юності й природності — ніби сонце залишило свої маленькі підписи. Губи повні, м’якої форми, природного рожевого кольору.

— Господи, Каріна, налякала мене. Що за допит? Якісь проблеми в залі?

— Проблеми, мабуть, в тебе з головою, подружко! Ти з цією роботою зовсім забула про життя буденне! — підійшла вона ближче до столу.

— А що я вже пропустила? Знову підбирали мені пару серед відвідувачів? — і посміхнулася.

— Ти забула який сьогодні день?

— Наче п'ятниця, — вона замислилася, що може й справді щось упустила, — Так, п'ятниця! Не плутай мене. В мене ж сьогодні співбесіди були назначені, — і тицьнула пальцем у записник.

— Отож, і кажу що світу білого не помічаєш останні тижні! Я, напевно, теж тобі до цього записнику буду записувати нагадування, щоб ти не забувала про наші зустрічі!

— Точно! — ляснула себе по лобі Алія, — Сьогодні ж ми домовлялися піти до клубу!

— Так, і Кіра казав, що на тебе чекає там сюрприз! Ой, я щось здається за багато лишнього сьогодні розказую...

— Ой, знаю я ваші з Кірою сюрпризи. Аж уявити страшно, що ви вже знову вигадали...

— Так, забагато ми базікаємо! Давай тут закінчуй і пішли на кухню, допоможемо Кірі і гайда до клубу! — і після цих слів вишмигнула за двері обоє.

 Сперечатися зі своєю  подругою не було сенсу. За всі роки дружби з першого курсу, як вони познайомилися, вивчили одна одну добре. Хоча Каріна і  була донькою її боса та майже власниця кафе, але також працювала тут на рівних. Батьки виховали в ній повагу до праці та грошей. І вона не була однією з капризних багатійок, що не знає ціну грошам та витрачає їх безтурботно на всі свої забаганки.

Тому Алія слухняно згорнула свою роботу і поплентала на кухню виручати їхнього спільного товариша, пекаря Кіру. Так він сам представлявся, хоч і звали його Кирило. Ця трійця добре здружилася та відпочивали дуже часто у лгбт клубі, власником якого був коханець Кіри.