Раді Вас бачити!

Впоравшись нарешті з уламками скла на підлозі — залишками розбитої стільниці журнального столика, — Алія взялася за свій ноутбук і... розплакалася. Дрібний шматочок скла застряг у самому кутку екрана. Тепер це був брухт, однозначно.

Хоча це і був подарунок Тараса на самому початку їхніх стосунків, вона завжди ставилася до речей надзвичайно дбайливо. Вихована у сім’ї невеликих статків, Алія ніколи не дозволяла собі марнотратства і знала справжню ціну кожній копійці, особливо відколи почала заробляти самостійно під час навчання. А зараз... зараз підходив термін здачі курсових та іспитів. Вона проводила довгі, виснажливі вечори за підготовкою. Але Тарасу це ніколи не подобалося. Особливо, коли він мав власні плани щодо неї. Саме так, як і вчора…

«— Алія, чому я маю нагадувати тобі про твої прямі обов’язки дружини і щоразу запрошувати до ліжка?! — Але ж ми тільки вранці кохалися... Тому я і вирішила зайнятися навчан...

— Усе, чим ти маєш займатися і перейматися у цьому домі — це побут і чоловік! Та нашими майбутніми нащадками, яких ти ніяк не хочеш народжувати! — Тарас почав зриватися на крик, люто розмахуючи руками.

— Я маю закінчити навчання... — Ти маєш, у першу чергу, стежити за днями овуляції! Чи ти пропонуєш мені ще й твій менструальний календар вести?! — він боляче схопив її за зап’ястя.

— Я не можу покинути ці роки навчання і вже вкладені кошти! Ти ж сам їх частково вкладав! — вона ледь втримала ноутбук на колінах, аби той не полетів на підлогу.

— Це не те, про що ти маєш думати зараз! Хутко до спальні! — він різко відкинув її ноутбук убік. Почувся глухий удар об столик і миттєвий, пронизливий дзенькіт скла.

Тарас потяг її до спальні і штовхнув на ліжко, навалився зверху і почав жадібно, майже грубо цілувати. — Я не хочу… пусти мене… — пручалася Алія.

— Шшш! Навіть чути не хочу таких слів у нашому ліжку! — проричав він їй у саме вухо, до болю стискаючи її зап’ястя над головою».

Принаймні, він не кривдив її у спальні в звичному розумінні. Був умілим коханцем. І максимум, що вона отримувала після такої ночі «подружнього обов’язку» — лише кілька синців та засосів на тілі. Бо чим сильніше Алія пручалася, тим більше це його розпалювало. Він просто шаленів від її паніки та криків. І хоча за останні шість місяців після весілля вона почала це помічати і намагалася не провокувати його зайвий раз, Тарас все одно знаходив привід роздратувати її та довести до істерики. Проста домовленість чи «гра» його не вдовольняли — йому потрібен був її справжній розпач.

Алія почала затримуватися у бібліотеці після занять або з Каріною у батьківському кафе, аби скористатися комп’ютером для навчання. Її чоловіку, звісно, це не сподобалося. Одного вечора він мовчки дістав із комори свій старий, затертий ноутбук і кинув його на стіл:

— Щоб щодня була вдома вчасно! — відрізав він. А потім, вже відходячи, додав: — А взагалі, мій водій тепер буде відвозити тебе до університету і забирати відразу після пар. Роздрукуй мені свій графік.

— Чому? Я що, вже не маю права навіть на годину зайти з подругами в кафе? — обурилася Алія, відчуваючи, як навколо неї стискаються стіни.

— Ти заміжня тепер! — Тарас розвернувся до неї, його голос став сталевим. — Ти маєш думати про сім’ю, а не про пусті розваги.

— До чого тут це? — Алія відчула, як всередині закипає відчайдушна сміливість. — Я твоя дружина, Тарасе, а не власність, яку можна замикати в сейфі! Ти боїшся, що я побачу світ без твого нагляду? Чи боїшся, що я зрозумію, наскільки це життя з тобою схоже на золоту клітку?

Раптом кімнату розітнув різкий звук — важкий ляпас прийшовся прямо по її щоці. Голова Алії смикнулася вбік, в очах миттєво потемніло від болю.

— Невдячна! — закричав Тарас, нависаючи над нею, наче хижак. Його обличчя почервоніло від гніву. — Швидко ж ти забула все, що я для тебе зробив! Хіба я багато вимагаю? Просто бути люблячою, покірною дружиною!

— Вибач... — прошепотіла Алія, притискаючи руку до палаючої щоки.

— Ти ж знаєш, я ненавиджу повторювати двічі! — процідив він крізь зуби і раптом мертвою хваткою вчепився в її горло, змушуючи підняти підборіддя.

— Так! Вибач! — вона злякано вхопилася за його зап’ястя, бачачи в його очах темну, неконтрольовану лють. — Я все зрозуміла! Все!

— Тоді влаштуємо тобі невеличкий екзамен... подивимося, як ти засвоїла урок, — він наблизився до її обличчя майже впритул, обпікаючи подихом, і боляче смикнув за волосся, змушуючи вигнути спину.

— Ні... будь ласка, ні! — Алія затремтіла, по щоках потекли гарячі сльози. — Вибач мені. Я виправлюся. Все буде інакше, обіцяю!

— О, я в цьому і не сумніваюся, — Тарас відпустив її горло і повільно, театрально почав витягувати пасок із брюк.

— Господи, тільки не це… — Алія заплющила очі, очікуючи на удар, її серце калатало десь у горлі.

Але Тарас просто відкинув пасок убік і почав розстібати штани. Це принесло коротке, хворобливе полегшення. Вона слухняно опустилася на коліна, і згадуючи, що саме це його збуджує. Він притяг її за волосся ближче до себе. Не промовивши ні слова, грубо і глибоко штовхнув свою плоть між її губ.

Алія відчула, як підкочує нудота, але Тарас міцно тримав її за голову, не даючи відсторонитися. Він почав нарощувати темп, кожним рухом підкреслюючи свою владу. Алія ледь встигала хапати ротом повітря, її очі застилали сльози розпачу та фізичного болю від того, як сильно він стискав пальці на її потилиці. Його стогін був владним, майже переможним. Коли він досяг піку, то не дозволив їй розімкнути вуст, силоміць утримуючи її обличчя, доки вона не ковтнула все до останньої краплі.

Він дивився зверху вниз — єхидно, з холодною посмішкою насолоджуючись її приниженням і наляканими очима.

— Молодець, — він поблажливо погладив її по голові, ніби вірного песика. — Бачиш, мені навіть повторювати не довелося. Екзамен складено на відмінно, кохана. Поводься так і надалі — і все у нас буде просто чудово.

Він сухо поцілував її у солоні губи і, наче нічого не сталося, вийшов із кімнати.

По щоці Алії скотилася самотня сльоза — пекучий слід пережитого страху та приниження. Вона нерухомо дивилася в одну точку, намагаючись пригадати: коли саме в їхніх стосунках почалися ці незворотні зміни? Що вона зробила не так і чим заслужила таке ставлення до себе? Коли і де вони перейшли ту межу, за якою ніжність перетворилася на катування?

Адже вона й досі так яскраво пам’ятала, як Тарас тішився її цнотливістю. Як він майже благоговійно беріг цей момент їхнього першого справжнього зближення до самої шлюбної ночі. Мабуть, саме тому він так і поквапився з весіллям... А до того моменту — він змушував її тіло тремтіти від насолоди, лише ледь торкаючись шкіри кінчиками пальців, губами чи язиком. Своє власне збудження він тамував руками, іноді її долонями, тримаючи їх у своїх і рясно окроплюючи її стегна гарячою спермою. Тоді це здавалося пристрастю, а тепер бачилося інакше: як знак, як клеймо, як маркування того, що вона належить лише йому.

А їхня перша ніч у дорогому готелі... Вона справді була схожа на казку. Мрія будь-якої цнотливої дівчини, з якою поводяться, наче з королевою. Він «розгортав» її поступово, ніжно, обережно… наче дорогоцінну крихку річ, яка могла розсипатися від будь-якого невірного руху.

Алія заплющила очі. Та казка розлетілася на друзки, як і скло на підлозі. Тепер вона розуміла: він не беріг її, він просто вичікував, поки вона стане його власністю офіційно.

Алія довго обмірковувала події останнього дня і життя загалом. Слова Тараса звучали справедливо. Вона вийшла заміж і має тепер іншу роль — роль дружини. Тому має дбати про чоловіка та родину в першу чергу. Але що їй відомо про це? Вона не знає якою має бути дружина. Мама виховувала її сама і про все дбала сама. А їй ще дістався чудовий чоловік: старший від неї; досвідчений; власник будівельної компанії і має статки на мільйони; добре ставиться до неї. Про такого справді мріє ледь не кожна друга у її університеті. Більшість з них і навчання заради цього б ладні кинути, а вона ще й вирішила характер свій показати. Все у них чудово та злагоджено коли вона слухається його. І це ж не складно. Просто настав час трошки себе перебудувати для нового етапу в її житті. Бо бути все життя, як і її мати та тягнути все сама Алія ніяк не хотіла. І саме цього не бажала своїм майбутнім дітям.

А от щодо власних дітей, то тут Алія точно не хотіла поспішати. Тягти два учбових заклади було те ще випробування, а з народженням дитини, їй точно доведеться відкласти навчання на не визначений строк, а там і взагалі, можливо забути. Звісно, десь у глибині душі вона теж мріяла про дитину. Хотіла порадувати Тараса, який так фанатично марив спадкоємцями… Але не зараз. Тільки не тепер. Потрібно було витерпіти ще кілька років, доки вона не отримає диплом. А вже потім, наприкінці останнього курсу, можна буде дозволити собі вагітність.

Саме тому Алія зважилася на відчайдушний крок: потай від чоловіка почала вживати протизаплідні пігулки. А щоб він нічого не запідозрив, вона розробила цілу стратегію, де кожен крок був продуманий до дрібниць. Усе купувала Каріна — подруга приносила препарати прямо в університет. Це дозволяло Алії уникати зайвих пояснень, чому водій мав зупинятися біля аптеки, і рятувало від чергової порції брехні.

Для маскування Алія придбала баночку дорогих вітамінів і просто пересипала туди всі пігулки з блістерів. Тепер їй не потрібно було ховатися чи здригатися від кожного кроку Тараса. Навпаки, вона демонстративно пила їх при ньому, граючи роль «хорошої дівчинки», яка ретельно дбає про своє здоров’я заради їхніх майбутніх нащадків. Вона усміхалася йому, ковтаючи чергову таблетку, і лише вона знала, що насправді купує собі ще один місяц, а то й рік свободи.

Усе в них налагодилося і йшло за планом Алії, доки одного ранку фатальна випадковість не зруйнувала її крихку безпеку. Тарас поспішав на роботу, але, глянувши у дзеркало, залишився незадоволений власною щетиною. Він вирішив поспіхом усе виправити, адже попереду чекала важлива зустріч. Один необережний рух — і лезо боляче розсікло шкіру на щелепі.

Проклявши все на світі, Тарас почав шукати антисептик. Хаотично перебираючи засоби на полиці, він зачепив кілька флаконів, і ті з гуркотом посипалися в різні боки. Баночка з «вітамінами» Алії впала прямо в раковину; кришка відлетіла, і дрібні рожеві пігулки розсипалися по білій емалі та підлозі. Зіткнувшися з браком часу, він просто згріб напівпорожню банку до кишені піджака, вирішивши заїхати в аптеку та купити таку саму.

Коли Тарас повернувся додому, Алія зустріла його, як і зазвичай — з лагідною посмішкою та обіймами прямо з порогу. Але він холодно відсторонив її і мовчки пройшов углиб кімнати. Його мовчання було важким, задушливим.

— Щось сталося? — обережно поцікавилася Алія, відчуваючи, як усередині все стискається від недоброго передчуття.

Він повільно дістав із кишені дві баночки і з глухим звуком поставив їх на стіл перед нею. Його очі налилися кров'ю. Алія миттєво поблідла. На мить у квартирі запанувала мертва тиша: було чутно лише, як заходиться від страху її серце, і як люто скрегочуть зуби Тараса.

Він повільно відкрив першу баночку і висипав вміст на стіл. По мармуру покотилися білі довгасті таблетки. Потім він відкрив ту, що належала Алії, і висипав залишки її рожевих круглих пігулок. Різниця була очевидною. Смертельною.

— Вітаміни, кажеш? Дбаєш про наших дітей? — його голос був тихим, але в ньому вже чувся гуркіт прийдешньої бурі. — Ти місяцями... місяцями робила з мене ідіота! За мої ж гроші!

Він зробив крок до неї, і Алія відсахнулася, втиснувшись спиною у холодну стіну.

— Я... я хотіла як краще, я просто хотіла закінчити навчання...

— Закінчити?! Ти вирішила, що ти ТУТ щось вирішуєш?! — він замахнувся і з силою жбурнув баночку їй в обличчя. Наступної миті його важка долоня врізалася в її щоку, збиваючи дівчину з ніг. Алія впала на підлогу, інстинктивно затуляючи голову руками.

— Будь ласка! Не треба! — кричала вона, але цей крик лише розпалював його звірячу лють.

— Ти весь цей час підло брехала мені нагло в очі! Робила з мене посміховисько?! — Тарас вчепився в комір її домашнього халата і ривком підняв на ноги, лише для того, щоб вдарити знову. — Я навчу тебе бути дружиною. Навчу, навіть якщо мені доведеться вибити з тебе усю цю дурість!

Кожен удар супроводжувався вигуками про «невдячність» та «зраду». Для Тараса це був не просто конфлікт — це був бунт, який він придушував максимально жорстоко. Алія плакала і благала, але він, засліплений агонією гніву, сипав удари один за одним, уже не розбираючи куди.

Коли нарешті вона перестала чинити опір і просто нерухомо затихла на підлозі, Тарас востаннє пнув її ногою у живіт і вийшов із квартири, з силою грюкнувши дверима. Усе тіло пекло, наче у вогні. Обличчя було мокрим від суміші сліз та крові. Ледь отямившись від шоку, Алія тремтячими пальцями дотягнулася до телефону і набрала номер, єдиної людини, якій могла довіряти...

Кожен рух відгукувався гострим болем у ребрах. Тремтячими, закривавленими пальцями Алія намацала телефон. Екран засвітився, засліплюючи. Останні сили пішли на те, щоб знайти номер Каріни:

 — Допоможи... — ледь прохрипіла вона в трубку тремтячим голосом, коли почула рідний голос. — Будь ласка... Сил тримати телефон більше не було. Він вислизнув із рук, падаючи на забризканий кров’ю кахель. Алія заплющила очі, слухаючи, як у трубці відчайдушно кричить її ім'я подруга. Темрява поступово поглинала її разом з білем і страхом, а також залишки її зруйнованого життя. Це була остання крапка невороття.