Раді Вас бачити!

Марк йшов вже до дому після закінчення його робочого дня, як помітив що кіоск з кавою ще відкритий. Коло нього не було вже відвідувачів. І він направився до нього.

— Ще й досі працюєте? — запитав він баристу, що була зайнята телефоном.

— Так, ще маю працювати десь з годинку. Такий вже в нас графік. А ви вже до дому?

— Так. На сьогодні в мене вже з роботою покінчено.

— Щось бажаєте випити о такій годині?

— Не відмовлюсь від коррето, подивився Марк на меню.

Вони стояли і розмовляли, як до кіоску підійшов відвідувач. Дуже приємний на вид старенький дідусь.

— Доброго вечора! Я вас пам'ятаю, але щось давно не бачила тут. Щось не примітила вас останнім часом тут на лавочці, на набережній. Як ви? Як ваша дружина?

— Доброго вечора, молодь!  — тихо відповів дідусь, — Немає вже моєї Валентини, не має.

— Ой, як шкода. Приміть мої співчуття. Вибачте!

— Та нічого. Це життя. Усі там будемо рано чи пізно. Зроби мені доню, як завжди…

— Макіато!?

— Так і латте, — посміхнувся дідусь, — в тебе добра пам'ять дорогенька.

— Просто ви така чудова пара були. Мої найкращі клієнти. Завжди милувалася вами. Це так добре, що ви зуміли зберегти кохання через роки.

— Головне поважати один одного у шлюбі. І щоб там не трапилося у вашому житті, які б труднощі вас не спіткали у сумісному шлюбі, а вони неодмінно будуть. Не тікати від них, а долати їх. Долати разом і тільки разом, а не думати що воно саме мине. Бо зараз молодь зовсім не цінить то. Легко вступають до шлюбу, легко розлучаються, наче ніколи і не кохали один одного... Ех... Молодь... молодь.... Але дивлячись на вас, то не все так ще втрачено. У вас дуже добре серце! Обох! Ви дуже гарна пара!

— Що? — в один голос сказали Алія і Марк.

— Ми не пара і навіть не друзі! — обурилася вона.

— Вибачте. Але ви дуже гарно дивитися разом. Вибачте, що помилився.

— Нічого, — сказав Марк.

— Головне, цінуйте життя. Цінуйте кожен день. Насолоджуйтесь щодня, усім, що маєте в житті. На жаль, ми це вже з дружиною пізно зрозуміли. Коли вже стали  геть сивими та самотніми, зрозуміли що прожили більшу частину свого життя не правильно. Щастя воно у дрібних речах, завжди поруч. Не потрібно думати що десь чи щось краще. Краще ніколи не настане, доки ви самі це не зрозумієте і не почнете будувати це краще щодня.

— А хто знає як воно правильно, — промовив Марк, обертаючи свій стакан з напоєм у руках.

— Ти прав, юначе, ніхто не знає як правильно. Але скажу на власному досвіді, проживши усе життя, можу тепер з впевненістю сказати, що живіть тут і сьогодні. Не думайте що у вас все життя попереду. Воно промайне дуже швидко, і оговтатися не встигнете. Йдіть за покликом серця, робіть що вам хочеться, живіть на повну. Ніхто не знає що буде завтра і скільки нам ще залишилося... аби я знав, що моя Валюшка.... Вибачте, що я тут вас оце відволікаю...

— Та, ні все добре — заспокоїла його Алія, — можете приходити коли захочетеся, приємно послухати мудру людину.

— Дякую, що дослухаєшся до такого старого, як я. То не все так погано у ще у майбутнього покоління. То я вже піду, мабуть. Посиджу трохи на “нашому місці”. Сьогодні півроку як немає зі мною моєї Валентини!

— Приміть ще раз мої співчуття.

— Бувайте дітки. Хай вам щастить! — і дідусь пішов до набережної.

— І вам всього найкращого, — відповіла Алія. А потім додала обернувшись до Марка,  — так сумно якось стало за нього. Напевно почувається дуже самотнім. Вони тут щовечора сиділи з дружиною. Така мила та приємна пара були. Навіть не уявляю, що він зараз відчуває. Яка порожнеча в нього в душі. Втратити другу частину себе.

— Так. Він багато в чому правий. Шлюбне життя насправді не таке просте як                здається, — і він глибоко вдихнув, опустивши очі.

— Маєте проблеми в шлюбі? — і не дочекавшись відповіді, продовжила, — Ну, то нічого страшного. Головне дослухайтесь поради дідуся і все у вас налагодиться.

Марк підвів очі на неї і посміхнувся: —Дякую за вашу турботу. Та наразі трохи запізно.  Моє шлюбне життя закінчилося ще у студентські роки.

— Знаєте, я от якось собі задавалася таким питанням, чого більшість людей так тягне у цьому віці на подібні речі: шлюб, діти... Якщо кохання там, по суті, справжнього немає, а є лише пристрасть та гормони. Чим керується молодь у таких випадках? Що їх підштовхує до цього? Чому вони не обмірковують це більш детально? Чому не дослухаються до порад літніх людей і тому подібні речі? Це дуже така цікава і обширна тема для мене, що я почала робити дослідження для себе і відповідні нотатки. Хочу написати з цього приводу свою книгу. Можете поділитися своєю історією, якщо звісно хочете?

— Нічого собі. Чесно кажучи, я вражений. Не кожен день тобі роблять пропозицію опинитися на сторінках книги. Та гадаю, в моїй історії немає нічого нового щоб вам допомогло. Все як по стандарту чи шаблону: Студенти перших курсів, закохуються один в одного. Шалена молодість, пристрасть. Ми зустрічалися довгий час, насолоджувалися життям, будували плани на майбутнє після закінчення медичного університету.... І раптом, вона вагітніє на останньому курсі. Наші батьки звісно проти, а особливо з її сторони, наполягають позбавитися дитини, тому що це вплине на подальшу побудову кар'єри. Адже скільки вже було витрачено часу і коштів на це, а попереду інтернатура, практика... Але ми не погодилися. Вирішили самі вирішувати свою подальшу долю та народжувати бо пологи якраз припадали  після здачі іспитів. Для цього швидко організували весілля, доки не видно вагітності, і вона хотіла виглядати круто на своєму весіллі — бо це раз на все життя. Оці всі нервові моменти, стреси та безсонні ночі навчання... І вона втрачає дитину. В нашій сім'ї починаються сварки, звинувачення один одного у тому, що трапилося.  До цього підключилися батьки, замість підтримки. Ледь вдалося здати нормально іспити. І до всих цих подій, вона починає зустрічатися з іншим і зраджувати мене. Так завершилося моє сімейне життя ще майже і не розпочавшись.

— Сумна історія. Співчуваю вам. Як то кажуть, що у молодому віці нам не вистачає мізків, а у старості сил. І це закономірність. Зате тепер ви вже з досвідом, який отримали так рано і сподіваюся, що зробили правильні висновки! Робити помилки то є нормально, ми всі вчимося, — посміхнулася Алія.

— Це вже точно!

— Ой, так час вже швидко промайнув. Час збиратися до дому, — раптом сказала Алія поглянувши на годинник.

— Може вас підвезти? Я на машині.

— Дуже дякую, але за мною вже приїхали, — і вона кивнула у бік чоловіка, що наближався до кіоску.

— Ну, добре тоді. Всього вам найкращого. Дуже приємно було з вами поспілкуватися.

— Взаємно! Дякую за вашу довіру та розповідь! Всього найкращого!

Марк пішов не поспішаючи на місце паркування автівки. Але встиг трохи почути початок їхньої розмови, зокрема першу пару речень.

— Доброго вечора тружениця! Як ти тут? Втомилася вже?

— Та ні. Хоч трішки якась зміна обставин. Люди приємні довкола.

— Для тебе всі хороші! Теж мені ще оптимістка.

— Ну а як ще по іншому? Хочеться вірити та сподіватися на краще завжди. Так, не всі люди однаково хороші, але я усім даю шанс на початку.

— Я завтра дам розпорядження, щоб стажувальниця вже виходила безпосередньо до тебе на стажування сюди.

— Платоне, нащо так гарячкувати? Нехай добре вивчає карту напоїв та технологію приготування. Це ж головне в роботі баристи. Якщо вона не правильно приготує напій, то який толк у тому навчанні!? Ми ж клієнтів тільки втратимо. Організація роботи у кіоску та спілкування з клієнтами, то вже остання не хитра справа. Нам вистачить кілька днів. Тим паче, Каріна казала, що дівчинка толкова і вчиться швидко!

— Добре, добре! Як скажеш, я не наполягатиму — підняв руки бос, наче здається і посміхнувся, — я хотів звільнити тебе якомога швидше. Ти мені потрібна в офісі.

—Знаю, але ж я в вечері трохи розгрібаю роботу основну.

— До речі. Хотів спитати що в нас з найближчою співбесідою? Як ми організуємо процес?

— А давайте призначимо зустріч прямо тут, біля кіоску. Людина безпосередньо ознайомиться з місцем роботи, оцінить свої можливості а ми її здібності та бажання працювати. Як вам така ідея? Зручно буде таке влаштувати?

— Хм. Гарно придумано.

— Тоді орієнтуйтеся на час з другої години до чотирьох. В цей час в мне найменше відвідувачів.

— Ну, тоді я тебе проінформую додатково про день. А тепер поїхали.

В кафе у офісі боса Алія затрималася на довше ніж планувалося. Довелося перебрати додатково анкети для співбесід, про які вони говорили на передодні та підготувати все. Платон її чекав увесь час а потім відвіз додому.