Спочатку:
На сторінку книги
Глава 23. Сватання двох сестер
Минув місяць.
Здавалося, ще зовсім недавно Вікторія приїхала до Туркменістану просто на весілля Айгуль, а тепер у столиці настав день її власного сватання.
У будинку панувало справжнє свято.
Усі поспішали, перевіряли подарунки, одяг, прикраси й навіть сперечалися, хто востаннє бачив коробку з солодощами.
— Лоліта, не чіпай! — вигукнула Поліна.
— Я тільки подивитися!
— Ти вже відкрила три коробки!
Лоліта, сидячи на стільці з гіпсом на нозі, невинно посміхнулася.
— Я контролюю якість.
Ельвіра розсміялася.
— Ти контролюєш кількість солодощів у своєму шлунку.
— Це теж важлива робота.
Після падіння з абрикосового дерева Лоліта вже почувалася значно краще, але гіпс усе ще залишався. І вона категорично відмовлялася дозволяти комусь називати себе «дівчиною з поламаною ногою».
— Я просто тимчасово прикрашена гіпсом, — пояснювала вона.
— Дуже модно, — погоджувалася Ельвіра.
— Особливо якщо намалювати на ньому сердечка.
— Бадир уже намалював, — сказала Поліна.
Лоліта одразу подивилася на свій гіпс.
На ньому справді були намальовані маленькі сердечка.
Вона усміхнулася.
— Ну все. Тепер це дизайнерський гіпс.
Майбутня наречена
Вікторія сиділа перед дзеркалом.
Поліна обережно розчісувала її волосся, а Ельвіра допомагала закріпити прикраси.
Сьогодні Вікторія мала виглядати особливо.
На ній було розкішне святкове вбрання з туркменськими орнаментами. Темно-червона тканина красиво спадала донизу, а золоті візерунки мерехтіли при кожному русі.
Волосся зібрали, залишивши кілька пасом біля обличчя.
На голові закріпили традиційну прикрасу з маленькими металевими елементами, які тихо дзвеніли, коли Вікторія повертала голову.
Ельвіра відійшла на кілька кроків.
— Ну все.
— Що?
— Тепер я офіційно заздрю Таміну.
Вікторія почервоніла.
— Ельвіро!
Лоліта підняла палець.
— Я теж хочу сказати.
— Що?
— Якщо Тамін сьогодні не втратить голову, значить, він залізний.
Усі розсміялися.
Поліна поправила Вікторії прикрасу.
— Ти прекрасна.
Вікторія подивилася на себе в дзеркало.
— Я трохи хвилююся.
— Не бійся, — сказала Поліна. — Тамін дивитиметься на тебе так, ніби навколо нікого немає.
— Ти думаєш?
— Я впевнена.
Лоліта кивнула.
— А якщо він не буде дивитися, я сама йому нагадаю.
— Лоліто!
— Що? Я сестра. Маю право.
Гості з кишлаку
Невдовзі біля будинку почулися машини.
Приїхала родина Таміна.
Разом із батьками були його брати, сестри, родичі та близькі друзі.
Вони привезли численні подарунки.
Коробки із солодощами, красиво запаковані гостинці, тканини, прикраси та інші подарунки для родини Вікторії.
— Ого, — прошепотіла Лоліта. — А сватання — це точно не весілля?
— Ще ні, — відповіла Ельвіра.
— Тоді я боюся уявити весілля.
Біля дверей з'явився Тамін.
Побачивши Вікторію, він завмер.
Вона підійшла до нього.
Кілька секунд вони просто дивилися одне на одного.
— Ти прекрасна, — тихо сказав він.
— А ти сьогодні дуже серйозний.
— Бо сьогодні важливий день.
Він узяв її руку.
— Я щасливий.
Вікторія усміхнулася.
— Я теж.
---
Але Поліна в цей момент дивилася в бік гостей.
Вона когось шукала.
Сердара не було.
Її серце неприємно стиснулося.
Вона намагалася не показувати цього.
— Де Сердар? — тихо запитала вона у Таміна.
— Він?
Тамін замислився.
— Поїхав дещо купити для сватання.
Поліна кивнула.
— Зрозуміло.
Вона усміхнулася.
Але усмішка була сумною.
Останні два дні Сердар майже не писав.
Не телефонував.
Не надсилав жодних повідомлень.
Може, він забув?
Може, передумав?
Може, все, що було між ними, для нього було просто романтичною пригодою?
Поліна опустила очі.
Вона навіть почала переконувати себе, що не повинна так сильно прив'язуватися.
Але серце не слухало розуму.
Несподіваний гість
Коли всі вже почали збиратися для головної частини сватання, біля будинку почувся шум машини.
Поліна навіть не підняла голову.
А потім почула знайомий голос:
— Перепрошую, я не запізнився?
Вона завмерла.
Повільно обернулася.
Сердар.
Він стояв біля дверей із великим букетом квітів.
Поліна не могла повірити.
— Сердар?
Він усміхнувся.
— Привіт.
— Ти…
Вона не знала, що сказати.
— Де ти був?
— Готувався.
— Два дні?
— Так.
— І не міг написати?
Сердар винувато усміхнувся.
— Хотів зробити сюрприз.
Поліна схрестила руки.
— Ти мене мало не довів до нервового зриву.
— Вибач.
Він простягнув їй букет.
— Це тобі.
Поліна взяла квіти.
Її очі одразу заблищали.
— Я думала, ти мене забув.
— Ніколи.
Вона тихо усміхнулася.
— Тоді я тебе пробачаю.
Сердар нахилився до неї.
— Я скучив.
— Я теж.
І цього разу вони навіть не намагалися приховати свої почуття.
---
Друге зізнання
Коли сватання Вікторії вже завершилося, родини зібралися разом.
Тамін сидів поруч із Вікторією.
Сердар стояв біля Поліни.
Раптом він сказав:
— Я хочу дещо повідомити.
Поліна здивовано подивилася на нього.
Сердар звернувся до батьків.
— Я і Поліна серйозно ставимося одне до одного.
У кімнаті настала тиша.
Поліна почервоніла.
Її мати подивилася спочатку на неї, потім на Сердара.
— Що?
Вікторія не стримала усмішки.
— Мамо…
— Ти знала?
— Трохи.
Лоліта одразу підняла руку.
— А я не знала!
Ельвіра засміялася.
— Ти взагалі нічого не знала.
— Я була зайнята лікуванням!
Усі розсміялися.
А Сердар продовжив:
— Мої батьки знають про Поліну. Вони хочуть познайомитися з вашою родиною.
Мати Поліни прикрила рот рукою.
— Тобто…
— Так, — відповів Сердар. — Ми хочемо планувати майбутнє разом.
Поліна подивилася на нього з такою ніжністю, що Вікторія тихо прошепотіла:
— Ну все.
— Що? — запитала Ельвіра.
— Схоже, у нашій родині буде ще одне сватання.
Лоліта широко розплющила очі.
— Серйозно?!
Поліна засміялася.
— Схоже, так.
— А коли?
Сердар усміхнувся.
— Спочатку наші батьки повинні познайомитися.
Батько Поліни кивнув.
— Тоді будемо знайомитися.
Мати Сердара, яка саме приїхала разом із родичами, усміхнулася.
— Ми чекатимемо вас у нашому домі.
Поліна відчула, як серце наповнюється теплом.
Вона подивилася на Сердара.
Він непомітно взяв її за руку.
І цього разу вона вже не боялася.
У цей день Вікторія стала засватаною нареченою Таміна.
А Поліна отримала не менш важливу новину:
її історія із Сердаром теж переходила на новий етап.
Лоліта подивилася на дві пари й задумливо сказала:
— Я правильно розумію?
— Що саме? — запитала Вікторія.
— Я приїхала в Туркменістан просто на весілля.
— Так.
— А в результаті одна сестра засватана, друга майже засватана…
Вона показала на свій гіпс.
— А я отримала гіпс.
Бадир, який стояв поруч, засміявся.
— Зате ти отримала мене.
Лоліта одразу усміхнулася.
— Ну тоді, можливо, поїздка була не даремною.
Усі вибухнули сміхом.
Попереду на родини чекали нові знайомства, підготовка до майбутніх заручин і ще більше туркменських традицій.
А поки що у двох сестер було те, про що вони колись навіть не мріяли:
кохання, яке прийшло зовсім несподівано — посеред далекого Туркменістану.
