Раді Вас бачити!

Глава 12. Поява нареченого

І ось настав момент, якого чекали всі.

У дворі раптом загриміла гучна музика з величезної колонки. Барабани, сурми й східна мелодія були такими голосними, що навіть кури за парканом, здається, завмерли від здивування.

— Ого… — видихнула Поліна. — Це не весілля, це офіційний запуск ракети.

— Я ж казала, тут усе роблять із розмахом, — засміялася Ельвіра, вже вмикаючи камеру.

Біля воріт здійнявся гамір.

— Наречений прийшов! Наречений! — закричали діти.

У двір увійшов молодий чоловік у традиційному туркменському вбранні. На ньому був темно-вишневий чапан із золотистою вишивкою, світлі штани та святкова тюбетейка.

Його звали Довлетмурад.

Він виглядав одночасно урочисто й страшенно схвильовано. Було видно, що він ледве стримується, аби не побігти до Айгуль просто зараз.

Позаду нього йшли друзі, родичі й літній імам у білому вбранні та тюбетейці.

— Він такий нервовий, — прошепотіла Вікторія.

— Це нормально, — відповіла Ельвіра. — Уяви: перед тобою найважливіший день життя, а на тебе дивиться половина кишлаку.

Коли Довлетмурад наблизився до двору, гості вибухнули такими оплесками й вигуками, що музика на кілька секунд здалася тихішою.

— Багтли болуң! («Будьте щасливі!»)

— Горько! — крикнув хтось із українських гостей, і всі навколо засміялися.

Вікторія стояла поруч із Таміном.

Вона помітила, як він уважно дивиться на сестру. У його очах була і радість за Айгуль, і легкий сум — той особливий братський смуток, коли молодша сестра починає нове життя.

Вікторія тихенько взяла його за руку.

— Все буде добре, — м’яко сказала вона. — Я розумію тебе.

Тамін подивився на неї й усміхнувся так тепло, що Вікторія знову відчула, як у грудях стає затишно.

— Дякую, — тихо відповів він. — Просто важко усвідомити, що моя маленька Айгуль уже виходить заміж.

— Вона не перестане бути твоєю сестрою.

— А ти завжди так умієш заспокоювати?

— Тільки хороших людей.

Тамін ледь стиснув її пальці у відповідь.

Айгуль стояла під білою вуаллю й виконувала келин салом, плавно вклоняючись гостям.

Коли Довлетмурад підійшов до неї, у дворі стало трохи тихіше.

Він простягнув їй великий букет білих і червоних троянд.

Айгуль підняла очі, і навіть крізь вуаль було видно, як вона щасливо усміхається.

Гості знову зааплодували, а музиканти заграли ще веселіше.

— Ну все, — сказала Ельвіра, знімаючи на телефон. — Офіційний рівень романтики досяг максимуму.

Лоліта проти танців

Щойно заграла швидка музика, у дворі почали танцювати всі: молодь, діти, тітоньки й навіть кілька поважних дідусів.

Лоліта тихенько намагалася відступити ближче до столу із солодощами.

— Ні-ні-ні, я тут просто спостерігач, — шепотіла вона.

Але Бадир уже помітив її маневр.

Він рішуче підійшов і простягнув руку.

— Танцюємо.

— Ні! Я не вмію туркменські танці!

— Навчу.

— Це небезпечно для культури вашого народу.

Бадир не здавався й буквально потягнув її за руку в коло.

Поліна схрестила руки на грудях і з усмішкою спостерігала за цією сценою.

— Ну й настирливий.

Вікторія засміялася:

— Знаючи Лоліту, вона зараз або втече, або випадково стане зіркою весілля.

І справді — через хвилину Лоліта вже незграбно повторювала рухи за Бадиром.

— Якщо я наступлю тобі на ногу, це не особисте! — попередила вона.

— Я ризикнув свідомо, — урочисто відповів Бадир.

Діти навколо реготали, а Лоліта, сама того не помітивши, почала сміятися разом із ними.

— Ой ні… мені здається, мені навіть подобається!

— Запишіть дату, — крикнула Поліна. — Лоліта добровільно танцює!

Початок нікаху

Після танців настала більш урочиста мить.

До будинку запросили лише наречену, жениха, свідків і імама.

Двері зачинилися, а гості залишилися чекати у дворі.

— А що зараз відбувається? — поцікавилася Вікторія, повернувшись до Таміна.

Він усміхнувся:

— Зараз у них ніках.

— Тобто?

— Перед Аллахом вони стануть чоловіком і дружиною. Імам прочитає молитви, запитає їхню згоду, і шлюб буде укладено.

Поліна задумливо кивнула:

— Тобто це релігійний обряд?

— Саме так, — раптом втрутився Сердар, який стояв поруч. — У нас із давніх-давен саме так і одружувалися. Ніках — це не просто формальність, а благословення шлюбу.

Ельвіра лукаво подивилася на Поліну:

— Ооо, дивись, у тебе тут власний довідник із історії та традицій.

Сердар засміявся:

— Безкоштовний, але працює цілодобово.

Поліна ледь помітно почервоніла.

Вікторія знову звернулася до Таміна:

— Це довго триватиме?

— Ні, не дуже. Імам не читає тритомну енциклопедію.

— Шкода, — пожартувала Ельвіра. — Сердар би із задоволенням прочитав.

— Якщо треба, я можу додати історичну довідку про розвиток шлюбних традицій у Середній Азії, — серйозно сказав Сердар.

— Не треба! — одночасно вигукнули Поліна й Лоліта, яка саме повернулася після танцю.

— Я ледве вижила після одного танця, а ви ще хочете лекцію.

Гості тим часом продовжували святкувати.

Жінки розливали чай, чоловіки жваво розмовляли, діти бігали між столами, а музика то стихала, то знову набирала сили.

Вікторія стояла поруч із Таміном і ловила себе на думці, що їй зовсім не хочеться, аби цей день закінчувався.

Тамін нахилився до неї:

— Ти не втомилася?

— Після ваших шостих ранків? Я вже офіційно загартована.

— Тоді ввечері буде ще веселіше.

— Це загроза чи обіцянка?

— І те, і інше.

Вона засміялася, а в цей момент із будинку почувся радісний вигук.