Спочатку:
На сторінку книги
Глава 10. Прекрасні сукні
Після сніданку в будинку почалася справжня жіноча паніка.
Кімната миттєво перетворилася на імпровізований салон краси: сукні висіли на дверях, косметички лежали на курпачах, хтось шукав сережку, хтось — другу туфлю, а Лоліта вже втретє питала:
— Чому я взяла лише одну нормальну сукню?!
— Бо ти думала, що в Туркменістані будеш тільки спати, — нагадала Поліна.
Ельвіра першою закінчила збори. Вона вдягнула темну закриту сукню в дрібний білий горошок із довгими рукавами. Сукня виглядала стримано, але дуже елегантно, а її темне волосся, зібране в низький хвіст, робило образ особливо витонченим.
— Ну як? — вона покрутилася перед дівчатами.
— Ти виглядаєш як героїня старого французького фільму, — сказала Вікторія.
— Або як учителька, яка може одночасно поставити двійку й закохати в себе півшколи, — додала Лоліта.
Вікторія тим часом одягла свою особливу сукню — темно-червону з коричневими й золотистими східними орнаментами. Тканина м’яко спадала донизу, а тонка вишивка на рукавах і комірі нагадувала старовинні туркменські візерунки.
Волосся вона зібрала в акуратну зачіску, прикрасивши його золотистою шпилькою з маленькими камінцями.
Коли Вікторія повернулася до подруг, у кімнаті настала коротка тиша.
— Ого… — першою видихнула Ельвіра. — Ти не просто гарна. Ти виглядаєш так, ніби зараз маєш успадкувати східний палац.
Поліна щиро усміхнулася:
— Тамін сьогодні втратить дар мови.
Вікторія одразу почервоніла.
Поліна сама вибрала синю сукню — насиченого небесного кольору, яка чудово підкреслювала її світлі очі. Волосся вона заколола красивою сріблястою заколкою, яку допомогла прикріпити Лоліта.
— Не рухайся, — бурмотіла Лоліта, намагаючись закріпити пасмо. — Якщо зараз усе розвалиться, я відкрию курси «Зачіски під тиском».
Нарешті Поліна глянула в дзеркало й тихо сказала:
— Може… Сердар помітить мене сьогодні.
— Помітить, — упевнено відповіла Вікторія. — І не тільки через історію.
— Було б непогано почути від нього хоч один комплімент, а не лекцію про караванні шляхи XII століття.
Лоліта зареготала:
— Уявляю: «Поліно, твої очі прекрасні, як архітектура Сельджуків».
Сама Лоліта вдягнула зелену сукню до колін, яку нещодавно купила в Україні спеціально для поїздки до Туркменістану.
Вона задоволено розгладила тканину.
— Бачите? Я ж казала, що колись ця сукня врятує світ.
— Поки що вона врятувала тільки твій гардероб, — сказала Ельвіра.
Наречена Айгуль
Невдовзі прийшли подруги нареченої, щоб допомогти Айгуль остаточно підготуватися до весілля.
Вікторія, Поліна, Ельвіра й навіть Лоліта приєдналися до них.
У кімнаті панувала справжня магія жіночих приготувань: хтось розкладав прикраси, хтось поправляв рукави, хтось тримав дзеркало.
Айгуль сиділа на курпачі, а навколо неї метушилися жінки, мов бджілки біля квітки.
Її весільний туркменський наряд був розкішним.
Основою була довга оксамитова сукня насиченого винно-червоного кольору, майже гранатового відтінку. Вона була густо вишита золотими нитками: на грудях — складні геометричні орнаменти, на рукавах — традиційні туркменські мотиви, а поділ прикрашали дрібні срібні вставки, які мерехтіли при кожному русі.
На шию Айгуль одягли масивну срібну прикрасу з підвісками й червоними камінцями. На грудях сяяв традиційний туркменський нагрудник, а на руках дзвеніли важкі браслети.
Волосся заплели в довгі товсті коси, вплітаючи шовкові стрічки й срібні нитки.
А потім настав найурочистіший момент.
Старша жінка обережно накрила наречену курте — традиційним весільним покривалом із вишивкою та срібними підвісками.
Коли Айгуль підвела голову, срібні прикраси тихенько задзвеніли, ніби маленькі дзвіночки.
Вікторія захоплено прошепотіла:
— Вона неймовірна…
Ельвіра одразу почала сипати компліментами:
— Айгуль, ти справжня східна принцеса!
— Ні, — заперечила Поліна. — Вона виглядає так, ніби її зараз мають знімати для історичного фільму.
Лоліта теж серйозно кивнула:
— І навіть я готова прокинутися заради такої краси.
Айгуль засміялася, а срібні підвіски знову мелодійно задзвеніли.
Погляд Таміна
У цей момент двері трохи прочинилися.
Тамін зазирнув усередину, очевидно, щоб перевірити, чи все готово перед приходом гостей.
Спочатку його погляд зупинився на сестрі, і в очах з’явилася гордість.
А потім він побачив Вікторію.
Вона стояла трохи осторонь, милуючись Айгуль, і світло з вікна падало на її червону сукню так, що вона справді нагадувала східну принцесу.
Тамін на мить завмер.
У голові раптом промайнула зовсім неочікувана думка: «Як би вона виглядала в такому весільному вбранні?»
Вікторія відчула його погляд і обернулася.
Їхні очі зустрілися, і вона м’яко усміхнулася.
Тамін підійшов ближче, намагаючись говорити спокійно, хоча усмішка видавала його повністю.
— Я… просто перевірити, як тут справи.
— І як справи? — лукаво запитала Вікторія.
Він подивився на неї так тепло, що в неї знову запалали щоки.
— Ти прекрасна, Вікторіє.
Вона тихо засміялася й опустила очі.
— Дякую… мій Тамін.
Ці слова прозвучали так природно, що обидва на секунду замовкли.
За спиною Поліна ледве стримувала усмішку, а Ельвіра вже готова була аплодувати.
Тамін трохи нахилився до Вікторії й тихо сказав:
— Ми чекаємо вас. Гості вже підходять.
З двору справді долинали голоси, музика ставала голоснішою, а біля воріт чулося метушливе:
— Весільні гості приїхали!
Лоліта визирнула у вікно й драматично вигукнула:
— Ну все, дівчатка! Починається головний серіал цього кишлаку!
— Тільки не проспи його, — одразу відповіла Поліна.
— Я сьогодні на бойовому чергуванні, — урочисто заявила Лоліта, поправляючи зелену сукню. — Якщо буде плов, я не засну.
І під веселий сміх подруг дівчата вирушили назустріч туркменському весіллю, яке обіцяло стати ще яскравішим, ніж вони могли собі уявити.
