Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 7. Чай, келін салом
Після знайомства з Айгуль у дворі запахло свіжозавареним чаєм і гарячою випічкою. Господиня дому, Майсара, голосно покликала всіх:
— Донечки, ходіть до курпачі! Час обідати!
У великій кімнаті вже все було накрито по-святковому. На низенькому столі стояли золотисті сервізи, вази з виноградом, яблуками та абрикосами, маленькі піали з варенням, домашнє вершкове масло, мед і величезна тарілка гарячих самс, від яких ішов такий аромат, що навіть Поліна забула про баранячу голову.
Тамін чемно провів Вікторію, Поліну й Ельвіру до курпачі.
— Обережно, — усміхнувся він. — Після третьої самси вставати буде складніше, ніж підніматися в гори.
— Ви недооцінюєте українських дівчат, — гордо відповіла Поліна.
— Я вже бачив, як ви тікали від кишок, — підморгнув він.
Ельвіра одразу захоплено озирнулася:
— Оце я розумію — все по-домашньому! Не ресторан, а мрія.
Поліна обережно сіла на курпачу поруч із Вікторією й спробувала влаштуватися зручніше.
— Боже, ми ніколи так не сиділи! У мене ноги зараз зав’яжуться вузлом.
Вікторія засміялася:
— Ось Лоліта точно пропустить усе найцікавіше.
— Вона вже, мабуть, уві сні вийшла заміж, народила трьох дітей і знову лягла спати, — додала Ельвіра.
Дівчата нарешті вмостилися зручніше. Вікторія мимоволі підняла очі й зустрілася поглядом із Таміном. Він дивився на неї так тепло, що вона навіть трохи зашарілася.
Тамін ледь помітно усміхнувся, а потім чемно вийшов із кімнати — за місцевою традицією жінки обідали окремо від чоловіків.
Невістка господині — юна келінка — почала розливати чай у маленькі піали. Вона робила це так вправно й красиво, ніби виконувала старовинний танець.
Вікторія звернулася до неї:
— Дякую, мила келінка. Як тебе звати?
Дівчина сором’язливо усміхнулася.
— Гюльнар.
— Яке красиве ім’я! — одночасно вигукнули Вікторія й Ельвіра.
Майсара з гордістю пояснила:
— Наша Гюльнар лише кілька місяців тому вийшла заміж за мого старшого сина.
Гюльнар поставила чайник, поправила довгі рукави своєї бордової сукні й раптом плавно вклонилася, схрестивши руки на грудях.
— Це келін салом, — пояснила Майсара. — Так молода невістка вітає старших і гостей.
Вікторія захоплено дивилася на цей красивий обряд.
— Це так витончено…
Ельвіра вже тримала телефон напоготові.
— Стоп, це треба зняти! Поліно, ставай збоку, робимо культурний контент.
Поліна серйозно кивнула:
— Так, для майбутнього документального фільму «Як ми приїхали в кишлак і не зганьбилися».
Тим часом у чоловічій частині двору Тамін сидів поруч із батьком. Гурбанмурад помітив, що син уже втретє дивиться в бік кімнати, де сиділа Вікторія.
Старий хитро нахилився до нього:
— Сину, пора б тобі вже вибрати собі наречену.
Тамін спокійно відповів:
— Я вже знаю, кого хочу знайти.
— І хто ж вона?
Тамін лише усміхнувся й узяв чашку чаю. Але батько й без слів усе зрозумів.
Після чаювання дівчата вийшли гуляти кишлаком. Вулиці ожили: звідусіль лунала музика, сміх, дзенькіт посуду. Люди йшли в гості до родини нареченої, несли подарунки, солодощі та побажання щастя.
— Тут весілля святкує не родина, а весь населений пункт, — здивувалася Вікторія.
— Я ж казала, — засміялася Ельвіра. — Якщо хтось одружується, радіють навіть сусідські кури.
Дорогою вони почали обговорювати дівич-вечір Айгуль.
— Треба вирішити, що вдягати, — сказала Вікторія.
— У мене є зелена сукня, — задумалася Поліна.
— А я хочу щось яскраве, щоб мене було видно навіть із космосу, — заявила Ельвіра.
— Тебе й так чути з космосу, — пирхнула Поліна.
Щоб краще зрозуміти місцеві звичаї, дівчата почали розпитувати жителів про традиції кишлаку. Саме тоді до них підійшов молодий чоловік із доброзичливими очима.
— Я Сердар, двоюрідний брат Таміна, — представився він. — Ельвіра сказала, що вам цікава історія нашого села.
— Дуже цікава! — одразу оживилася Поліна.
Сердар виявився істориком і з таким захопленням розповідав про старі караванні шляхи, туркменські племена та традиції весіль, що Поліна слухала його, затамувавши подих.
Вікторія тихенько штовхнула Ельвіру ліктем:
— Здається, тут у когось історичний роман починається.
— Ага, «Кохання між архівом і курпачею», — прошепотіла та у відповідь.
Сердар помітив зацікавлений погляд Поліни й почав розповідати ще натхненніше.
Коли над кишлаком почав опускатися вечір, усі повернулися додому, де вже був готовий плов.
Величезний казан стояв посеред двору, а аромат спецій розносився на всю вулицю.
Поліна взяла першу ложку й заплющила очі.
— Все. Я залишаюся тут жити.
Вікторія теж спробувала.
— Це найсмачніший плов у моєму житті.
Ельвіра гордо склала руки на грудях:
— Я ж казала, туркменський плов — це не їжа, це релігія.
Усі навколо пригощалися, сміялися й підкладали гостям добавку, навіть коли ті вже благали про пощаду.
Після вечері бабуся уважно подивилася на Вікторію й Поліну.
— Розкажіть про своїх батьків.
Вікторія кивнула:
— Наш тато наполовину туркмен, наполовину вірменин. Але все життя прожив в Україні.
— А дідусь? — зацікавилася Майсара.
— Дідусь туркмен. Він досі носить тюбетейку. Зараз уже слабко ходить, але дуже мріє побачити Туркменістан ще хоча б раз.
У кімнаті стало тихіше.
— Треба обов’язково познайомитися з ним, — сказала Майсара. — Хоча б по відеозв’язку.
— Так! — підтримала бабуся. — Родичів не можна втрачати, навіть якщо між вами гори й кордони.
Вікторія та Поліна здивовано переглянулися — вони зовсім не очікували такої щирої реакції.
Ельвіра не втрималася від сміху:
— Ну все, дівчата, я ж казала — до вас уже придивляються. Особливо до однієї блондинки.
Вікторія мимоволі глянула у двір. Тамін саме розмовляв із гостями, але в якийсь момент теж подивився в її бік.
Вона тихо сказала:
— Він дуже милий…
Поліна хитро посміхнулася:
— Ой-ой, хтось уже не тільки пловом захопився.
І саме в цей романтичний момент із кімнати почувся протяжний сонний голос:
— А-а-а… азхз… я проспала… Що я пропустила?..
На порозі з’явилася Лоліта — скуйовджена, сонна й загорнута в ковдру, мов маленький привид.
Ельвіра схопилася за голову:
— Ти пропустила келін салом, плов, історичну лекцію, культурний обмін і майже два потенційні романи!
Лоліта кліпнула очима:
— Серйозно? Я поспала всього… скільки?
— Приблизно половину Туркменістану, — урочисто повідомила Поліна.
Усі вибухнули сміхом, а Лоліта, позіхаючи, лише пробурмотіла:
— Добре… тоді розбудіть мене хоча б на весілля. І на десерт. Особливо на десерт…
