Спочатку:
На сторінку книги
Вона поїхала не відразу. У неї ще залишалися справи, які вона повинна закінчити, а так попросила в нас, щоб ми просували її колекцію.
Усе що потрібно було це одягати її одяг і ходити, а ще у нас п'ятьох мали відбутися фотосесії через що я дуже хвилювалася.
Раніше таке не відвідувала, хоча одного разу у мене брали інтерв'ю і робили фото і все ж це точно буде зовсім іншим і я відчувала, що може мені не сподобатися. Але на щастя це буде пізніше і я можу морально підготуватися.
Сьогодні мало статися дещо ще гірше я йшла в гості до батьків Тіфф вперше як Офелія, а не як Джен. І мені було дещо ніяково.
Я неохоче встала з ліжка, вмилася і випила склянку води. Поснідала і почала підбирати одяг.
Спідниця штани чи просто спідниця?
Блузка чи той їхній топ.
Який там взагалі був стиль в Джен? Та й що узагалі робити, щоб батьки Тіфф не запідозрили, що щось не так.
А і точно, що ще наверх одягати.
Я прогялнула і згадала, що мені сподобалася та джинсова куртка, у нас такого зроду не було, яку одягала на показ А Рін.
Не відомо чи підійде мені, але на ній виглядало неймовірно. Щоб я там не говорила, але їй чудово пасував цей стиль рок фестивалю. Він одразу виділяв серед інших.
А я, мабуть, дещо заздрила їй, бо не вміла цього робити. Хоч і мала бути достатньо сміливою, щоб правити королівством. Але у мене було тільки світло, яке я несла у світ як Посланниця.
Я важко зітхнула і рішуче стягнула з вішака щось типу піджаку.
І вирішила взяти шорти спідницю, яка була майже прозорого світло фіолетового відтінку.
Готово. Цікаво, що Тіфф скаже про цей образ.
Саме у цей час вона подзвонила до мене і запитала чи можу я приїхати до неї додому на що я відповіла згодою.
Тому, одягнувши обраний одяг спустилася вниз ліфтом до якого звикла як раніше в магічній вежі.
Від цього мені стало сумно. Кожного разу я згадувала про Арчі. Цікаво як він там? Чи наглядає за її старшим братом у якого інколи здається, що вітер в голові, а не думки про успадкування герцогства.
І коли він подорослішає?
А матінка…тато…дідусь Велезар і Лукреція.
Серйозно, мені ж не стане легше, якщо я постійно буду про всіх думати. Так жодних нервів не вистачить.
Швидко і без проблем доїхала до будинку Тіфф. Вона вже була готова і чекала внизу.
А точно у неї ж немає машини.
– Неймовірно. У вас природжене відчуття стилю, моя леді! – похвалила вона повністю здивована.
– Ох дякую, Тіфф, я боялася, що це буде не дуже, – знітилася я.
– Якщо чесно ці шорти спідниця я додала вже в самому кінці з думками про тебе, – усміхнулася вона.
Я хотіла дещо запитати, але все ж стрималася. Яка мені різниця?
Тесс. Ваші версії про що ж хотіла запитати Офелія і чому.
А вона тут як тут. І ясно, що все зрозуміла.
Офелія. А якщо без спойлерів так чи ні.
Тесс. Більше ні, ніж так.
Я нервово стояла перед дверима. Тіфф не дзвонила чекала поки я зберуся.
– Мої батьки дуже хороші люди і до тебе ставляться як до рідної доньки, – тихо сказала вона, – тобі немає чого боятися Фелі. Та й я з тобою.
І справді чого це я? Та й хіба я побачуся з ними ще раз, навіть, якщо я буду поводитися дивно, то що з того.
Я кивнула.
Тіфф ввела потрібний код на дверях і ми ввійшли.
– Мама, тато, ми вдома! – оголосила вона з порога.
– Ох ти привела Дженні, яке щастя тебе бачити, – усміхнулася гарна жінка з світло русявим волоссям до плечей.
– Я також рада вас бачити, пані Софіє, – відповіла я, – вітання пане Те Хва.
Чоловік який мав чорняве дещо хвилясте волосся кивнув.
– Ви давно не заходили. Як ваша колекція?
– Все чудово, – відповіли ми одночасно.
– Мийте руки і сідайте їсти, – додала її мама і ми роззувшись швидко пішли у ванну.
Запах їжі викликав у мене запаморочення.
У ванні я схилившись ближче до Тіфф тихо запитала.
– Вони тобі не рідні по крові батьки?
Вона кивнула.
– Це довго розповідати. Якщо цікаво нагадаєш дорогою назад, – відмахнулася вона.
Я погодилася, хоча приблизно вже про все здогадалася.
– Софія друга дружина мого батька і людина, яка мене виростила, – усе ж шепнула вона, коли покидала приміщення.
Тоді, якщо логічно подумати, то у Франції живе її справжня мама, так? А той брат її син. І чому у мене немає спогадів ще й про Тіфф.
Ми сіли за низький стіл. Що було незвично, бо я звикла до високих.
А ще на щастя я навчилася їсти і паличками також, хоч спочатку це було жах як незвично. Але, мабуть, так значно простіше.
Їжа була найсмачніша, яку я коли небудь коштувала і хоч заради неї варто було прийти.
Я розслабилася і більше не відчувала себе, наче на голках. Батьки Тіфф, усе ж я вирішила називати їх так, виявилися хорошими і приємними людьми. Я відчула затишок, наче я знову вдома.
– Добре виспися перед дорогою, – сказав на прощання Тіфф її батько, чи усе ж вітчим.
– І не забувай гарно їсти. Сподіваюся вона вміє готувати не гірше за мене, – додала Софія.
– Не хвилюйся так за мене, мам, – розсміялася подруга, – у неї достатньо грошей, щоб можна було сходити в непоганий ресторан, – змовницьким шепотом додала, – і я цим завжди користуюся.
Вона важко зітхнула, але усе ж кивнула.
– І я завжди чудово сплю. До зустрічі! – і чомусь у її тоні чувся добре прихований смуток.
– А ти Джен частіше заходб до нас, – звернулася Софія вже до мене.
– Якщо довзволите я з радістю, – щиро всміхнулася.
– До зустрічі. Бережіть себе!
– До зустрічі, – попрощалися ми і покинули їхній будинок.
Я трохи неохоче наблизилися до машини. Там я й справді відчула себе вдома. Мабуть, Джен сумувала за ними, потрібно буде їй про все розповісти як тільки доберуся додому.
Але для початку потрібно було дізнатися історію Тіфф.
– Мені цікаво послухати про тебе, – рішуче заявила я як тільки машина рушила з місця.
– Та немає там аж чогось настільки цікавого, – протягнула вона, бажаючи відмахнутися від мене, – але як вже почала.
– Маєш продовжити, – з усмішкою зазначила я.
– Що ж, моя мама покинула мене, коли мені було усього лиш сім, бо бачте закохалася у іншого чоловіка. Тато ж через рік зустрів пані Софію, яка дуже добре до мене ставилася, ось чому я її називаю мамою.
– Тоді що з ним сталося далі? – я чула як при згадці свого батька голос Тіфф затремтів.
– Його збила машина, – важко мовила вона, – він помер в лікарні, – додала ще тихіше.
– Тоді тебе повернули твоїй законній матері? – зрозуміла я.
– Саме так, – кивнула вона, – якщо чесно у нас не такі вже й погані відносини. Можливо зі мною щось не так, але я цілком нормально це все сприйняла, – безтурботно відповіла вона.
– Ти впевнена? – повернулася до неї, коли ми зупинилися на світлофорі.
Вона кивнула. І я відчула це так і є насправді.
– Тоді, пан Пак це новий чоловік твоєї другої мами, – як це дивно звучить.
Якщо чесно від історії Тіфф у мене мозок почав закипати. Чомусь це здавалося складнішим, ніж те, що я вивчала усі родинні зв'язки в себе.
– Так і є. Як тільки закінчила школу і потрібно було обирати на кого і де вчитится, мама з мого великого бажання відправила в Корею. Пан Пак викладач у моєму університеті і допоміг мені вступити.
– Ти взяла прізвище свого вітчима? – запитала згаддавши, що саме під ним її й оголошували.
Вона кивнула і опустила погляд.
– Те яким я тобі назвалася дівоче прізвище матері, – пояснила вона шепотом.
– А твоє справжнє прізвище?
Тесс. Та не Корлеоне ж?
Тіффані. Ні.
Тесс. Але ваш батько…він був пов'язаний з мафією?
Тіффані. Вгадали. Та аварія була підлаштована.
– Морані. Джузеффе, – сказала вона, – батько заборонив мені використовувати його прізвище, щоб ніхто не подумав, що я його дочка. Задля моєї безпеки.
Я схвильовано повернулася до неї в останню мить пригальмувавши на світлофорі.
Тесс. Ти ж їдеш провулками, ні?
Офелія. Але зараз вже вечір, знаєш страшно.
– Він що якийсь кримінальний авторитет? – запитала вражено.
– Угу, – кивнула вона, – і дивись на дорогу.
І це правда. Я більше нічого не запитувала, наче вже й усе дізналася. Тільки, коли ми вже приїхали до її дому я нарешті запитала ще дещо.
– А той твій шантажист, хто він?
– Ти, мабуть, не повіриш мені, але цей покидьок скоріше за все демон, – пробурмотіла вона.
Я здивовано глянула на неї.
– Та чому ж. У моїй реальності є ця раса і вони спокійно живуть серед звичайних мешканців так, що в житті не здогадаєшся, – махнула рукою я.
– А Джен…про це знає? – схвильовано запитала Тіфф.
Я залишилася спокійною. Навіть, якщо й не знає, то це ні на що не вплине. Вони існують як щось невидиме і небагато знали про це.
– Це не так важливо. Та й думаю у манхві мало б про це писати, – я не сприйняла її тривогу серйозно.
Та й сенсу у цьому жодного не було.
– Якщо ти так кажеш…але все ж запитай її чи вона знає? – наполягала на своєму вона.
Я кивнула і ми попрощалися. Джен справиться чого б їй не коштувало, а от Тіфф? Чи зможе вона завершити все там
Хоча вони ще побачаться завтра.
