Раді Вас бачити!

Спочатку я думала, що у магічній вежі відпочину від навчання, а все виявилося з точністю до навпаки. Я навчалася так само, якщо не більше.

Наступні дні я старанно робила спроби щось зробити, але нічого не виходило і я поступово втрачала віру і терпіння.

Мабуть, я просто бездарність, подумала після чергової невдачі. Встала з крісла розімялася і хотіла вирушити на вихід з лабораторії, мене перехопила Лукреція.

Розчаровано зітхнувши повернулася назад.

– Може вам просто змиритися з тим, що ваша ставка програшна, – зміряла її втомленим поглядом.

– Ні, я у тобі впевнена, – заперечила вона ні на мить не задумуючись, – піди погуляй вежею може знайдеш щось цікаве.

Вдячно усміхнулася і поки вона не передумала вислизнула з приміщення. За цей час я вже краще знала цю будівлю і нарешті перестала боятися ліфт. З Офелією зв'язатися у мене часу не було і я трохи хвилювалася про те як вона там. І вона точно розчарується в мені за це.

Що дивно, з Арчезаром я теж не бачилася. Скільки б я не просила ліфт відвезти мене до нього механічний голос постійно повторював одне й те ж. “Господар Вежі у від'їзді”

Невже він так довго вирішує справи з тою сестрою Елани.

Ось і цього разу усе було точно так само.

– Добре, зрозуміла, – буркнула незадоволено і додала, – тоді відправ мене у місце, де можна подумати.

За час цього навчання я розважалася тим, що давала ліфту різні запити і мені було цікаво куди він віднесе.

Ліфт стрімко полетів вверх і я спробувала вдихнути повітря і не лякатися. Коридор на який мене викинули здався невиразно знайомим.

Невже? Я швидко побігла вперед, пробуючи відкрити двері на моєму шляху – нарешті я опинилася на тих самих сходах, що й тоді.

То вежа не змінює розташування кімнат?

Я опинилася на оглядовому майданчику і аж тоді зупинилася, спираючись на поручні.

Подивилася на краєвид і зрозуміла, що вже настав вечір. А я сьогодні, хоч їла щось? Вже й не згадаю.

Звідси відкривалося запаморочливо гарне видовище від якого я не могла відірвати погляд, тому й не почула як поруч хтось зупинився.

– Офеліє, що ти тут робиш? – здивовано запитав мене Арчі і я обернулася до нього.

– Насолоджуюся заходом сонця, чи ж не бачиш? – з легким докором відповіла я, але усмішка з мого обличчя не зникнула.

– Ні, просто здивувався побачити тебе тут, а не вдома у вашому маєтку, – відповів він стаючи поряд.

Ця сцена так нагадувала нашу першу зустріч.

– І справді, – погодилася я, – просто допомагаю леді Лукреції з одним дослідженням, заодно навчаюся новому, – дещо видозмінила правду я, – а ти, як щодо сестри Елани?

Він пильно подивився на мене і зміряв якимось дивним поглядом.

– Не впевнений, з нею й справді щось не так.

– Що саме? – з підозрою запитала я.

– Вона впала в істерику, коли мене побачила. Усі говорили, що їхня леді напрочуд спокійна і виважена людина, – пояснив він звичайним тоном.

– Якщо вона потраплянка, – протягнула я, – що як у тій історії, яку вона знає ти лиходій, – виклала свою версію, і додала з усмішкою, – я точно все про тебе знаю, Арчі?

А якщо подумати, скільки насправді я знала про Арчезара? У них були не такі й погані відносини з Вівєн, доки він не дізнався, що вона потраплянка.

Але далі історія мені була невідома, бо нові розділи не вийшли за той час як я була вдома.

– Але які у мене могли бути справи з їхньою сім'єю? – перепитав він.

– Уявлення не маю. Це ж твої, а не мої, – знизала плечем я, – що ж, мені час додому, – і вже хотіла відправитися вниз.

"No light. No light"

Цієї пісні не могло тут бути, отже я чую її в своїй голові.

Пісня продовжилася далі і я завмерла. Насправді чула різні за цей час, але вони були більше на фоні і я старалася не звертати уваги.

“У вас недостатньо монет, щоб оплатити це” – співчутливо відповіла Ліза, – “Ви вже витратили безкоштовні спроби”

“Вашу ж систему. Який є швидкий спосіб їх отримати” – нетерпляче запитала я.

“Ви можете підписатися на саундтреки…”

“Окей”

Подумки важко зітхнула, бажаючи зараз побитися головою об поручні. То он на що вона підписалася. Як говорить, збулася мрія ідіотки.

Це ж треба…

Я обернулася на підборах і завмерла не знаючи, що сказати.

– Ти передумала йти? – запитав він здивовано.

Ні, зовсім ні. Але ця відповідь точно не підходила. А ще мені стало сумно, бо я вважала його хорошим персонажем.

Тесс. Це ж маг вежі і адекватний?

Джен. І справді, на що я там сподівалася.

– Хотіла сказати, що розмова ще не завершена, просто я надто втомлена, – кинула на прощання.

– Фелі, не хочеш швидше дістатися вниз? – неочікувано запитав він, а мене пересмикнуло.

– Якщо ти про той спосіб про який я думаю, то я за довший, – прошепотіла злякано.

– Що ти? – на диво емоційно заперечив він, – спеціально для тебе Фелс я довго удосконалював один прилад і ти будеш першою, хто його оцінить, – змовницьки прошепотів він.

– Твоя взяла, – не втрималася від спокуси я, – то що там у тебе?

Він пробурмотів якусь абракадабру вимальовуючи щось рукою в повітрі і перед нами з'явилося щось схоже на хмаринку з куполом.

– Як мило з твого боку, – щиро сказала я.

Він перейшов туди першим, а потім подав мені руку.

– Тоді прошу, чи не надасте ви мені таку послугу, моя леді

“Погодитися\ Відмовитися”

У сенсі, а чому я взагалі повинна відмовлятися. Не розумію, навіщо система взагалі дає такий дивний вибір?

Я впевнено простягнула руку і відповіла.

– Із задоволенням.

Ця хмаринка виявилася більш просторою, ніж здавалася ззовні і дуже м'якою.

– Це надзвичайний винахід, Арчі, – похвалила його я захоплено, – ти плануєш масове виготовлення? – запитала серйозно і з цікавістю.

– Тебе не проведеш, – протягнув він, – саме тому й покликав тебе, щоб ти оголосила свій вердикт.

Зі спогадів Офелії я знала, що Арчезар завжди покладався на її експертну думку, а потім вже запитував інших.

– Поки мене все влаштовує, – відповіла я щиро, – але може є щось конкретне про що ти хочеш дізнатися? – запитала діловим тоном.

Він відвів погляд вбік і кинув.

– Не певен, що з цим ти допоможеш, потрібно дізнатися чи може він літати на дальні відстані і скільки магічної енергії використовувати, – його тон лунав глухо, – потрібно робити поїздки на дальніші відстані для перевірки, але не знаю кому доручити.

Він точно був цим стурбованим і я висловила свою думку перш, ніж встигнула обдумати.

– А це не можна зробити за допомогою матемачних обрахунків, – задумливо протягнула я.

Головне тільки, щоб Арчі знову не подумав, що це надзвичайно геніальна думка і не кинув мене саму у цьому літаючому апараті.

Але цього разу він не оцінив мого розуму і глянув скептично і з деякою насмішкою.

Як людина, яка знає про що говорить, я була ображена. Я ж правду взагалі то говорю.

– Ти серйозно? Не за допомогою магії, а звичайних обрахунків, – недовірливо відповів він.

Ні, я могла б пояснити, але ж тоді повністю себе видам. Хоча може Офелія й могла про таке десь читати. І ще одне, невже вони раніше такого не робили.

– Запитай у моєї матінки, леді Ебігейл, думаю вона зможе пояснити детальніше, – як завжди перекинула стрілки на когось іншого я.

Він клацнув пальцями і ми швидко полетіли у напрямку маєтку.

– Зачекай! – скрикнула я, – ти ж не зараз полетиш?

Хіба так узагалі можна? Сподіваюся, що нас ніхто не побачить. Ми звичайно рахувалися родичами, але хто зна.

Хоча сказати на правду ця літаюча тарілка значно краще, ніж карета. Тому я вирішила подумати над дечим більш важливим, насолоджуючись краєвидом внизу.

Дженіфер. А якби я вибрала інший варіант, щоб сталося?

Тесс. І ти питаєш про це тільки після того як зробила? Не бери з мене приклад, це погана ідея.

Джен. Мені просто цікаво. І до чого призвів мій вибір?

Тесс. Ти зробила крок ближче до любовної лінії з Арчезаром.

Джен. Не зрозуміла? Але ж мені заборонено її мати.

Тесс. Але ж світ про це не знає і персонажі також. Але не хвилюйся це може бути навіть на краще.

Я важко видихнула. і політ перестав бути таким приємним як раніше. Що я натворила? Мало того, що завдання й так нелегке. То ще й любовна лінія намалювалася ще до того часу як я зустрілася з принцем. Ну окрім того незвичного випадку в перший день.

Це кінець. Мені кінець.

“Лізо, де можна дізнатися про прогрес цих любовних ліній” – запитала спробувавши взяти себе в руки, хоч і виходило погано.

“Ти ще не досягла потрібного рівня гравця, щоб розблокувати їх” – пояснила вона, дещо розчаровано.

“Уперше чую” – здивувалася я.

“Коли буде вільний час зайди на головну сторінку і переглянь усю важливу інформацію” – відповіла вона важко видихнувши, – я про ту де ти бачила інвентар.

Ясно. Зрозуміло. І як могла я, яка обожнює досліджувати усі можливі функції в іграх забути це.

“Нагадайте мені, щоб я знову не забула”

Мені так і хотілося побитися головою об найближчу стінку. І як можна було так напартачити.

Хоча…А може це й справді на користь. Якби я знаючи про все уникала чоловічих інтересів, то потім не мала б жодних стосунків.

Тесс. *союзників. Але це теж непоганий варіант.

Ліза. Як на мене так навіть логічніше.

А не мати союзників стало б дуже поганим варіантом для мене як королеви і Офелія б точно прокляла. А любовні лінії з майже зворотній гарем я якось переживу.

Цікаво тільки чи Тесс планувала це від самого початку чи й сама забула.

Тесс. Ти говориш це людині, яка забула записати половину важливих сцен до цієї книги, деякі взагалі не написала. То що говорити про такі дрібниці.

Ліза. Це важливо.

Тесс. Це згадувалося ще у сьомому розділі, а для мене це як вічність тому.

А я завжди думала, що у мене память погана. Але на мою думку Тесс перебільшувала.

Тесс. Та ще применшую.

Джен. Твоя самокритика тебе добє.

Тесс. Ну я дивна людина. От в книгах я нормально реагую на критику, а на хороші коментарі навіть не знаю, що відповісти.

Джен. Я така сама. І попри все, ти ж усе одно знаєш, що писати в книзі, як тільки починаєш це робити.

Тесс. Я ніколи не дивилася на це з іншого боку. Тільки з того, де я зазнала безліч втрат через себе. Скільки моїх книг не було написано через мене, ти навіть уявити не можеш, Джен.

Джен. Але хто заважає тобі написати їх.

Тесс. Час. Час який уже завершився. Час, який більше не повернеться.

Джен. Але не потрібно забувати, що час продовжує йти.

Тесс. Тобто...увесь цей час...це було така просто. Це занадто легко.

Джен. Просто перестань усе ускладнювати.

За цей час ми прилетіли додому. А я відчувала себе дещо дивно і трохи розгублено. Ми м'яко приземлилися в дворі маєтку. Спочатку спустився Арчі, а потім подав мені руку. Я завмерла, побачивши як до нас наближається розлючена матінка.

Втекти не було куди, хіба що штовхнути Арчі в траву і полетіти йому в обійми, але тоді це буде ще один крок до тої дурної любовної лінії. А це мені не потрібно було.

Тому не залишалося нічого іншого як спокійно спуститися і піти на зустріч матінці, щоб спробувати згладити кути прийдешньої розмови.

Не можна бути надто милою інакше це буде сприйнято не дуже. Краще одразу вибачитися, а тоді діяти за ситуацією.

Вона зміряла мене довгим холодним поглядом і я опустилася в реверансі, не підіймаючи голови.

– Ви сердитесь на мене матінко? – запитала і вже за звичкою використала янгольську усмішку Офелії.

Я ж не мала цього робити…

– Ти прилетіла з майстром Арчезаром, – невдоволено запитала вона і я знала, що їй не подобається моє проведення часу з ним.

Чому ж тільки? Він не здавався поганою людиною, а леді Ебігейл вперто говорила, що спілкування з ним ні до чого доброго не призведе.

Але попри все якась частина мене довіряла її словам. Та й в манхвах господарі магічних веж зображувалися дещо божевільними. От як в одній з останніх манхв, яку я читала.

– Так, але це було через новий прилад, який він створив. Є питання на які відповідь можете дати лише ви, – туманно зазначила я, ні про що не уточнюючи конкретно, – а тепер чи дозволите ви відправитися у мої покої.

– Йди, – холодно кинула вона і зосередила свою увагу на Арчі.

Я підбадьорливо усміхнулася йому на прощання і вирушила в спальню. Там покликала Ешлі і попросила приготувати мені ванну. Я з блаженством занурилася в гарячу воду і тихо шепнула Ешлі.

– Зможеш дізнатися про що розмовляли Арчезар з матінкою, – попросила.

– Я спробую, моя панно, – я з подивом побачила як від цього прохання шкала зросла ще на кілька поділок.

Непогано.

Вона зачинила за мною двері і залишила мене на самоті. На щастя, вода могла підігріватися автоматично за допомогою спеціальних магічних артефактів. Всі потрібні мені засоби стояли поруч. Тому за бажанням я могла приймати ванну сама і без допомогти служниць.

Я насолоджувалася тим, що нікого не було і чекала на звіт від Ешлі. Сподіваюся він буде таким, який необхідний мені.

Я й не помітила як занурена в роздуми заснула.