Раді Вас бачити!

Я потягнулася і важко зітхнула. Це був найбільш втомливий робочий день. Звук клацання клавіатури досі відлунював у вухах, очі боліли від невідривного перегляду моніторів.

І це при тому, що усе тривало зовсім недовго. Поруч сипала прокляттями Кесседі, яка виглядала не менш втомливою.

Я в житті не подумала, що одного дня буду боротися за її систему. Сервер міг легко накритися, усе могло зруйнуватися.

Я вперше мала можливість зруйнувати її систему так, що навіть не буду у цьому винна. Але я не змогла. Побачила як Кесседі бореться за неї, наче від цієї системи, щонайменше залежить її життя і не змогла все зруйнувати.

– А цього могло й не бути, – пробуркотіла вона, знімаючи взуття.

– Про що ви? – незрозуміла, поринувши у власні роздуми, – і не хотіли б ви перевдягнутися.

На відміну від мене вона була у своїй сукні.

– Якраз хотіла запитати, – протягнула вона, мабуть, роздратувавшись, що я запропонувала перша.

– Йдіть за мною, усе одно мені туди ж.

Я й сама страшенно втомилася. Зараз найбільше, що хотілося це прийняти душ і завалитися спати.

Вона навіть нічого не відповіла проти і просто встала з свого крісла і босоніж направилася на сходи.

Перед тим знизивши витрату світла в кімнаті. Лампи у них ніколи не вимикалися, а просто зменшували яскравість.

Ми піднялися сходами і я пройшла до перших дверей праворуч. Вийняла з кишені спеціальну картку і підтвердивши свою особу пропустила її всередину.

– Перевдягнутися можна в тій кімнаті, – я вказала на одні з дверей.

– Ну точно, теж саме планування, – нарешті сказала щось вона, а я відправилася в душ.

Я відчула як втома від цього зникає, але захотілося спати. За цей час я зовсім забула про Кесседі, тому коли зіткнулася з нею здивовано завмерла, не розуміючи, що вона тут забула.

– О, леді Амфро, – і чому я продовжую її так називати, якщо вона взагалі не леді і надзвичайно нестерпна особа, – вам йде.

Вона була неочікувано у звичайному топі і штанах, а поверх накинутий плащ. Волосся звично сховала під капелюх.

– Ти теж виглядаєш краще. І в тебе ж є вітальня, ми не закінчили розмову, – запитала вона як завжди не даючи право їй відмовити.

Хоча, можливо я й не змогла заснути не дізнавшись усе важливе.

– Є авжеж, – кивнула я і спустилася невеликими сходами у потрібне приміщення.

Перед нами відкрилася зала з приглушеним світлом з диванами і столиком. А ще тут було вікно, яке завжди закривали штори. У мене не було часу відкрити його.

– Чаю не запропонуєш? – запитала вона нахабно вмощуючись на одному з диванів.

– Так я ж вас не запрошувала, – втомлено лягаючи на інший диван.

– Навіть склянку води? – обурено кинула вона.

Я сперлася на подушку і активувала свій браслет. Поруч одразу з'явилася моя системна помічниця у вигляді милої кішки Мейгі. Раніше я мала у себе вдома і дуже за нею сумувала, тому обрала саме таку форму.

– Ви нарешті повернулася, господине Лізо, – сплеснула лапками вона, – ви щось хочете? Як ваші справи сьогодні?

Як для кішки вона була надто емоційна, але я теж була надзвичайно рада її бачити.

– Усе гаразд, Мей. Можеш зробити якісь напої, від яких зникне втома, для мене…і цієї леді? – попросила я, вказавши поглядом на Кесседі.

– А то у вас гості? – запитала вона гордовитим тоном і почимчикувала виконувати прохання.

– А вона миленька, не дарма ж я скільки промучилася, щоб додати цю функцію? – відгукннулася Кесседі тоном, наче хотіла аби я її похвалила.

Може ще її по голівці погладити за старання? Це не змінить того факту ким вона є в цілому, навіть якщо інколи вона робить і хороші вчинки. Хоча, це ж взагалі не характерно для таких як вона.

Через трохи, Мей повернулася пхаючи лапкою піднос здається з мохіто. І звідки воно у мене взялося? Також вона взяла піцу. Яка ж вона в мене розумничка не дасть бідній господарці з голоду вмерти.

Кесседі. А якщо вже мова за це зайшла. Кого б ти обрала, як би мала можливість.

Тесс. Змію або лисицю. Ну можна ще єнота.

Кесседі. Неочікуваний вибір.

– То чому усе могло бути простіше?

– Це все через Тесс, – закотила очі вона, – можна ж було використати очевидний метод, а не йти через треті двері, як вона любить говорити, – важко видихнувши пояснила вона.

– Треті двері? – перепитала з нерозумінням, тільки приблизно здогадуючись про значення цієї фрази.

– Ну от уяви, – протягнула вона відкушуючи сматочок тістечка і відпивши напій, – перед тобою відкриті двері, навстіж – вікна, але ти пробиваєш стіну. О це й є ті треті двері.

Я кивнула, хоча до кінця не могла усвідомити одне питання, а навіщо?

Чи то прочитавши мої думки чи здогадавшись про це Кесседі з поблажливою усмішкою відповіла.

– Тому що на думку Тесс, усе це зачинене і вона не має іншого варіанту як пробити стіну.

Це я надто втомлена чи це звучить надто дивно, що мій мозок відмовляється обробляти інформацію. Але все ж як це можливо?

– І знаєш що, вона ж навіть не помітила важливу підказку, яку їй ледь не на тарілочці подала, – ображено додала Кесседі.

Тесс. Забула? Мій девіз – просто продовжуй йти вперед. Тому я ніколи не дивлюся, що відбувається збоку і для мене є тільки прямий шлях.

Кесседі. Авжеж ні, альдерін. Але все ж.

Тесс. І з моїм зором мені можна й не побачити твої вікна й двері.

Кесседі. Ти ображаєшся на мене?

Тесс. Багато хочеш, Кесс.

Я ледве стрималася, щоб не розсміятися. Вони розмовляли між собою так, наче були знайомі багато життів до цього. Але чи маю я право запитувати? Чи потрібно узагалі лізти до відносин цих двох.

Тесс. Але щодо підказки…

Кесседі. “уїдливо” Ти знаєш відповідь. Чи мені ще уточнити розділ?

Тесс. Тільки не кажи, що це дзеркала.

Дзеркала? У сенсі? Я стривожено очікувала на відповідь Кесседі і вона не забарилася з переможною усмішкою відповівши.

– Саме так, – лаконічно відповіла вона, поправивши свій плащ, який хотів злетіти з її плечей.

Я ще раніше помітила, що вона наче боялася, щоб якась частина її тіла була відкритою. Але авжеж не акцентувала на цьому увагу, забуваючи про це відразу як бачила.

– Ви божевільні? – не вважала за потрібне промовчати я.

Краще б уже знищила цю кляту систему та й по всьому. Через якусь мить, те саме запитала й Тесс, мабуть, писала мої думки.

Тесс. Я знаю, що в тебе дах протікає, але ж не настільки. Всі ми знаємо наскільки вони небезпечні. Ти ж не хочеш, щоб я знову подумала над тим, щоб перейти на бік Лізи.

З усієї її тиради мій мозок здивовано і чомусь з надією зачепився за одне єдине слово –знову.

Тесс. Вибач, але я на боці, Кесс.

Лізо. А можна було не так різко.

Тесс. Інакше не вмію.

Лізо. А…тепер буду знати, який характер у нашої авторки.

– Вона прикидається, – одразу ж відповіла Кесседі, але вже на цій стороні, але пояснювати свої слова не збиралася, – а от щодо дзеркал. Все просто. У кімнаті ставите багато магічних дзеркал, вони віддзеркалять душу і провідник ловить її і перетягує у ту скриньку. От і все.

Чує стукіт. Так от, це моя щелепа на землю впала.

Тесс. А може мені сцену переписати. Ну чому ти не сказала цього раніше. Тобі було весело спостерігати за тим, що може зруйнувати твою систему.

Кесседі довго мовчала. Вона повільно допивала вміст бокалу, доїдала ще одне тістечко і виглядала цілком розслаблено…я навіть подумала, що відповіді не настане.

– Твоя правда, – нарешті визнала вона, її голос не звучав так як завжди, більше нагадував приреченість чи холодність, – я зробила помилку, яка ледь не коштувала мені всього. Через свою любов до азарту я вирішила ризикнути і подивитися, що вийде з твого рішення. Як воно вплине на історію? – сказала вона з саркастичною усмішкою.

Я здригнулася. Її тон зазвичай був веселим, знущальним чи зверхнім. Якось так його можна було назвати і тоді я вважала її повністю божевільною. Але зараз я бачила розуміння. Як коли проходить стан афекту і до тебе доходить, що ти натворив.

Тесс мовчала, мабуть, боялася чи не зробить гірше, якщо спробує заспокоїти Кесседі, коли вона у такому стані.

Я також мовчала, але продовжувала спостерігати за Кесседі, яка підозріло стихла. А ще не могла відкинути дивні думки.

“Коли вже вона повернеться до свого божевільного стану. Її адекватність мене лякає”

Правда дивно? Але у своїй божевільності вона була адекватнішою, аніж зараз. Раніше вона була безпечною, а зараз я боялася зустрітися з мертвим поглядом її сірих очей. Світлих з зеленим вкрапленням. Я ж навіть ніколи не знала…

“Будь ласка, повернися до звичного стану. Стань такою як раніше. Говори тим своїм тоном, який я так ненавиджу. Але тільки не закривайся.”

Я молилася усім богам, яких знала, хоч ні в кого з них вже давно не вірила. І усе що змогла це попросити два пледи у Мей. Мій голос був тихим і тремтячим.

Здається я вже майже заснула, коли на іншому дивані почула шорох. Кесседі обережно глянула на мене і спробувала сказати це більш звичайним тоном.

– Щось я зовсім розклеїлася, – протягнула вона, – вибач, якщо налякала, у мене інколи трапляються такі “замикання”. Я тоді стараюся бути сама, але як бачиш…

Вона виправдовувалася.

– Може візьмеш відпустку? Я хотіла запропонувати тобі від початку, але тепер прийдеться це зробити як моральну компенсацію? – невдоволено перепитала, вперто стараючись приховати справжній тон.

Авжеж я хотіла, але це ж завдання важливе.

– Я справді можу погодитися і ви не зменшите мені зарплату через пропуск проєкту? – з недовірою запитала.

Це ж треба і чому я саме про це, думаю.

– Ще чого, – протягнула вона роздратовано і додала, – хіба тобі тижня не вистачить…після цього бери скільки забажаєш вихідних, – з натиском сказала вона, – я довіряю тобі цей проєкт, знаєш? – невдоволено закінчила.

Я кивнула, погоджуючись.

– Добре, тоді потрібно буде ввімкнути автовідповідач і знайти когось, хто замінить мене…

– Це зроблю я, – сказала вона серйозно.

– Чому ви обрали на таку важливу історію саме мене, ви ж про все знаєте. Вас не лякає можливість того, що я знищу усю вашу роботу? – і чому запитала це саме тоді, коли вона ледве прийшла до тями.

Але Кесседі, натомість, голосно сміється, наче почула жарт. Вона знову точно така як я її знаю і це дещо злить.

– Ти не зробиш цього, – коротко каже вона, стає зі свого місця і направляється до виходу з кімнати.

– Ви настільки не вірите у мої здібності? – роздратовано запитую я.

Вона важко зітхає і повертається до мене.

– А я думала, що тільки Тесс так не щастить з людьми, які вічно перекрчують їхні слова як їм заманеться, – вона виглядає втомлено і ображено, – мила моя, я мала на увазі зовсім інше, але я не хочу тобі нічого казати, – і лиш махнувши на прощання рукою вона пішла кудись вглиб коридору.

І чому я просто не промовчала? Чому завжди нариваюся на сварку з Кесседі? І от куди я піду, якщо вона мене звільнить.

Краще уже все життя пропрацювати на неї і мати стабільну роботу, чудове місце проживання і подібне, аніж потрапити до тієї Вер'яти.

Я прийняла душ і втомлено впала на м'яке ліжко. Попри все спати не хотілося. Думки не хотіли припинятися і я не могла заснути.

Це було найважче. З одного боку я хотіла усе знищити з іншого як я можу зруйнувати чужу працю? Я була з Кесседі майже від початку і бачила на власні очі як усе будувалося, то чи маю я право.

Продовжувати чи відкласти свою помсту, ось головне питання.

Що ж можливо час пройти через двері?

З такими думками я нарешті заснула.