Раді Вас бачити!

Я прокинулася так, наче й не спала. Справді було враження, наче щойно зімкнула повіки і ось уже дзвонить набридливий будильник.

Час вставати, приводити себе до ладу і з деяким острахом чекати на майбутнє. Мені було справді цікаво дізнатися, але тепер, коли я знову була собою стало страшно.

Джен була точно краще пристосована до цієї реальності, аніж я. Холодний розум і жодних емоцій. Хоча чи справді мені все про неї відомо? Про обставини, які зробили її такою.

Чую дзвінок у двері. Тіфф? Але якось зарано.

“У тебе з'явився таємний прихильник”

– Сталкер, – шепочу я і вже вголос запитую, – Хто там?

– Це я, – чую знайомий голос і видихаю.

А Рін. Але чому вона прийшла до мене так рано. Чомусь вона викликала у мене найбільшу тривогу. Залиш її без нагляду і щось влаштує.

– Тіфф попросила привести тебе до нашого універу і щоб ти там не заблудилася сама, – вона говорила повільно розтягуючи слова, наче було останнє що вона хотіла робити.

– І що я тобі зробила? – запитала я, важко зітхаючи, – не пригадую, щоб у нас були суперечки.

Вона нічого не говорить, тільки кривиться оглянувши мене з ніг до голови.

– І ти у цьому поїдеш? – пропускає вона моє попереднє питання повз вуха і з насмішкою запитує мене.

Я ледве стримуюся, щоб нічого не сказати. Я обрала найгарнішу спідницю, футболку і вибрала аксесуари, які найкраще пасують до образу. Та як вона сміє, ця простолюдинка!

От же нічого не знає і ще мені щось говорить.

– Знаєш, – прошепотіла вона, – раніше твій стиль був кращим, Дженні, – усміхнулася вона і додала, бажаючи мабуть завдати мені останнього удару, – надто старомодно.

Почувся стукіт. Це моя щелепа об землю вдарилася?

– Зате ти виглядаєш так, наче була на рок фестивалі і забула переодягнутися, – не залишилася у боргу я.

Змірявши її холодним поглядом я пройшла повз неї на вихід з квартири.

– Та й ніхто не заважає носити спідниці. А якщо ти вважаєш це старомоднім, то у нас і тема – вінтаж, – припечатала я.

І почула як хтось плескає в долоні.

– Онні? – здивовано перепитала я, зустрічаючись зі схвальним і навіть радісним поглядом Ча Ин.

– Нарешті хтось зміг поставити мою сестру на місце. Молодець, – але щось було у її тоні незвичне.

– Що? – ображено подвилася на неї А Рін.

Вона нічого не відповіла і ми спустилися вниз. З подивом побачила, що машина Мі Янг припаркована внизу, а дівчата включно з Тіфф чекали на нас.

– Я щось пропустила? – дивно, але це питання ми з А Рін сказали разом.

– Ми посперечалися на те чи зможеш ти відповісти сестрі, – пояснила Ча Ин з азартом у погляді.

– Ти теж Тіфф? – невдоволено шепнула.

– Не бійся, я була в тобі впевнена, – підморгнула.

– І навіщо ж цього разу, – втомлено протягнула А Рін, – невже знову використовуєте мене для того, щоб визначити, хто буде платити?

Ось це в них цікаве життя. А її мені навіть трохи шкода стало.

– Так і є, – відповіла Юн Хе, – і цього разу наша ставка прогоріла– ти знайшла гідну суперницю, – з якимось визнанням вона глянула на мене.

– І справді, – погодилася А Рін, – я рада, що знайома з тобою, онні, – і цього разу на її обличчі була щира усмішка.

– Я також, – кивнула я, відчуваючи ніяковість.

Перші враження про нових знайомих були дещо хибні, а самі вони після того як прийняли мене у своє коло і ставитися до мене почали краще. Отже, тепер усе буде добре? І пройде все злагоджено?

Ми приїхали швидко. Дипломний показ мав початися набагато пізніше, але усі хто мав показувати свої колекції починали готуватися значно раніше.

Усе ж роботи було не менше, ніж при підготовці до прийому. Я нервувала, бо для мене це усе ж було вперше. Тіфф нервувала, бо казала, що мають бути присутні якісь важливі для просування її кар'єри люди. І якщо вони її помітять…то дорога до успіху їй відкрита.

Дівчата також нервували з тої ж причини. Бо допомагали не за просто так.

Мені у цьому плані було простіше.

І це було недарма.

Ми виступали майже у самому кінці. І саме це стало для нас вирішальним. Спочатку оголосили нас і Тіфф вийшла, щоб розповісти про те, що вона буде педставляти. Цього разу це звучало значно краще і більш глибоко, нід раніше. Після того настала наша черга виходити.

Я була останньою, щоб краще запам'ятати рухи подруг. Хоча для мене як аристократки це справді виявилося не важко.

От тільки потім – світло вимкнулося. Не збитися з потрібного кроку було важко. Адже я не розуміла, що не так.

Але я побачила, що інші пройшли, наче усе так як має бути і повернула собі впевненість. Щоб не сталося, я не можу підвести Тіфф. Не можу, зруйнувати враження про її одяг.

Тому я й не відразу зрозуміла, що метелики, які були на одязі світяться у темряві.

Цього разу я ледь не зупинилася через подив і зачудування. Дивовижно. Як Тіфф змогла зробити це у світі, де немає магії? Та ззовні я виглядала спокійно і елегантно з легкою усмішкою слідувала за іншими.

Коли цей показ завершився ми з полегшенням вирушили передягатися. З того, що було мені відомо за найкращу колекцію можна отримати грант. Значення цього слова я не знала, але розуміла, що це щось хороше.

Оголошення настало ще через деякий час.

П'яте, не ми. Чудово. Це означає, що ми можемо бути вище.

Четверте, також. Ще краще.

Третє. Я почала хвилюватися. А якщо...помилилася?

Друге. Відчула, що дихати стає важче. Ну все або перше або жодного.

– Перше місце займає…

Ось і все момент істини настав, якщо раніше можна було радіти і очікувати, що перше місце точно наше…то зараз мені стало справді страшно. А якщо я помилилася? Було багато вартих колекцій. А якщо з нашою щось не так?

– Пак Тіффані з колекцією “ Сяйво ночі”

До мене не відразу дійшов сенс сказаних слів. Отже, усе вийшло?

– Камзамніда! – радісно зі сльозами на очах сказала Тіффані і вклонилася тим, хто був тут за жюрі.

Дівчата зробила те саме.

– Ей Джен, ти чого, – шарпнула мене за рукав Юн Хе.

– Ой, дякую, – вклонилася я, хоч і не хотіла це робити, але так було прийнято в Кореї, я знала про це ще з навчання.

Для мене це було ще більшою морокою, ніж мова.

Отримавши свої винагороди ми поїхали святкувати. Цікаво, щоб мені матінка на цей рахунок сказала б? Мабуть, подивилася на мене отим своїм поглядом, мовляв – як можна вести себе, наче ти простолюдинка якась або як можна так зіпсуватись…

Цей список можна було б продовжувати вічно. Але можна мені, хоч краплину свободи.

Ми замовили їжу і напої я обрала щось зі смаку Джен сподіваючись, що він у неї співпаде з моїм.

У приміщенні грала приємна музика і я насолоджувалася розмовою з іншими.

– Ти чудово впоралася, – наче неохоче похвалила мене А Рін.

– І справді, – погодилися інші, – ти виглядала наче…

– Наче зійшла з історичної книги про аристократок заходу, – завершила за нею Ча Ин, змірюючи мене незрозумілим поглядом.

Що тоді, що зараз у мене складалося враження, що вона знає мене. У сенсі Офелію? Але як узагалі таке можливо…

Тесс. Леді Офеліє, не могли б ви зачекати на цей сюжетний поворот і не спойлерити сюжет.

Ось це так офіційність. Але я була й сама не проти…думати про це зараз зовсім не хотілося.

– Можливо перечитала надто багато манхв, – усміхнулася я, – от і навчилася дечому.

Невпевнена, що це справді можливо, але дівчата кивнули. Крім Тіфф, ніхто з них не знав правди про Джен. Чи точніше вважали, що це звичайні усвідомлені сни.

– Може тоді порекомендувати тебе у нашій школі. Не хочеш навчитися чогось нового, онні, – запитала Юн Хе, щиро усміхаючись.

– Я подумаю, але дякую за пропозицію, – ввічливо відмовилася.

Хоча може й справді спробувати?

– А я ж зможу піти, якщо не сподобається? – усе ж уточнила я.

– Авжеж, – кивнула вона, – бути відрахованою навіть простіше, ніж зарахованою.

– Тоді буду вдячна, – заявила я.

А що вчитися новому ніколи не пізно.

Тесс. Я – ніколи не буду писати про героїнь моделей. Тим часом моя персонажка.

Офелія. Вибач. Так це ж ненадовго.

Тесс. Добре, роби, що забажаєш.

Напої виявилися непоганими, але алкогольними. Ну, думаю у Джен мусить бути досвід того як не сп'яніти у перші хвилини.

Тесс. Просто заїж чимось і пий далі.

Офелія. І це все?

Тесс. Не пий за раз багато. А повільно як це личить аристократці.

Я відчувала, що у її словах був точно сарказм чи насмішка, але те що вона говорила було корисним.

– То куди ти тепер далі, сонбе, – озвучила Мі Янг питання, яке цікавило, мабуть, усіх нас.

А ще тільки зараз звернула увагу на те як вона звернулася до Тіффані.

Вона відпила ковток свого коктейлю, який був червоного кольору і зовсім не поспішала відповідати. Я відчувала щось неприємне, наче зараз вона скаже те, що ніхто з нас не хоче почути.

– Справа у тому, – обережно почала вона і у голосі її звучала невпевеність, – мені потрібно буде поїхати у Францію.

– На скільки довго? – зміряла її невдоволеним поглядом А Рін і її посмішка стала якась зловіща.

– Не впевнена, – важко зітхнула вона, нервово крутячи бокал, – я постараюся впоратися до кінця місяця, але нічого гарантувати не можу, – тихо і напружено прошепотіла вона.

Я відчула, що стаю частиною чогось, що знати б не мала і через мені було не комфортно. Навіть у спогадах Джен цього не було. Може сказати, що мені необхідно у вбиральню і піти…

– Це через те сміття? – різко проговорила А Рін, – скільки ти ще будеш їхати одразу як він покличе. Скільти ти можливостей знову згаєш через того клятого покидька! – ніколи не думала, що можна кричати шепотом, але її слова змусили мене зупинитися від втечі.

І вперше дозволило побачити, що вона не позбавлена емоцій.

А що як той він – це зведений брат Тіфф. У мене не було жодних теорій щодо цього.

Офелія. Можеш пояснити.

Тесс. Якщо в двох словах. То він прикидається її братом і шантажує місцеперебуванням справжнього.

Офелія. Бідна Тіфф.

Тесс. Це він винен у тому, що її стосунки з Ше Рін погіршилися.

Офелія. І коли ж ти це вигадала.

Тесс. Перше, мабуть вчора, а останнє сьогодні.

Пречудово. Хоча може щось сказати? Але в підтримку чи ні?

– Він шантажує тебе чимось? – не втрималася я, – ти нічого не розповідала мені раніше, – шепотом додала.

– Не хотіла тебе у це вплутувати, а дівчата дізналися випадково, – пояснила вона.

– Ти моя подруга і я б з радістю тебе послухала, – зітхнула я і рішуче додала, – це востаннє! Після того, щоб він тебе не просив не погоджуйся, а ще краще, – від емоцій які переповнювали я випила трохи коктейлю і моє горло обпекло.

– І справді як ми раніше до цього не додумалися, – втрутилася Мі Янг і продовжила мою думку, – змусь його спочатку виконати твою умову, а тоді вже ти його.

Інші присутні кивнули. Тіфф тим часом здригнулася.

– Думаєте я не пробувала? – запитала вона втомлено, – але нічого не вийшло, – сказала вона як людина, яка втратила будь яку надію на краще.

Як же їй допомогти?

Ми змовкли, напружено думаючи. Нам принесли ще коктейлі.

– Тоді знайди чим його шантажувати, – з підступною усмішкою тихо прошепотіла Ча Ин.

– Сестро, не лякай мене, – сказала А Рін, але потім продовжила, – вона права.

Погляд Тіфф наповнився звичним життям.

– І справді…Цей негідник ще у мене отримає! – з запалом відповіла вона.

Подальший вечір пройшов у значно кращій атмосфері ми обговорювали усе що тільки можна і наслоджувалися часом разом.

Я відчувала, що це місце стає мені ріднішим. У своїй реальності я не могла мати багато подруг і більшу частину часу змушена була навчатися.

А тут…усе змінилося. І я сподівалася, що вони справді хороші люди, які не покинуть мене як тільки Тіфф поїде і ми більше не будемо працювати над спільною справою.

Додому кожна з нас поїхала на таксі доволі пізно як для того, коли я жила в Уранії.

Сьогодні я спала спокійно, хоч і хвилювалася за Тіфф.

Сподіваюся у неї все вийде.