Раді Вас бачити!

Глава 2. Лейла — Пелюстка в полоні

Рік тому...2020 р.

Вона — мов троянда, що розквітла серед каміння. Її світ — палац без виходу, де любов — це тінь, а свобода — заборонене слово. Але Лейла не зламалась. Вона мовчала, терпіла, захищала свою доньку. І одного дня — вона заговорить.

У кімнаті, де стіни були оздоблені золотими візерунками, а повітря пахло ладаном і трояндами, стояла колиска з різьбленим східним орнаментом. У ній плакала новонароджена дівчинка — її голос був слабкий, але пронизливий, мов крик душі, що шукає захисту.

Лейла, молода жінка в чорному східному вбранні, з обличчям, на якому втома змішувалась із тривогою, кинулася до доньки. Вона притулилася до неї, ніжно погойдуючи, шепочучи слова, які мали заспокоїти не лише дитину, а й її власне серце.

Але в ту ж мить — двері грюкнули. В кімнату увійшов Фарид.

Його погляд був холодним, мов лезо. Він не дивився на дитину — лише на Лейлу. І в цьому погляді було щось, що змушувало її тіло тремтіти. Вона боялася його. Не тому, що він кричав. А тому, що він мовчав — і в цьому мовчанні ховалась загроза.

— Краще заспокой свою доньку. —сказав він, кидаючи на стіл документ. —Я щойно був у суді. Схвалили наш майбутній шлюб.

Лейла мовчки дивилася на нього. Вона знала, що він хоче одружитися з нею — за ісламським обрядом. Але вона не хотіла цього. Її голос був тихим, але твердим:

— Я вас не люблю. Любов приходить, коли люди справді хочуть бути разом.

Фарид не відповів. Він підійшов ближче, схопив її за лікоть і стиснув так, що вона скривилася від болю. Це було не вперше. Але ніхто про це не знав. Її біль — був її таємницею.

Вона притискала доньку до себе, намагаючись не розплакатися. А Фарид, з холодним обличчям, прошепотів:

— Слухай мене уважно, Лейла. Любов — це казка. Є обов’язок. Є честь. І є влада. Наш нікях відбудиться після Рамадану. Якщо ти не погодишся — буде гірше. Для тебе. І для неї.

Він штовхнув її до дверей. Лейла стояла, мов закам’яніла. Її думки метались: втекти? Але куди? Вона була сама. Без підтримки. Без захисту. Лише вона і її донька — у світі, де її голос не мав ваги.

Вона сіла на підлогу, притискаючи дитину до грудей. Її очі були сухими — сльози вже не лилися. Вона думала: краще смерть, ніж бути чийсь власністю. Але вона не могла померти. Бо мала її — маленьку, беззахисну, ту, що плакала в колисці.

_______________________________________________________________________________________

Рамадан — це священний місяць посту в ісламі, коли мусульмани від світанку до заходу сонця утримуються від їжі, пиття та інших земних насолод, присвячуючи час молитві, духовному очищенню й добрим справам.