Спочатку:
На сторінку книги
Дзвіночок над дверима дзенькнув коротко й сухо, розриваючи тишу затишного ранку.
Марічка відклала серветку, якою протирала скляну вітрину поряд із кавовою машиною, і підняла погляд. Увійшов Любомир. Високий комір його вовняного пальта потемнів від вологи, волосся скуйовдив вітер, а на обличчі застиг той особливий вираз зосередженості, який завжди з'являвся в нього після годин, проведених у міському архіві. Постійний відвідувач, історик, чиї інтереси зазвичай обмежувалися рідкісними краєзнавчими збірниками та картами старої Галичини.
— Доброго ранку, Марічко, — кивнув він, струшуючи краплі дощу з парасольки у спеціальний металевий піддон біля входу. — Здається, сьогодні я знайшов у вас справжній скарб. Точніше, купив ще тиждень тому, але роздивився лише вчора ввечері.
Він підійшов до дерев'яної стійки й обережно поклав на неї важку, потерту книжку в шкіряній палітурці з вицвілим тисненням. Марічка одразу впізнала знайоме видання — «Нариси міського побуту та старожитностей» 1912 року. Те саме, що колись принесла жінка, яка розбирала речі в будинку покійної родички на Бориславській. Марічка тоді переглянула сторінки, переконалася, що палітурка тримається міцно, і прийняла книгу на комісію.
— Вітаю з вдалим придбанням, Любомире, — усміхнулась вона, спершись долонями об стійку. — Сподіваюся, історична цінність виправдовує витрати.
— Навіть більше, ніж я очікував, — тихо відповів він, і в голосі його не лишилося звичної легкості.
Любомир розгорнув книгу приблизно на середині, де між пожовклими сторінками була вкладена тонка паперова смужка. Він не став читати вголос, лише посунув розгорнутий том ближче до неї.
Марічка перехилилася через стійку. На полях старої сторінки, де йшлося про інженерні комунікації та міські підвали початку минулого століття, акуратним, але дещо поспішним почерком були зроблені нотатки звичайним м'яким олівцем.
«Вул. Бориславська, 8, другий поверх, двері не замикають ззовні, але ключ у нього. Передайте комусь».
На наступному аркуші між рядками виднівся обірваний рядок: «Олександр збрехав, що я хвора. Документи в нього в сейфі. Скажіть брату».
У кав'ярні панувала тиша, яку порушувало лише легке гудіння холодильника з десертами. Марічка підняла погляд на Любомира. У його очах не було й сліду звичного спокою — тільки те саме важке запитання, яке вже билося в неї самої: скільки днів ця книжка пролежала на полиці, поки хтось нарешті її розгорнув?
