Спочатку:
На сторінку книги
Перший крок додому
На «Орбіті Першій» настав новий ранок.
Уперше за багато років люди прокинулися не від страху, а від передчуття. У коридорах було людно: інженери перевіряли системи кораблів, біологи зі станції «Дарвін» переносили контейнери із саджанцями дерев, лікарі готували медичне обладнання, а діти, сміючись, бігали між дорослими.
У командному центрі Еліас уважно розглядав карту Землі.
На ній зеленим кольором світилися місця, де повітря вже стало безпечним, а вода — придатною для життя.
— MIRA, остаточний звіт, — попросив він.
— Атмосфера в першій зоні висадки стабільна. Рівень кисню — 20,4 відсотка. Радіаційний фон у межах норми. Експедиція можлива.
Еліас усміхнувся.
— Ми чекали цього дня дуже довго.
До нього підійшла Лада.
— Насіння готове. Якщо все пройде успішно, уже цього року на Землі з'являться перші нові сади.
— Саме про це мріяв дідусь, — тихо відповів Еліас.
У дверях з'явився Андрій. Він ішов повільніше, ніж раніше, але в очах знову світилася впевненість.
— Лікарі дозволили мені трохи походити, — усміхнувся він.
Еліас одразу підійшов до нього.
— Але без перевтоми.
— Обіцяю.
Максим засміявся:
— Капітане, здається, тепер ти командуєш навіть власним дідусем.
Усі дружно розсміялися.
У цей момент пролунав голос ATLAS:
— Увага всім екіпажам. До старту першої розвідувальної місії залишилося двадцять чотири години. Просимо всіх учасників пройти фінальну підготовку.
У залі запала тиша.
Вони зрозуміли: момент, про який мріяли майже сто років, настав.
Еліас глянув на Землю.
— Завтра... ми зробимо перший крок додому.
І ніхто вже не сумнівався, що цей день увійде в історію людства.
Наступного ранку на станції панувало незвичайне пожвавлення.
Усі, хто мав летіти на Землю, зібралися в тренувальному центрі.
На великому екрані світився напис:
«Фінальна підготовка експедиції №1».
Артем вийшов уперед.
— Сьогодні ви востаннє пройдете перевірку. Після цього дороги назад уже не буде. Наступний ваш крок — Земля.
Еліас глянув на свою команду.
Лада стояла біля контейнерів із молодими деревцями та насінням.
Максим перевіряв обладнання зв'язку.
Данило оглядав захисні костюми.
Сара контролювала медичні комплекти.
MIRA і GAIA синхронізували навігаційні системи.
— Починаємо, — сказав Еліас.
Протягом кількох годин команда проходила випробування.
Вони відпрацьовували аварійні посадки, евакуацію, запуск дронів, роботу в незнайомій місцевості та взаємодію між екіпажами.
Наприкінці тренування Артем усміхнувся.
— Вітаю. Ви готові.
Максим полегшено видихнув.
— Нарешті.
Саме в цей момент MIRA несподівано заговорила.
— Капітане, я маю повідомлення.
Еліас повернувся до голограми.
— Що сталося?
— Я завершила аналіз прихованого архіву.
Усі насторожилися.
— Там є нові дані про Землю.
— Які саме? — запитала Лада.
MIRA показала супутникові знімки.
На одному з материків було видно яскраву зелену долину.
Поряд проходила чиста річка.
— Це місце не було позначене в базі даних «Орбіти Першої».
— Чому? — здивувався Данило.
— Не знаю. Але архів рекомендує саме його як місце для заснування першого нового міста.
У залі запала тиша.
Артем уважно вдивлявся в карту.
— Дивно... Я ніколи не бачив цих координат.
ATLAS теж виглядав спантеличеним.
— Ці дані були приховані навіть від мене.
Еліас повільно усміхнувся.
— Значить, перед тим як повернутися додому, нам доведеться розкрити ще одну таємницю.
За панорамним вікном мовчки оберталася Земля.
Вона ніби чекала на своїх дітей.
І, можливо, вже готувала для них останній великий секрет.
Увечері вся команда зібралася в командному центрі.
На великому екрані світила загадкова зелена долина.
Саме її знайшла MIRA.
Еліас уважно дивився на карту.
— Якщо це місце справді існує, то саме туди ми й полетимо.
Лада збільшила зображення.
— Подивіться...
Посеред долини проходила широка річка.
Навколо росли густі ліси.
Було видно навіть великі поля диких квітів.
— Це неймовірно... — прошепотіла вона. — Наче Земля сама відродила цей куточок.
GAIA несподівано заговорила:
— Біологічна різноманітність у цій зоні у чотири рази більша, ніж у всіх інших відомих регіонах.
Максим здивовано свиснув.
— Це справжній рай.
ATLAS нахмурився.
— Але є одна проблема.
Усі подивилися на нього.
— Ми не можемо встановити зв'язок із цією територією.
— Чому? — запитав Данило.
— Невідоме джерело створює потужні перешкоди.
У залі запала тиша.
MIRA тихо промовила:
— Це не природне явище.
Еліас різко повернувся.
— Тобто?
— Хтось або щось досі працює на Землі.
Лада відчула, як по спині пробіг холодок.
— Але ж... людей там не залишилося.
— Ми цього не знаємо, — спокійно відповіла MIRA.
На екрані знову з'явилася зелена долина.
Посеред лісу на мить спалахнула маленька світла точка.
Усі завмерли.
— Ви це бачили? — тихо запитав Максим.
— Так, — відповіла MIRA. — Це був штучний сигнал.
Еліас міцно стиснув кулак.
— Завтра ми летимо саме туди.
Артем уважно подивився на нього.
— Це може бути небезпечно.
Еліас кивнув.
— Я знаю.
Потім він озирнувся на свою команду.
— Але якщо на Землі хтось досі чекає на допомогу... ми не маємо права відвернутися.
Усі мовчки погодилися.
За панорамним вікном повільно оберталася блакитно-зелена планета.
І вперше за багато років вона не здавалася самотньою.
Ніч перед вильотом видалася напрочуд тихою.
Більшість екіпажу вже розійшлася по каютах, але Еліас не міг заснути. Він знову стояв біля панорамного вікна й дивився на Землю.
— Не спиться? — почувся знайомий голос.
Це була Лада.
— Завтра ми повернемося туди, звідки все почалося, — тихо сказав Еліас. — Навіть не знаю, що відчуваю.
Лада стала поруч.
— Страх?
Еліас усміхнувся.
— І страх... і радість... і надію.
Вони мовчки дивилися на планету.
Раптом MIRA порушила тишу.
— Капітане, усі системи готові до старту.
— Час вильоту?
— О 06:00 за бортовим часом.
У цей момент двері відчинилися.
До командного центру зайшов дідусь Андрій.
Еліас одразу підвівся.
— Діду, тобі треба відпочивати.
Андрій усміхнувся.
— Я прийшов лише сказати одне.
Усі уважно подивилися на нього.
Він повільно підійшов до панорамного скла.
— Коли я був хлопчиком, мій батько казав мені: «Дім — це не місце. Дім — це люди, які чекають на тебе».
Він обернувся до всіх.
— Ви стали моєю родиною. І куди б ми не полетіли, поки ми разом — ми вже вдома.
У багатьох заблищали очі.
Еліас міцно обійняв дідуся.
— Дякую...
Рівно о шостій ранку по всій станції пролунав сигнал.
Голос ATLAS лунав урочисто:
— Увага всім екіпажам. Починається перша експедиція з повернення людства на Землю.
У ангарах один за одним оживали двигуни кораблів.
MIRA промовила:
— Усі системи працюють у штатному режимі.
GAIA додав:
— Контейнери з рослинами надійно закріплені.
Артем зробив крок уперед.
— Щасливої дороги... і нехай ця подорож стане початком нової історії.
Еліас сів у крісло капітана.
Поклав руку на панель керування.
Глибоко вдихнув.
— Експедиціє...
Він усміхнувся.
— Додому.
Корабель плавно відірвався від станції.
Позаду залишилися «Орбіта Перша», «Орбіта 9» і «Дарвін».
Попереду чекала Земля.
Планета, яка багато років мовчала.
І нарешті була готова зустріти своїх дітей.
