Раді Вас бачити!

Орбіта Перша

Кораблі повільно пролетіли крізь величезний шлюз. Усередині панувала тиша. Здавалося, сама станція затамувала подих, зустрічаючи гостей.

— Ласкаво просимо на «Орбіту Першу», — пролунав спокійний голос літнього чоловіка.

Двері відчинилися.

Еліас першим ступив на блискучу підлогу. За ним ішли Лада, Данило, Максим, Сара, дідусь Андрій та інші члени екіпажу.

Вони озирнулися навколо.

Станція була неймовірною.

Під прозорими куполами росли величезні дерева, дзюрчали струмки, літали птахи. Здавалося, ніби шматочок Землі опинився серед безкрайнього космосу.

— Невже це все існувало весь цей час? — тихо прошепотіла Лада.

— Так, — відповів чоловік, виходячи їм назустріч. — Ми берегли не лише знання, а й пам'ять про те, ким є люди.

Він усміхнувся.

— Моє ім'я Артем. Я головний хранитель «Орбіти Першої».

Еліас потиснув йому руку.

— Для нас велика честь бути тут.

Артем уважно подивився на всіх.

— А для нас — честь бачити покоління людей, яке обрало не страх, а милосердя. Ви повернулися по тих, кого давно вважали втраченими. Саме цього ми чекали.

Максим тихо сказав братові:

— Знаєш... здається, ми нарешті вдома.

Еліас усміхнувся.

— Так. Але це лише початок.

Артем запросив усіх пройти далі.

Попереду на них чекали нові друзі, нові відкриття й відповіді на запитання, які людство шукало майже сто років.

Артем повів гостей довгим світлим коридором. Його стіни були вкриті фотографіями.

На одній — зелені ліси.

На іншій — океани.

Далі — міста, повні людей.

Максим зупинився біля старої світлини.

— Це... Київ?

Артем усміхнувся.

— Так. До Катастрофи.

Дідусь Андрій довго дивився на фотографії.

— Я пам'ятаю ці вулиці...

Його голос затремтів.

Еліас мовчки поклав руку дідусеві на плече.

Вони зайшли до величезної круглої зали.

Посередині стояла об'ємна голограма Землі.

Вона не була зруйнованою.

Перед ними оберталася зелена, квітуча планета.

— Це наша мета, — сказав Артем. — Ми багато років обчислювали, як повернути життя на Землю. Збирали знання, технології, насіння, архіви, усе, що залишилося від людства.

Лада зробила крок уперед.

— Тобто... це можливо?

— Так.

Артем кивнув.

— Але лише разом. «Орбіта 9» повернула людей. «Дарвін» зберіг природу. А ми зберегли знання. Окремо ми не змогли б нічого. Разом — можемо все.

У залі запанувала тиша.

Еліас подивився на своїх друзів, на братів, дідуся, Ладу, Сару, на MIRA й GAIA, чиї голограми світилися поруч.

Він усміхнувся.

— Значить... наша історія була не про виживання.

Артем кивнув.

— Вона була про надію.

Усі підійшли ближче до голограми Землі.

Кожен мовчки дивився на неї, уявляючи день, коли людство знову ступить на зелену, живу планету.

І вперше за багато десятиліть це вже не здавалося нездійсненною мрією.