Спочатку:
На сторінку книги
Із невеличкого вікна літньої кухні було видно весь перший поверх будинку. Яра стояла у напівтемряві і спостерігала за Влаславом, який сидів на своїй сучасній кухні, дивився футбольний матч по телевізору та пив дорогий шотландський віскі. Він любив усе коштовне, модне та екзотичне. Натомість його донька та дружина жили в аскетичних умовах у старій глиняній літній кухні, яка ховалася за деревами та кущами. Батько ніколи не навідувався до них, не цікавився самопочуттям матері. Два рази в тиждень Яра прибирала хороми голови села, за що їй перепадали недоїдки з його столу.
Про це ніхто не знав. Для громади Власлав був зразковим та турботливим сім’янином. Люди щоразу велися на спектакль, який влаштовував перед ними староста громади. Вони захоплювалися чоловіком, який зміг виховати таку чудову доньку, адже Яра не була йому рідною. Її мати вийшла за Власлава, коли дівчинці було два роки. Невдовзі жінка занедужала і в результаті злягла. Більше з ліжка вона не встала.
Спочатку по господарству Влаславу допомагала Євдокія. Та коли Яра підросла, усі турботи про дім та хвору матір впали на її плечі. Тоді ж вітчим переселив їх до літньої кухні.
Яра зітхнула і глянула на матір. Худорлява, тендітна жінка лежала на вузькому дивані, який з одного боку був підпертий стосом книг. Очі матері були заплющені, шкіра здавалася восковою. Довге руде волосся було акуратно розчесане та покоїлося на подушці гладкими хвилями. Вона була схожою на ляльку, в яку забули вдихнути душу. Ще досі молоде обличчя без жодної зморшки, вигнуті темні брови, прямий ніс — красиву зовнішність вона передала доньці.
— Лиш би долю ти не мала мамину, — часто зітхала Євдокія, заплітаючи дівчині косу.
Та пропускала слова жінки повз вуха, сьорбаючи пінку зі свіжого молока. Дівчинка вижила завдяки добрій сусідці. Та нишком підгодовувала її, передавала харчі хворій матері, перешивала одяг зі своєї Орисі, а коли та померла, пропонувала Ярі переселитися разом з матір’ю до неї. Власлав не дозволив. Репутація була важливіша.
Вхідні двері у будинку вітчима гучно зачинилися і Яра знову підстрибнула до вікна. Власлав направився до воріт. Дівчина поцілувала матір у чоло, щільніше прикрила благенькою ковдрою і вибігла з кухні. Голова щось замислив і Яра хотіла перевірити власні здогади. Той завів авто і через мить зник у куряві. Слідом за ним блискавкою промчала руда кішка.
***
Корова ліниво румиґала, підглядаючи за своєю господинею. Євдокія підвелася, поплескала улюбленицю по округлому боці і, прихопивши відерце з молоком, вийшла зі стайні.
Біля воріт зупинилося авто голови села. Жінка занепокоєно вийшла йому на зустріч.
— Пане голово, чи з добром?
Улесливо всміхаючись, той вийшов із авто.
— Бог у поміч!
— Дякую, дай, Боже, вам!
Погляд Власлава впав на відро в руках Євдокії.
— Поспішаєш до церкви?
— Так, так. Як завжди. Але худібку треба спершу обійти. Хоч небагато її в мене, та…
— Я можу допомогти, — перебив жінку Власлав, нетерпляче переминаючись з ноги на ногу. — Можу завезти молочка до нової односельчанки. Аби ти не запізнилася на службу.
Євдокія радісно погодилася. Через кілька хвилин вона повернулася з глечиком молока і віддала його чоловіку.
***
Ляні знадобився тиждень, аби прийти до тями. Перші кілька ночей вона не могла спати. Їй постійно вчувалися кроки, скрипи та голоси. Порожній будинок ніби жив власним життям, хоча, можливо, усе відбувалося тільки в голові дівчини.
Задушливий запах трав заполонив увесь нижній поверх, і почав підійматися вверх. Ляна відчинила всі вікна, проте їй все одно бракувало повітря. Вона сиділа на підвіконні у вітальні і читала книгу, коли до неї стрибнула руда кішка.
— Що ти тут робиш, кицюню? Як тебе звати? — дівчина погладила тварину по спинці.
Та блиснула жовтими очима і скочила на підлогу.
— Налити тобі молочка?
Ляна підійшла до холодильника.
— Ой, нема… Але є ковбаска.
Вона відрізала шматок ковбаси і дала кішці понюхати. Та жадібно схопила гостинець і втекла під диван. Тієї ж миті з вулиці почувся звук мотору і білий пікап зупинився під ворітьми. Ляна завмерла. Вона повільно підійшла до дверей і зазирнула у вічко. Власлав із глеком молока йшов у напрямку будинку. Дівчина притиснулася до дверей, подумки благаючи всі вищі сили, аби він не постукав. Але той поклав глечика на поріг і пішов геть.
Ляна почекала хвилину і обережно визирнула надвір. На щастя, голова не удостоїв її візитом. Дівчина підняла глечик і швидко зайшла назад.
— А ось і молочко! Киць-киць-киць!
Кішка прудко стрибнула на стільницю, дрібно смикаючи кінчиком хвоста. Вона принюхалася до молока і зашипіла.
— Чого ти? — здивувалася Ляна. — Почекай, зараз знайду для тебе якусь мисочку.
Дівчина відвернулася і тієї ж миті глек полетів на підлогу, розбившись на друзки. Молоко розлилося по всій кухні. Ляна перелякано підстрибнула.
— Ой, лишенько! Невже я зачепила?
Вона заходилася шукати ганчірку. Кішка, хитро примруживши очі, розляглася на стільниці і замуркотіла. Докорів сумління вона не відчувала.
Після обіду прийшло повідомлення від Власлава: «Ти не скучила за мною?»
Ляна підняла брову. Вона сиділа на дивані. Збоку, згорнувшись клубочком, спала руда кішка. Дівчина якраз шукала в інтернет-магазині новий глечик для Євдокії. У неї не було жодного бажання спілкуватися з головою. Вона врешті пригадала їхню останню зустріч і досі не могла дати тому пояснення. На екрані знову випливло віконце: «Я заїду?»
— Ти ж уже заїжджав сьогодні! — роздратовано кинула Ляна.
Кішка прокинулася і уважно глянула на неї.
— Не… вар… то, — вголос промовила дівчина, пишучи відповідь. — Я зай… ня… та.
Кішка замуркотіла і потерлася об руку Ляни. Потім швидко кинулася до вікна і вистрибнула назовні. Дівчина розчаровано зітхнула:
— Утік мій антидепресант.
***
Яра поспішала додому, наперед здогадуючись, що там побачить. Вона проникла до літньої кухні. Мама спала. Дівчина акуратно визирнула з вікна. Власлав був злий. Він сидів за столом на кухні, нервово стукаючи кінчиками пальців по гранітній поверхні. Кілька стільців лежали догори дригом. Посуд розлетівся по всій підлозі. Поламані жалюзі звисали з вікон.
— Багато мені доведеться прибирати, — прошепотіла Яра. — Але сьогодні твій план провалився.
Вона повернулася до матері і сіла поруч. Дівчина більше не могла пригадати її голосу. Іноді в сні мама співала їй колискову. Яра не знала, чи то був тільки сон, чи спогади з дитинства. Ніжний мамин голос заспокоював, обіймав своїм теплом. У такі моменти дівчині так хотілося залишитися там…
Коли мама злягла, Яра була надто малою, аби пам’ятати деталі. Проте вроджене чуття дозволяло їй легко запамʼятовувати запахи. Незадовго до того, як трапилася біда, у будинку постійно витав дивний запах. Він подразнював чутливий ніс дівчинки, викликаючи сльози та нежить. Особливо часто вона відчувала його від мами. Та дуже любила чай з мʼяти. Після горнятка ароматного напою, жінка змінювалася. Вона не помічала доньку, ніби тої взагалі не існувало. Натомість їхні стосунки з вітчимом перетворювалися на щось темне та лякаюче. Вони часто замикалися у своїй кімнаті, звідки було чути крики, плач мами та регіт Власлава. Одним із останніх спогадів було те, що жінка лежала на ліжку у спальні. Її скляний погляд, розтріпане волосся та вкрай виснажене сірувате обличчя більше не належали мамі Яри. Власлав взяв її на руки і кудись поніс. Коли вони повернулися ввечері, та була схожою на живий труп. Більше вона не розмовляла, не співала колискових і взагалі не підіймалася з постелі.
— Яро! Де ти, суча дочко?!
Дівчина здригнулася і швидко вибігла на поріг. То був Власлав. Його обличчя, перекошене від гніву, вкрилося червоними плямами.
— Іди наведи лад! Сидиш, курво, нічого не робиш цілими днями! Дурно харчі мої їж!
Яра, зіщулившись, проминула його і проскочила до будинку. Власлав, брудно лаючись, завів свій Форд і знову кудись поїхав. Дівчина полегшено зітхнула: вона раділа, що вітчим не залишився вдома.
Яра пройшла на кухню. Там пахнуло дорогим алкоголем, шкірою та деревом. Власлав нещодавно поміняв усі меблі. Дівчині було відомо про його брудні оборудки і джерела доходів, адже на заробітну плату голови громади сильно не пошикуєш. Яра поклала стільці на місця, замела та помила посуд. Вітчим навмисне не дозволяв їй користуватися посудомийкою чи іншою технікою. Казав, що то гріх і боги розізляться на неї за непослух. Також він заборонив їй приймати душ. Дівчина милася у великій металевій балії, у якій вона також прала та гріла воду на інші потреби. Літня кухня, яка складалася тільки з однієї кімнати, слугувала їм з матір’ю як спальня, ванна, і, власне, кухня.
Тому Яра при кожній нагоді ходила по будинку Власлава, як по музею. От і зараз, впоравшись зі справами по господарству, дівчина провела пальцем по гранітній стільниці, увімкнула індукційну плиту, дивуючись, як червоне коло дарує тепло. Потім зазирнула у шафи. Вона любила красивий посуд та найбільше її цікавили різні банки, контейнери та інші ємності для спецій, приправ та круп. Її чутливий нюх вловлював кожну ноту, яка виривалася назовні, ніби віртуоз — дрібну деталь мелодії. Солодкий, пряний та теплий аромат кориці пронизував її, ніби чарівний подих осені, яка несе з собою відчуття затишку. Дівчина відкрутила іншу банку і одразу відчула глибокий, сильний запах карі. Яра не розуміла своїх емоцій, проте вони переповнювали її, зелені очі темніли, і гарячі хвилі прокочувалися тендітним тілом, ніби розряди блискавиці. Гострота спеції проникала у нутро, зігріваючи зсередини. Взявши до рук наступну скляну пляшечку, Яра відкрутила ковпачок і заплющила очі від задоволення: то була м’ята. Відколи себе пам’ятала, дівчина не могла встояти перед цим ароматом. Як і її мама, Яра обожнювала чай з м’ятою. Їй хотілося ввібрати цей запах у себе, розтерти по шкірі листя, ніжитися у ньому, вдихати на повні груди до божевілля.
Дівчина насилу розплющила очі і змусила себе закрутити пляшечку. Вона обережно поклала її назад, як раптом побачила невеличку бляшанку, якої не було під час останнього прибирання. Яра взяла її в руки і відкрила. Сухі пелюстки чорної троянди, чебрець, корінь валеріани та інші, невідомі їй — то був той самий запах, відомий їй з дитинства.
— Це воно… — прошепотіла вона. — Я впізнала його.
Дівчина поморщилася і затулила носа рукою. Її охопила раптова тривога. Вона наростала, ніби снігова лавина, змушуючи все тіло тремтіти. Яра відчула жар, щоки спалахнули і по спині пробігли мурахи. Дівчина склала все назад, закрила двері шафи і повернулася до дверей. Там, у темряві коридору, спалахнули червоні із золотим відблиском очі, які пильно стежили за нею.
