Раді Вас бачити!

Будинок Ляни стояв на пагорбі на початку села. «На відшибі», як полюбляли казати місцеві. Окрім неї тут жила тільки стара Зозуля. Решта ж сільського населення розташувалася у долині. Ліс починався за обійстям Ляни та простягався вздовж села із заходу на південь.

На власний подив, зранку дівчина відчула себе достатньо бадьоро, аби вийти на прогулянку, прихопивши з собою фотоапарат та пляшку води.

Між поселенням та лісом різнокольоровими клаптями розкинулися пшеничні поля, городи з картоплею, буряком, кукурудзою. Ляна повільно брела вузькою стежкою, насолоджуючись сільськими пейзажами. Кілька разів вона зупинялася, аби зробити фото.

— Боже, як добре, — прошепотіла дівчина, вкотре милуючись краєвидом.

Десь зовсім поруч між дерев защебетав соловей. Ляна заплющила очі. Думки понесли її у дитинство, де у бабусі в селі вона провела свої найщасливіші роки. Де тато змайстрував для неї вігвам просто посередині саду. То був українізований вігвам — із соняхами, вплетеними поміж патиків, гуцульськими доріжками та подушками-яськами, вишитими ще прабабцею Паранькою.

Спокій, відчуття безпеки, відсутність тривоги — подібні відчуття тепер здавалися чимось далеким та несправжнім. Ляна не вірила, що колись зможе повернути себе у той стан.

Дівчина йшла, приклавши фотоапарат до очей і дивлячись в об’єктив, аби не впустити вдалого моменту. Безкраї поля золотої пшениці рівною лінією відділялися від горизонту. Враз Ляна зупинилася. Попереду неї, у пшениці хтось був. Дівчина здалеку почула сміх та голоси. Вона автоматично кілька разів натиснула на кнопку фотоапарату. На межі лежав розкиданий одяг. Раптом над морем пшениці з’явилася голова Яри. Дівчина, весело реготала, вивільняючись з міцних чоловічих рук, які намагалися затягнути її назад. У кількох метрах від них Ляна помітила ще дві пари. Минуло кілька хвилин, поки дівчина усвідомила, що всі вони були голі. Вона швидко розвернулася і хотіла піти геть, проте Яра встигла її помітити.

— Ляно, чекай!

Та подумки висварила себе за необачність, але все ж повернула назад. Яра вже поспішала до неї. Дівчина легко пробиралася крізь колосся і Ляна вкотре здивувалася її грації. Мить — і та стояла перед нею. Вона була зовсім гола, з розтріпаним волоссям та рум’янцем на щоках. Позаду неї з’явилася решта: чорнявий хлопець з вусами та ще дві пари молодих людей. Їхні тіла, розпашілі від любовних утіх, блищали у промінні сонця. Ляна мимоволі зробила кілька кроків назад.

— Не хочеш до нас? — Яра невинно кліпнула. — Я можу поділитися.

Чорнявий міцно обійняв її ззаду і поцілував у шию.

— Та ні, дякую… — Ляна намагалася не дивитися на них.

— Не полохай її, Яро. Бачиш, вона немісцева, — хмикнув один з незнайомців, широко розправляючи плечі і зовсім не соромлячись своєї наготи.

— Тепер уже місцева, — заступилася за ту Яра, шукаючи поміж купою одягу свою сорочку. — Збирайтеся, бо онде вже гуде. Як побачить, що ми пшеницю потолочили, буде сварити.

Тільки тепер до Ляни донісся ще один звук. Він здавався несправжнім у цьому первісному місці, та через кілька хвилин з іншого боку поля з’явився комбайн.

Друзі Яри швидко одяглися і зникли за деревами в лісі. Сама ж дівчина залишилася.

— Вибач, що я вас потривожила, — Ляна намагалася говорити безтурботно, проте їй досі було незручно від побаченого.

Яра байдуже стенула плечем, продовжуючи вдивлятися у далечінь. Раптом Ляна подумала, що дівчина зовсім не схожа на свого тата. «Мабуть, у маму вдалася», — зробила вона висновок і перевела погляд на самотній комбайн. Він здавався крихітною цяткою в океані пшениці.

— Добре було донедавна. Виходили всі разом зі сходом сонця в поле жати. Потім віддячували землі за врожай. Весело було… А тепер оцей гаспид, — Яра кинула злий погляд на комбайн, — далі повернувся зі своєї заграниці!

— Хто він? — зацікавилася Ляна.

— Олексій.

— Місцевий бізнесмен?

Яра зневажливо скривилася.

***

Десь по полудню Ляна повернулася додому. На порозі її знову чекав глек із молоком. На щастя, воно не встигло прокиснути. Дівчина увійшла до будинку та увімкнула кондиціонер.  

На неї чекало нове повідомлення від Власлава: «Владнав усі справи. Ввечері завітаю. Цілую!»

«Що за дідько?», — звела брови уверх Ляна. — «Що він собі дозволяє?»

Протиріччя розривали її решту дня. З одного боку, вона не хотіла ні з ким зустрічатися чи розмовляти. Хотіла зануритися у гарячу ванну і провести там кілька годин. Проте тато завбачливо встановив тільки душ. З іншого боку, дівчина хотіла бачити Власлава. Чоловік справляв на неї дивне враження. В його зовнішності, голосі, словах не було нічого особливого. Проте щоразу, коли образ старости виринав у її думках, тіло Ляни озивалося. Давно забуте відчуття збудження, яке було в неї тільки з Євгеном, хвилями прокочувалося від кінчиків пальців на ногах до маківки.

Власлав таки прийшов, принісши із собою пляшку червоного вина та піцу. Поки Ляна розігрівала її у мікрохвильовці та шукала келихи, чоловік пильно стежив за нею. На дівчині була тільки сорочка, через яку ледь просвічувалася нижня білизна. Стрункі босі ноги, педикюр, гладка шовковиста шкіра — Влаславу подобалися доглянуті жінки.

 

— Чим займалася ці дні? — спитав він, зручно вмостившись на дивані.

Ляна повела плечем, не повертаючись до нього.

— Відпочивала. До речі, бачила твою доньку. Ви не схожі.

— Вона схожа на свою маму, мою колишню дружину, — якось байдуже кинув Власлав.

Ляна врешті повернулася до нього, простягаючи келих із вином.

— Вибач, то не моя справа...

— То що змусило міську панянку покинути цивілізацію і податися за тридев’ять земель? — не звернувши уваги на її вибачення, перебив чоловік.

— То особисте, — дівчина зробила ковток. Вона не любила червоне вино, та не хотіла здатися вкрай негостинною.

— Кохання, мабуть, — Власлав усміхнувся кутиком рота.

— Я не хочу про це говорити.

Ляна твердо поклала келих на стіл і хотіла відвернутися, як раптом чоловік рвучко схопив її за руку і притягнув до себе, продовжуючи сидіти.

— Ти не мусиш говорити, — він провів рукою по її нозі, від чого по тілу дівчини пройшла хвиля жару. — Я віддаю перевагу діям, а не словам.

Власлав припав губами до її тіла, підтягнувши сорочку вверх. Ляна заплющила очі. Вона так давно не відчувала чогось подібного. Так скучила за тим, що може бути бажаною. Перед її очима виплив образ Євгена: його світло-карі очі сміялися, від чого в кутиках з’являлися зморшки; акуратна борода, з якою Ляна так любила бавитися, запустивши в неї пальці. «Ти мій Санта», — сміялася дівчина. «А ти моє оленя», — відповідав чоловік.

Ляна навпомацки торкнулася гладко виголеного обличчя Власлава і це змусило її прийти до тями. Вона різко розплющила очі і відступила назад.

— Тобі краще піти.

 

Через хвилину після того, як за ним зачинилися двері, Ляна розридалася. Давно приспані і, як вона думала, забуті спогади знову увірвалися в її життя. Вона боялася зізнатися самій собі, як сильно сумувала за колишнім чоловіком. Дівчина кинулася до ноутбука і заходилася шукати його фото. Проте всі спроби виявилися марними.

Святослав видалив усі докази існування Євгена у житті його доньки. Так, ніби того взагалі не було. Ляна розлючено закрила ноутбук і відкинула його на інший бік дивана. Раптова злість, роздратованість та розпач знову заполонили її всю. А ще — сильне фізичне збудження, яке не зникло після того, як Власлав покинув її дім. Тіло знову ожило, проте це нервувало Ляну. Їй було гидко, що якийсь малознайомий чолов’яга викликав у неї подібні відчуття. Вона дозволяла собі таке лише з Євгеном. А цей Власлав ніби осквернив їхнє кохання, ставши третім зайвим у давно неіснуючих стосунках.

***

Колишній чоловік вперше приснився Ляні. Він мав щасливий вигляд. Був одягнений у свої улюблені блакитні джинси та червону в клітинку сорочку. Таким його й покохала Ляна.

— Я скучила, — дівчина притислася до чоловіка і відчула як його руки міцно обхопили її стан. — Чому ти так довго не приходив?

 — Не міг.

— Вона з тобою?

— Ні.

 

Гучний звук вирвав Ляну зі сну. На мить вона подумала, що то ракета пролетіла над будинком, проте одразу ж заспокоїлася: війна вже рік як закінчилася.

Дівчина знову спала у вітальні на дивані. Світло від фар проникло крізь вікно і засліпило сонні очі. На мікрохвильовці висвітлилася година — перша ночі. Хто так пізно їздить селом?

Це питання вона задала Євдокії, прийшовши до неї зранку.

— Так то комбайн був, — усміхнулася жінка, переливаючи крізь марлю в глечик ще тепле молоко.

— А, то ваш фермер?

— Олексій. Він, любий.

Євдокія сіла напроти Ляни.

— Хороший хлопець. Лише доля у нього важка…

— Чому? — спитала Ляна не заради цікавості, а, швидше, через ввічливість.

— Мама його виховувала одна. Жили бідно, але чесно. Хлопець намагався допомагати їй ще змалечку. І, мушу зізнатися, йому це вдавалося. Гроші йдуть до нього легко.

Ляна майже не чула Євдокію. Вона нишком роздивлялася помешкання жінки. Побілені вапном білі стіни, ікони по кутах, вишиті рушники. Згадався дім бабусі. Аромат пиріжків з вишнями, якихось трав та свіжого молока. Навіть різнокольорові доріжки на підлозі були схожі. Ляна подумала, що таких вже давно ні в кого нема.

— Де у вас церква? — раптом перебила вона жінку.

Євдокія трохи замешкалася.

— Ти віруюча?

— Н-ні… Не те, щоб я вірила… Просто мені треба.

Жінка розуміюче захитала головою.

— Щось сталося в тебе, дитино. Щось дуже зле. Як хочеш, підемо в неділю до церкви разом.

***

Старий дерев’яний храм стояв на краю села. За ним виднівся великий цвинтар. Ляна пройшла усередину церкви слідом за Євдокією. На її велике здивування, всередині було майже порожньо. Євдокія одразу вклякла на коліна і склала руки в молитві. Ляна зупинилася біля входу. Від нудьги вона почала лічити присутніх. З дванадцяти людей молодих було тільки четверо: дві жінки років тридцяти, дівчина у блакитній хустині та високий кремезний чоловік.

 

Ляна поклала свічку за упокій колишнього чоловіка і тихо вийшла. Важкість на душі зникла, проте ноги здавалися ватними. Дівчина сіла на лавку під розлогою ялиною і заплющила очі. Аромат свіжоскошеної трави, далеке кування зозулі та монотонний спів хору вганяли у своєрідний транс. Ляна підставила обличчя під ранкові промені сонця і усміхнулася. Невже вона нарешті зможе віднайти спокій?

— Агов, там!

Ляна здригнулася і розплющила очі. Перед нею стояв незнайомець, якого вона бачила в церкві.

— Вибач, не хотів злякати.

— Та нічого.

— Можна присісти поруч?

Ляна мимохідь відсунулася на край лавки. Хлопець сів біля неї.

— То твоя хата на відшибі?

Ляна роздратовано смикнула плечем.

— Чого ви всі кажете, що то на відшибі?

— А хіба ні? — хлопець хмикнув. — Де дідько каже на добраніч.

— Мені подобається. Сусідів нема. Особливо таких надокучливих…

— Як я?

Ляна глянула на незнайомця:

— Щось ми не з того почали. Прошу вибачення. Мене звати Ляна.

— Я знаю.

Дівчина звела брови:

— І чому я не здивована?

— Що тебе привело сюди, Ляно?

— Захотілося усамітнитися, — дівчина опустила очі.

— Тобі потрібна допомога?

— Ні, дякую.

Чоловік підвівся і мовчки зайшов назад до храму.

 

Надвечір знову пройшла гроза. Після душного серпневого дня Ляна сиділа в кріслі біля відкритого вікна і спостерігала, як з мокрого листя яблуні стікають каплі дощу. Прохолодний вітер увірвався до вітальні і перекинув квіти у вазі. Вода тонкою цівкою потекла по поверхні стільниці і полилася на підлогу. Дівчина досадно зітхнула і неохоче підвелася. Двері нагорі в спальні знову гучно зачинилися, проте Ляна не злякалася цього разу. Вона звикла до подібних звуків у порожньому будинку. Прибравши шкоду, заподіяну негодою, вона взяла плед і знову сіла в крісло, поклавши ноги на підвіконня.

 

Дрімота оповила тіло тонким маревом. Враз дівчині здалося, ніби хтось торкнувся кінчиків пальців її ніг. Вона спробувала розплющити очі, та вони були важкими, як камінь. Гарячий вологий подих біля самісінької шкіри викликав хвилю мурах на тілі Ляни. Її дихання пришвидшилося, проте то був не страх, а дивне збудження. Воно наростало, подібно лавині, і дівчина вже чітко відчувала, як хтось легко веде рукою по її нозі. Невже Власлав? Як він увійшов? Ляна знову спробувала розплющити очі. На фоні відчиненого вікна вимальовувалася постать. Вона була розмитою, та й в кімнаті давно споночіло, тому розгледіти його дівчині не вдалося. Гарячі сильні руки м’яко погладжували її тіло. Настирливість незваного гостя подобалася Ляні. Вона навіть не намагалася противитися йому. Долоня проникла поміж стегон дівчини і наступної ж миті хвиля задоволення пронизала її тіло.

— Влаславе…

Враз незнайомець зупинився, проте Ляна того не помітила. Вона розслаблено осіла в кріслі і поринула в глибокий сон.