Спочатку:
На сторінку книги
У Ляни було улюблене фото. Там воно особливо вдало вийшла, стоячи у полі кульбаб в обіймах Євгена.
— Ти просто сяєш, — казала Маргарита Сергіївна, усміхаючись.
Усміхалася мама нечасто. Зазвичай строга, вона повністю віддавалася професії, забуваючи про сім’ю. Маргарита Сергіївна, як її часто називали і вдома, працювала викладачкою математики в одному зі столичних вишів. Дні вона проводила на роботі, а вечори — у своєму кабінеті вдома, перевіряючи стоси конспектів та готуючись до занять.
Батько Ляни, Святослав, працював у тому ж університеті на кафедрі Архітектури та містобудування. Проте намагався весь свій вільний час приділяти доньці. Ляна росла татовою князівною. Саме з ним вона вперше стала на ковзани, сіла на коня. З татом пішла в похід у Карпати. Вони разом об’їздили всю Європу, бо в мами як завжди не було часу, навіть під час відпустки.
Через таку прив’язаність до батька, дівчинка мало спілкувалася з однолітками. Вона вважала їх нецікавими та обмеженими. Ще змалечку Ляна любила підслуховувати розмови старших. Коли до батьків приходили гості, дівчинка ховалася під столом, розглядаючи ноги незнайомих дядь і тьоть, та пильно вслухалася в їхні розмови. Вуха допитливої дитини встигали почути надто багато, поки хтось із дорослих не помічав її. Врешті зганьблену Ляну відправляли до своєї кімнати, залишивши без десерту.
Час минав, вона дорослішала, проте її вподобання та смаки не змінювалися. У свої двадцять п’ять у Ляни була тільки одна подруга й досі не було стосунків. Поки вона не зустріла Євгена.
Батькам знадобилося багато часу, аби прийняти коханого доньки.
— Він старший від твого тата! — зривалася на крик Маргарита Сергіївна щоразу, коли заходила мова за потенційного зятя. — Ніколи! Ніколи я не дозволю цього безумства!
Святослав мовчав. Він так і не зізнався дружині та доньці, що вже мав серйозну розмову з Євгеном. Той був цікавою особистістю, освіченим та відомим не тільки в Україні професором. Він обіцяв, що не скривдить Ляну. Святослав помічав зацікавленість доньки ним і винив себе за це.
Причиною було те, що невдовзі після того, як Євген почав працювати у їхньому університеті, Святослав запросив його на вечерю. Новий колега не відмовив. Вечір минув чудово. Зі смаком накритий стіл, завдяки Ляні, невимушена розмова в інтелігентному колі викладачів — усе було ідеально. Маргарита Сергіївна залюбки підтримувала розмову, залишивши свої конспекти. Пан Євген сподобався всім. Та ніхто не знав, що Ляна вже кілька тижнів бачила його у своїх снах. Після вечері вона остаточно прийняла те, що вперше закохалася.
Батько перший дізнався про їхні стосунки і першим їх прийняв. Він не брав до уваги різницю у віці між Ляною та Євгеном. Для нього не стало шоком те, що майбутній зять розлучений і у нього троє дорослих дітей. Та Святослав зрозумів, що пропустив ту мить, коли його князівна виросла.
Він бачив те фото у кульбабах. І знав, чому донька була така щаслива тоді. Напередодні пара дізналася, що у них буде дитина.
***
Весілля було скромним. Прийшли тільки Святослав, кілька Євгенових друзів та подруга Ляни Настя. Маргарити Сергіївни не було. Провели свято у шале, яке належало нареченому, високо в горах. Наречена у простій білій сукні та квітами в кучерявому волоссі була схожа на Лелю — доньку Лади, богині кохання. Вона йшла садом, взявши батька попід руку, і не вірила власному щастю. Євген, у сірому класичному костюмі та білій сорочці, з акуратно підстриженою борідкою, чекав на неї під аркою.
— Ти зрадив своїй сорочці у клітинку? — прошепотіла Ляна, коли батько передав її руку Євгену.
Той тихо засміявся.
— Ти чарівна. Я тебе кохаю.
— А я — тебе.
Медовий місяць вони провели у Карпатах. Спали до обіду, потім обідали у шале або спускалися в село у місцеву колибу. Євген одразу завоював прихильність місцевих завдяки своєму гострому розуму та глибоким знанням у різних сферах. Молоде подружжя звикло до зацікавлених поглядів. Більшість людей, яких вони зустрічали, сприймали їх за батька та доньку. Закохані ледь приховували усмішку, щоразу спостерігаючи за їхньою реакцією.
— Може хай так і думають? — врешті спитала Ляна після чергового такого непорозуміння.
Вони якраз розкладали речі для пікніка біля озера. Дорогою сюди, подружжя зайшло до крамниці. Вони розговорилися з туристами. Один з них намагався пофліртувати з Ляною.
— З дозволу вашого тата, я б хотів запросити вас на каву, — підморгнув їй високий брюнет.
— Дякую, але у нас з татом зараз медовий місяць, — невинно повела плечима дівчина і поцілувала Євгена у щоку.
Брюнет поспішив зникнути.
— Ти хочеш, аби вони викикали службу захисту дітей? — іронічно відказав Євген, розстеляючи плед на траві.
— Любий мій дідусю, — Ляна взяла з авто корзину з їжею і повернулася до чоловіка. — Головне, аби вони не запідозрили, що я викрала тебе з будинку пристарілих.
***
Повернувшись додому, у квартиру Євгена, вони почали облаштовувати дитячу кімнату. Ляна була на сьомому небі від щастя. Майбутня мама мало не щодня ходила по крамницях, милуючись речами для новонароджених. Їй так кортіло щось купити, проте Маргарита Сергіївна була категорично проти, вважаючи, що то погана прикмета.
Іноді Ляна злилася на чоловіка. Їй здавалося, що він не був у такому ентузіазмі, як вона.
— Ну, то ж його четверта дитина, — скептично відповідала мама. — Він звик.
За останні кілька місяців жінка ніби змирилася з обранцем доньки. Навіть тихо раділа, що скоро стане бабусею. Маргарита Сергіївна зробила копію фото у кульбабовому полі і сховала в один з підручників тригонометрії. Час від часу жінка витягала світлину, ніжно проводила пальцем по зображенню Ляни і важко зітхала.
Літо минуло швидко, залишаючи після себе теплі спогади. Згодом Ляна докоряла собі, що через власну безвідповідальність не помітила перших змін.
— А чи вони були? — спитає пізніше лікар.
— Були. Я просто не хотіла помічати.
Ще під час медового місяця Євген кілька разів забував заправити авто. Ляна списала це на клопоти через весілля. Згодом, коли вони поверталися до міста, чоловік не зміг зорієнтуватися по сигналу GPS. Дівчина пожартувала, сказавши, що технології не для пенсіонерів. Тоді вони сміялися, проте сміх Євгена був силуваний та тривожний. Він пригадав свого батька, в якого все починалося так само.
Через тиждень після початку нового навчального року в університеті, Євген пішов на лікарняний. Чоловік не зізнався Ляні, у чому полягала проблема. Він до останнього не хотів приймати правду про свою хворобу.
— То що сказали? — спитала схвильована молода дружина, зустрічаючи його на порозі дому.
— Тиск, нерви. Проп’ю вітаміни і все налагодиться, — Євген обійняв Ляну.
Обійми були на кілька секунд довшими, аніж зазвичай, проте дівчина не помітила.
— Нічого. Ми зможемо проводити більше часу разом, адже тепер я працюю з дому. До того ж, наступного вівторка у нас другий скринінг. Ми дізнаємося стать нашого малюка!
Євген дивився на щасливу дружину, проте розділяти її радість ставало дедалі важче. Він картав себе, що не змусив її зробити аборт, коли то ще було можливо. Ненавидів себе, що взагалі одружився, адже цим він прирік її на страждання.
Спочатку йому вдавалося приховувати симптоми. Ліки, які виписав лікар, виявилися дієвими, тому на певний час професору навіть вдалося повернутися до роботи. Через часті обстріли університет вкотре перевели на дистанційну форму навчання. Перша половина дня у їхній сім’ї минала в атмосфері науки. Ляна в спальні давала приватні уроки англійської, а Євген у своєму кабінеті вів лекції.
В один з вересневих вечорів, виходячи з ванної, чоловік почув розмову Ляни по телефону. Вона весело щебетала, помішуючи щось у каструлі на кухні. Молода жінка поспішала поділитися радісною новиною зі Святославом:
— Тату, у нас буде дівчинка! Дівчинка! — її голос тремтів від хвилювання.
На тому кінці дроту почулися радісні крики: тато поспішав передати чудову новину Маргариті Сергіївні. Ляна заусміхалася, побачивши Євгена, який зупинився на порозі кухні.
— Вітаю! У вас буде дитина? — спитав той.
Ляна розгубилася.
— Я перетелефоную пізніше, — вона опустила телефон. — Ха-ха! Не смішно.
Євген продовжував стояти.
— Як ви зайшли? Хто вас впустив сюди?
Дівчина стривожено підійшла до чоловіка і хотіла торкнутися рукою, проте той відступив назад.
— Вам варто піти.
— Це вже зовсім не смішно, Женю.
— Хто вас впустив до моєї квартири? — Євген нахмурився. Здавалося, він не впізнавав Ляну.
— У мене ж є ключі, — вкрай спантеличено відповіла дівчина, не відводячи від нього погляду.
Євген підійшов до вхідних дверей і відчинив їх навстіж.
— Прошу вас піти. Зараз прийде моя дружина з дітьми. Їм це не сподобається.
— Але це ж я твоя дружина, — перелякано прошепотіла Ляна.
— Не верзіть дурниць! — Євген раптом схопив її за лікоть і силою виставив за двері.
Ляна кілька хвилин простояла за зачиненими дверима на сходовій, намагаючись зібратися з думками. Рука боліла, на ній з’явилися синці — відпечатки пальців Євгена. Врешті дівчина невпевнено натиснула на дзвінок.
Двері відчинилися і чоловік усміхнувся:
— Люба, де ти так довго ходиш? Вечеря майже готова.
