Раді Вас бачити!

Дракула мовчки сидів у своєму кабінеті. Він також був напханий старовинними речами або підробками. І все для того, щоб підкреслити свою пихатість. Звісно особа, котра втекла з рідної країни та на якийсь час стала порожнім місцем у чужій, за легкі гроші, мала неабияку слабкість до уявної величі.

У двері постукали.

– Увійди! – гиркнув Фінч.

Зайшов Прут. Таке поганяло було в старшого вже його охоронців. Одні казали, що цей бандит з Яремчі, а інші стверджували, що кличка уособлює гнучку та дуже болючу річ для биття всього живого. Охоронець мав дещо скромніший вигляд, ніж Горець депутата, але для страху оточення все тіло розмалював наколками. Якось дівчата-повії пліткували, що навіть його член нагадує картинну галерею.

Отож мисливець вклонився пану й не знав, з чого почати? Адже пройшло кілька днів, а крута тачка з гаража Дракули ще нікому не дісталася. Фінч підійняв на слугу похмурий погляд:

– Чому ти прийшов один?

– Інші бояться, пане!

– Я не про вас тупоголові. Питаю: де та, котру ви давно повинні були сюди в сітці приволокти, – невдоволено прошипів збоченець.

Це дійсно була правда. Коли його бики когось ловили (не тільки дівчат), а взагалі непокірних Фінчу, то за дурною традицією волокли на очі пану в сітці, якою зазвичай ловлять тварин. Скільки хворих живе навколо, а ми проходимо повз і не відчуваємо їх!

– Не веліть карати! Ми побували у її батьків. Але там втікачка не з’являлася.

– Тобто ви дикуни вже встигли відзначитися запиханням яєць хворого Мовчана в лещата, чи стару бабу затрахали до синців? – наразі красномовно демонстрував свої вишукані манери злий упир.

– Ні. Ви ж наказали слідкувати та поки фізично не чіпати. Ось ми й розв’язали довгі язики деяким веселим сусідкам. Там такі голодні баби, що Чмирь з Лукавим за кілька підходів дізналися про родину більше, ніж вона сама про себе знає.

– Так! Залиш ваші недоумкуваті підходи без моєї уваги. Я питаю про результат! – почувши про інтимні методи розвідки, пронизливо завищав імпотент Фінч.

– Результатом, на жаль, Ви будете дуже незадоволені, пане. Там були не лише ми. Я спочатку не зрозумів: про що хлопці ліплять. А як на власні очі побачив, то відразу впізнав пики людей Горця...

– Кого? А, депутат теж шукає колишню лялю. Ох і солодка ж баба потрапила до моїх рук цього разу! Добре, йди. Тільки без мого наказу в бій не вступати! Ти мене зрозумів? Краєчками ходіть. Взагалі-то треба стрілку забивати, – геть впав настрій у Дракули.

Через напівлегальний та неймовірно прибутковий бізнес йому страшенно не хотілося перетинатися з органами високої влади. Але бандитський гонор й осатаніла кров вже на повну вирували в його хворій голові.

Ще сходило раненьке червневе сонечко, а дядько Лаврін потривожив мої більш-менш врівноважені сни.

– Прокидайся, доню! Льончик відвезе тебе якомога далі від цього дурного місця.

– Куди? Навіщо? – ще не прокинулася наївна перукарка. Мені було так тепло й безпечно в цьому простенькому ліжку, що нікуди не хотілося.

– Дякую, що довіряєш, дитино. Але ж гидкі потвори вештаються десь зовсім поруч. І язикаті дівки вже розпатякали всім, що саме Гай підібрав тебе на узбіччі.

– ...О, Господи! Вони за мною прийшли? – перекосилося від жаху моє сонне обличчя.

– Ні, не бійся. Але думаю чекати треба скоро. Ось одягни. Тут тобі Льонька купив не бальні шати, але в таких зручніше дихається на світі. Одягайся, будь ласка, небіж уже в машині. Поїдете до нашого вірного друга. Там і поїси, щоб тут не баритися, – лагідно скомандував дядько Лаврін і вийшов.

Я швиденько вдяглася у джинси й футболку та зрозуміла, що молодий Гай дійсно талановитий бабник. Адже купив саме L-ку, мій точний розмір. Ну, так я не кістлява XS, але чомусь саме до мене лізуть всі ті ласі щодо жіночих принад чоловіки?

У дворі, за сараєм, стояла геть інша машина. Двигун стареньких Жигулів працював доволі гучно, а я вчепилася за шию старому ветеринару й захлипала:

– А як же Ви? Пане Лавріне, що буде з Вами? Вони ж дикуни. Поїхали з нами...

– Хм! Та ні. Дякую, доню. Якось негоже ховатися чоловікам на власній землі. З нами все буде добре. Їдь собі з Богом! – перехрестив мене дядько Лаврін, а я поцілувала його в колючу щоку, тяжко зітхнула й помахала на прощання рукою.

– Доброго ранку, спляча красуне! – приємно посміхнувся мені ще один неймовірно добрий і вродливий чоловік, що не мав ні замку, ні охоронців та намагався врятувати абсолютно незнайому йому жінку, що так безглуздо вплуталася в оскаженілий осиний рій.

– Привіт! Ти взагалі колись спиш чи тільки дурних дівчат весь час рятуєш? – сказала перше, що прийшло до голови, адже Леонід мав неперевершений, як для короткої ночі вигляд.

– На тому світі відіспимося вволю. З деяких часів я дуже ціную рух всього живого. Та й ніч у червні геть коротка, – ще лагідніше посміхнувся він й від того погляду всередині мене знову забриніло щось дивне.

– Льоню, а як же дядько? Я боюся за нього... – на диво ніжно промовила я його ім’я й знову поміж нас пролетів невидимий янгол.

– Не бійся. Я буду поруч. Ось заникаємо тебе серед бджіл і повернуся, щоб разом відбиватися, – весело відповів автомеханік, а мені такі розмови геть не подобались.

– Серед яких бджіл? – знову відкрила рота майже сорокарічна баба.

– Дуже працьовитих. Тих, що невтомно створюють для нас неймовірно солодке диво. Схоже на... Ох, ледве не зачепив! – зупинився він на півслові, хоча авто пройшло повз нас на доволі безпечній відстані.

Що вже недоговорив Гай поки залишиться таємницею. А ми тряслися в старій колимазі, яка давно стояла в автосервісі під брезентом, про всяк випадок. Такий, як трапився нині, щоб перевезти мене невідомим транспортом у невідомому напрямку.

Якийсь час ми прямували полем і пилюка навколо стояла така, що навіть Starlink Маска не зміг би прослідкувати наш дивний слід. Скоро я побачила посеред квітучої трави багато-багато вуликів. А далі шумів різнобарвний ліс.

Тут не було ні замків, ні огорожі. Нам назустріч вийшов міцний чоловік у гарній вишиванці. Його волосся було підстрижене під горщик і мені стало смішно через давню й дитячу зачіску дядька. Але красиве рум’яне обличчя українського трударя більше викликало пошану та захоплення.

– Привіт, малий Гаю! Ласкаво прошу до великого гаю й до моїх подружок-бджіл! – почула я такий глибокий голос, наче він говорив з якоїсь печери. Мабуть, цей дядько гарно співає?

Чоловіки щиро обійнялись і Леонід пожартував:

– Вітаю, дядю Дем’яне! Ось я привіз тобі ще одну бджілку. Візьмеш?

– Таку гарну, з радістю! Ну, як старий Лаврін ще приймає пологи у корівок чи вже геть заржавів? А ти я бачу - нівроку! – поплескав він могутньою долонею Леоніда по плечу, але гість навіть не здригнувся.

– Приймає! Навіть нашіптує заохочення для биків, щоб корівок не ображали! – розсміявся Леонід.

– Тоді миттю до столу! Я у Зіроньки молочка надоїв та й медок є неймовірно духмяний, – щиро показав шлях між вуликів новий знайомий, але мій рятівник закивав своєю патлатою головою:

– Ні, дядю Дем’яне, не можу. Частуй гостю, бо ми її від сну відірвали. Їхати дуже треба. У мене там купа справ на селі, – таємниче підморгнув Леонід і дядько з розумінням закивав:

– Воїну видніше. Піду накривати на стіл. Лавріну - мій низький уклін!

– Ну, ось поки будемо прощатися, красуне, – вперше за сьогодні тяжко зітхнув Баранівський мачо. А я не довго думаючи, підвелася на своїх ще хворих забинтованих ногах, у дядькових капцях і чмокнула Леоніда в засмаглу щоку.

На якусь мить він завмер, а потім схилився й оповив мої губи таким солодким поцілунком, якого я в житті не уявляла та й від нього не очікувала. Здавалося, світ закрутився навколо нас і справді полетів кудись у космос.

Один гидкий збоченець нещодавно обіцяв мені показати всі барви всесвіту, але він про них точно нічогісінько не знав. А ми стояли, не торкаючись одне одного руками, й переливалися блаженними вустами так, немов чекали на це диво всі попередні життя на землі.

Я не витримала й попестила його сиві скроні руками. А Він навіть не дихав і розумів, що випадково відкрив для НАС обох нову, неймовірно прекрасну сторінку.