Раді Вас бачити!

Насичений клієнтськими забаганками день в автосервісі, слава Богу, закінчувався. Сьогодні Леоніду було не до веселих подружок. Він зморено виліз з оглядової ями, ще раз кинув оком на відремонтований Форд і збирався піти в душ. Та наразі почув:

– Гай! Льошо, де ти? Виглянь на хвилинку!

– Та йду я. Що за терміновість серед ночі? – докладно протирав руки від мастила механік і відчував, як ниють натруджені за зміну ноги. – Що тут?

– Не що, а хто. Сама цариця Тамара прийшла відвідати тебе! Що, Гай, не заплатив дівчатам? – розсміявся інший механік і пішов теж збиратися додому.

Дійсно на вході до сервісу стояла горда «матуся» придорожніх повій. Як завжди вона була обвішана купою біжутерії, а висока зачіска нагадувала Ейфелеву вежу.

– Ого! Які люди й без охорони. Вітаю, Томо? Сталося щось? – здивовано відреагував на візит дами Леонід.

– Що ти, Льончику, у мене все в шоколаді. А ось у тебе не зовсім...

– Присісти не запрошую, брудно тут у нас. Ходімо на вулицю, я хоч повітрям подихаю. Сьогодні, наче раб у тій ямі просидів. Так що ти кажеш у мене не в порядку? – жартівливо глянув на себе нижче пояса молодик.

– Ой, не натякай на свою чоловічу гідність, мачо! Вся траса знає, який ти орел. Я про інше... – тяжко зітхнула мадам.

– Томко, не тягни кота за хвіст! Я ж не клієнт. Чого ти хочеш? Що я малим цукерок не купив, чи рахунок не поповнив? – дуже хотів у душову кабінку зморний механік.

– Ти вляпався по саме нікуди, Льоню! Білка сказала, що ви вчора підхопили на трасі невідому бабу, побиту й голу. Було таке? – примружила розмальовані стрілки очей бригадирка путан і почула у відповідь відбірні матюки.

– От і я ж про те саме! Ні, ти звісно гарний клієнт і дівчаток моїх не ображаєш, захищаєш коли треба, на хату підвозиш. Вони тобою щиро захоплюються. Та де була твоя голова, коли пхав до свого корита «наречену» Дракули?

– Що й куди я пхав? – зробив непробивний погляд Леонід, але він був стріляним хлопцем і відразу все зрозумів. Люди, котрі живуть так близько від прихистку розпусти, чули й бачили багато дивини. Та зі справжньою жертвою паскудника Гай зіткнувся вперше.

– Слухай мене, малий дурню. Я тоді тільки приїхала сюди й почала працювати під Рашидиком. Знайшла кількох красунь і справи пішли добре. А потім той імпотент обрав для свого шабашу мою кращу дівчину. Ні, після балу вона повернулася така окрилена! Румун їй навіть цяцьку якусь з золота подарував і ще запросив. Другий раз Вів'єн сказала, що зустріла свого Річарда Гіра. А на третій – не повернулася. Більше її ніхто не бачив. Рашид намагався розібратись. Але ж всі ми розуміємо: де Дракула, а де Рашид? Рахунки в банку у них геть несумісні, – знервовано курила мадам.

– Ну і язики у твоїх метеликів, Томо! Якось я не подумав, що новини по трасі аж так швидко розповзаються. За одну нещасну добу! – від цієї сповіді старою повії присів на бордюр Леонід.

– Язики моїх трудівниць не чіпай! На них ще ніхто не скаржився. Та й ти завжди ласкою моїх крихіток оповитий. Тому вирішила попередити. Румун, він же на всю голову хворий. І все через тіло. Був би нормальним чоловіком, то задовольнявся б, знявши штани. А воно недороблене любить жінок зв’язувати та різати… Ну, а коли награється – звісно в ліс. Сховати тобі знахідку треба, Льоню. Та й сам дивись, оглядайся тепер на кожному кроці. Його бики страшенно небезпечні. Так сказав Рашид, – затушила недопалок Тамара й зібралася піти.

– Дякую за підказку, царице доріг! І ще спробуй, будь ласка, припнути трохи робочі інструменти своїх красунь. Дуже тебе прошу! – підвівся Гай, а дама лише підняла вгору руку на прощання й не повертаючи голови, додала:

– Спробую. Завжди до послуг чарівного мачо!

А тим часом упродовж дня, дядько Лаврін поводився зі мною так, наче знайшов собі доньку якої зроду не мав. Після болючого уколу, я трохи поспала, а прокинувшись відчула божественний аромат вареного курячого м’яса й знову пригадала дитячі роки. Колись мама теж тримала курчаток і варила мені з них неймовірно смачні бульйони…

Далі дбайливий ветеринар попрацював з моїми скаліченими ногами: оглянув, змазав, перебинтував і я встала. На кухні, за саморобним шкафчиком ми їли чудодійну страву. Хай згинуть разом усі фазани й трюфелі, бо найкраща та їжа, яку створювали від душі!

Я не криючись розповідала ледве знайомій людині про все своє минуле життя на землі. А він слухав і загадково посміхався. Не знаю про що думав, але здається про щось хороше.

Про страшного сусіда ми не згадували. Я лише запитала: чи можу зателефонувати батькам? Він спочатку вхопився за свою стареньку мобілку, а потім сів і взявся за голову:

– Рито, а що ж ти їм скажеш? Такого як мені, татові з мамою говорити не можна. Та й не зрозуміють нормальні люди того, що тут у нас відбувається. Потерпи трохи. Ось прийде додому мій небіж, тоді разом зметикуємо: як бути далі?

А небіж, що весь день продуктивно пахав у автосервісі, геть не думав про тяжкі наслідки своєї допомоги вчорашній бідоласі. Він згадував: як огорнув її пухнастим пледом та дуже прагнув зазирнути у глибину очей. Скалічене тіло незнайомки викликало у Леоніда співчуття, а ще якісь давно забуті нотки ніжності й душевного трепету.

Краса вона ж приваблює усіх. Тільки одні нею милуються й захоплюються. А є тварюки, котрих обов’язково тягне завоювати, познущатись і знищити красу... При цих думках Гай міцно працював ключем так, що зламав невинну гайку під капотом. А потім, з нецензурними думками, виправляв наслідки свого гніву.

Я ж удень хотіла погуляти двором своїх рятівників, але дядько Лаврін чомусь заборонив вештатися на очах у сусідок. Виходить, старий ветеринар набрався від тварин інстинктів та відчував все те, що принесла на своєму розмальованому хвості до автосервісу сорока-Тамара.