Раді Вас бачити!

Зал моєї «Чарівниці» повен клієнтів. Дівчата працюють, наче машини. Травневе сонце пригріває та заохочує людей жвавіше міняти весняний одяг на літній. Та й до зовнішності придивляються уважніше: змінюють зачіски, макіяж чи навіть стиль.

Через це рахунки я з легкістю проплатила. Каналізаційні труби вільно шумлять вже кілька днів. Навіть Стасик кудись забіг, у пошуках нової партії своїх дурнуватих чаїв. Тоді чому я сиджу у своїй комірці, що величаю кабінетом і відчуваю непереможну збентеженість?

Ближче до обіду на порозі з’являється Лєра та якось загадково посміхається:

– Маргошо, там до тебе прийшли...

– Звідки: з податкової чи пожежники? – не розумію її збудженого стану.

– Якби ж то! Він каже, що летів разом з тобою зі Штатів. А тепер бажає отримати професійну консультацію щодо стрижки, – випалила моя краща перукарка.

Її слова миттю дали відповідь. То ось чому мене ковбасить з самого ранку. Знайшов таки! А я сподівалася, що загадковий чоловік забуде про мене.

– Скажи: я зараз вийду, – підвелась я на ноги та відчувала ще могутнішу лихоманку в усьому тілі.

Якщо хтось думає, що той заможний дід мені сподобався, то він помиляється. Навпаки, я точно не бажала знову побачити його серед своїх порожніх днів. А ще мене відверто лякали його загарбницькі очі. Він навіть не роздягає ними, а проникає наскрізь та наповнює свого співрозмовника паралітичною отрутою.

Прискіпливо глянула на свій макіяж, причесала локони й вийшла гордо, мов на ешафот. А він стояв такий же бездоганний, як і під час попередньої зустрічі. Інший костюм, краватка, туфлі - ідеальний та чарівний...

– Вітаю Вас, пане Фінч, у нашому скромному закладі. Чим зобов’язані такій честі? – подарувала я гостю кращу зі своїх офіційних посмішок. Він це зрозумів, але відповів мені неймовірно щирим та усміхненим поглядом.

– І я Вас вітаю, Рито! Дуже приємний заклад і так багато людей. Сподіваюся, Ви запишете мене в чергу? Я почекаю... – лагідно пожартував Фінч та намагався ретельно приховати хижі іскри, що вже плескалися серед карих вогнів.

– Не бачу наразі жодного сенсу псувати Вашу неперевершену зачіску. Повірте мені! – запевнила я Ласло та намагалася стриматись від запитання: «Як ти мене знайшов? Я ж не давала жодної підказки про свою професію чи адресу...»

– Добре, Вам я вірю! Тоді, якщо Ваша ласка, проведіть мене надвір. Буду Вам дуже вдячний, – на диво легко підставив він мені свій лікоть.

Звісно, я працюю для задоволення клієнта й повинна виконувати деякі забаганки, але ж не такі. Можу проконсультувати щодо зачіски чи подарувати якусь дрібничку, на згадку про мій салон. Розповісти про ступені засмаги чи разом обрати колір волосся. Та доторкнутися до цього енергетичного вампіра я геть не готова. А він стоїть і настирливо чекає моєї руки. Та й дівчата веселіше поглядають в наш бік.

Я тяжко зітхаю та вперше беру його під руку, а Фінч навпаки переводить подих так радісно, наче я вже задовольнила його в ліжку кілька разів.

– Уф-ф! Як тут яскраво, – примружую погляд, адже сонце в зеніті дарує людям сліпучі промені. Завдяки світилу я миттю відпускаю його руку й намагаюся сховатися в тінь каштана.

– Бідолашна! Це Ви так раненько приходите на зміну, що й сонця не бачите? – співчутливо каже Фінч, а потім наполегливо заглядає до моїх очей і додає: – Рито, а чому Ви не питаєте мене про те, що дуже хочеться?

– Добре, я спитаю: як Ви мене знайшли? А головне: навіщо? – не бажаю я створювати образ сором’язливої школярки та дарую йому цим ще більшу втіху.

– Прекрасна незнайомко, але ж Ви представилися мені справжнім ім’ям, а далі вже електронний янгол вмить знайшов по місту з десяток Ваших тезок. Тільки всі вони були або маленькі, або старі. Дивно, що Ви не маєте сторінок у соцмережах. Однак мої підлеглі не дарма отримують на хліб і за моїми підказками створили портрет красуні, а потім вже й салон вирахували...

Звісно він не міг знайти мене в базах столиці. Я ж зареєстрована в Бучі, у батьків. Але за документами на салон мене знайти можна. Ось тільки відносно професії, в аеропорту, я не промовила й пари з вуст. Якось чула, що за словесним портретом можна відшукати людину та ніколи не припускала, що колись це зроблять зі мною. Тому наразі відсторонено посміхалася й продовжувала чекати на головну відповідь.

– А навіщо? На це запитання я зможу відповісти сьогодні ввечері, в ресторані мого друга в Домі № 10 на Спаській. Знаєте такий? Я замовив там вечерю на двох. Тільки прошу: не відмовляйте мені! Особуко з молодого ягнятка нам вже готують. Та й чорний трюфель, під гречаним медом, дуже смачний.

– Ласло, Ви хочете звабити мене красивими назвами? Я розумію, що дівчина-перукарка може й чула про трюфелі, але що таке «особуко» я й уявити не можу. Та передобідній апетит Ви в мені точно розгуляли. Зараз піду візьму дівчатам і собі київської перепічки, – скромно натякаю на відмову.

– Не вірю, що Ви не куштували стейк з ягняти. Але в них він дуже смачний. Думаю, ми протестуємо й інші страви. Все що захочете, тільки погоджуйтеся! – тепер щиро прохав мене Фінч.

– Даруйте, пане, Ви даєте мені анонс страв вишуканої ресторації, але зовсім не бажаєте відповісти на головне запитання, – впертості нам обом точно не позичати.

– Тобто я тут і зараз повинен відповісти на питання: навіщо все це мені? Але ж, Рито, відповідь очевидна. Ви запали до мого серця, відразу й безмірно. В жодної іншої жінки я запитував про час або наявність зарядного пристрою. Саме Ви скорили мене дивовижною харизмою. Я навіть не відкидаю думки, що ми багато в чому космічно споріднені. Тепер я відповів?

– Дякую. Відповіли доволі вичерпно. Але я не піду куштувати з Вами трюфелі чи ніжку ягняти. І взагалі прошу більше не турбувати. У мене вже є чоловік, – намагалася я збрехати та не врахувала, що він не випадковий залицяльник і навіть не Казимир Корецький. Цього просто так не відчепиш!

– Чому? Я ж не до шлюбу Вас запрошую. Розумієте, так сильно мені ще в житті ніхто не подобався. А про чоловіка Ви просто так сказали. Я жінку бачу наскрізь. Ми з Вами переплітаємося у всесвіті. Невже ще не відчуваєте той клич? – сказав щось незрозуміле Ласло.

А я стояла й боялася. Розлучена баба, що прожила в шлюбі з іншим старим більше десятка років, з пелюшок працює перукаркою й тримала в руках під ножицями сотні людських голів та слухала їх найдивовижніші особисті історії, тремтить перед чоловіком в гарних лахах. Ну, так він приїхав зваблювати мене на новенькій Теслі та розповів про трюфелі. Але хіба заради цього йдуть на компроміс з власним сумлінням?