Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Закінчувався місяць травень. З професійними рекомендаціями й покращеним здоров’ям мій тато повернувся додому. Вже відцвіли тюльпани, але сади ще зачаровували духмяними пахощами та сіяли на землю рожево-білосніжні пелюстки.
А новий загадковий знайомий - Ласло Фінч впевнено тримав слово й не набридав жодним чином. Здавалося, що життя налагоджується й тихо пливе поміж квітучих весняних дерев.
Та розслабилась я дарма! Якось ввечері, коли сонце сідало, а мої трудівниці закінчували роботу з останніми клієнтами, він таки зателефонував. Один номер я закинула в базу, про всяк випадок, щоб бути готовою. Але звісно у цього пана тих контактів - цілісінька купа.
Я традиційно привіталася з клієнтом, та почувши Його голос, затремтіла як трава під вітром. Зате Фінч радісно проспівав:
– Неймовірно радий чути Вас, Рито, в доброму гуморі! Як тато, одужав? – відверто знущався той, хто явно й досі прискіпливо слідкував за моїм життям, просто робив це більш досконало. Я була впевнена!
– Дякую, татові стало краще і він тепер вдома. А хіба Вам не доповіли про його виписку? – з викликом запитала я у дивного залицяльника.
– Ви чарівна! – задоволено розсміявся Фінч і додав: – Я обіцяв не набридати Вам особисто, але справді цікавився здоров’ям пана Мовчана. І щиро радію, що наші профі йому допомогли. Адже крім нормального людського співчуття, я присягався сумирно чекати на нашу з Вами нову зустріч. Та є момент, котрий чекати не в змозі.
Ох, вже ця загадковість! Може наразі він так толерантно натякає, що чоловіча гордість в його штанях більше не витримує покірного очікування?
– Даруйте, пане Фінч, та я Вас не розумію, – холодно відповідаю на його гарячий поклик.
– Я поясню, Рито. У п’ятницю мені виповнюється п’ятдесят. Звісно для такого юного й прекрасного створіння, яке Ви бачите кожного дня в дзеркалі - це лише підкреслює мою старість. Але я себе старим геть не відчуваю і хочу свята. Та й друзі вже дістали: коли збиратися і як? Вони у мене заповзяті. А я не уявляю свого свята без Вас...
О, Господи! Ледве не скрикнула я вголос та розгублено шукала мозком причину, щоб мотивувати відмову. Адже цей маргінал не повірить жодній байці та обов’язково ретельно перевірить її на дійсність. А в голову, як на зло, не приходило нічого путнього, хоч повісьте!
– Що ж Ви мовчите, красуне? Я й сукню Вам замовив. Таку, що підкреслить Вашу неймовірну модельну зовнішність та перевершить усі поняття про красу, – ось тобі й відмовка, Рито. Скажи, що ти в чужих сукнях на банкети не ходиш і страшенно ображена його зухвалістю.
– Пане Фінч, за допомогу з одягом я Вам звісно вдячна, та за тридцять п’ять років назбирала на кілька вечірніх суконь. Тому спокійно поверніть замовлення до бутіка. Я думаю, що річ обов'язково знайде свою достойну господиню, – незадоволено відповіла я цьому нахабному благодійнику та знову почула його щасливий сміх.
– О, Боги! Ну чому не я, а Казимир Корецький тоді повів Вас до вінця? А ще купився на дешеву дівку і скривдив неймовірну жінку... Я б не посмів! Ця непокірність та палка відвага, наче природний чистий діамант. Даруйте, що сказав. Та я не бачив сенсу, коли зустрінемося розмовляти про минуле. Тому дізнався сам. Ви ж знаєте, що я до непристойності цікавий, – слухала я про дуже особисті моменти свого життя від невідомо кого й пекучий гнів поступово витісняв з душі страх.
– Тоді не бачу сенсу нової зустрічі, якщо Ви знаєте про мене більше, ніж я сама, – спеціально додаю наголосу невихованості, ніби забула про істинну причину запрошення. А чому я повинна дотримуватися пристойності з тим, хто порпається в моїй біографії, наче то якесь сміття?
– Туше, прекрасна Рито! Ви мій кумир тепер на все життя. Адже невтомно відвойовуєте право на думку, дію чи знання. Та Вам мене не зачепити! Я все одно побачу Вас на святі або відмовлюся від торжества...
– От зараз я заплуталася, Ласло! Ви хочете в мені збудити вину чи співчуття? – купилась я на його талановиту гру. Але ж мені так не зіграти!
– Я не скажу! Не можу телефоном. У п’ятницю венеціанський бал, в моєму клубі, розкриє Вам усе. Тому замовив відповідну сукню, маску та пір’ячко лебідки у Ваше шовкове волосся. Ми зі стилістом довго радилися й сподіваюсь, що шати припадуть Вам до душі. Програму вечора готують професіонали: актори, піротехніки, конферансьє. Я їм не заважаю. Мене хвилює фантастичний подарунок - ВАША присутність на балу! Не більше і не менше.
– Даруйте, але я не знала, що Ви плануєте середньовічний бал. Дійсно такої сукні я не маю. Корецький романтизмом не хворів. Його щорічні торжества проходили у ресторанах та були схожі на партійні збори. Я перестала їх відвідувати майже відразу і зробила приємність діловим дядькам, – непомітно втягувалась я в біографічні спогади.
– Простіть Марго, але я стверджую, що Ваш колишній - тупий козел. Не оцінити цей блаженний дар! То Ви погодитесь на участь в карнавалі? Багато хто цінує мої зібрання саме через те, що залишається інкогніто для всіх. Костюм і маска дарують право на розкутість. Адже назавтра ті особи одягнуть ділове вбрання й ніхто не здогадається, що мав приємне спілкування з невідомим. Це так захоплює, повірте! – продовжував гіпнозувати мене своїми доводами Фінч.
– Ну, добре вмовили! Мені цікаво побути серед дійства, яке я бачила лише в кіно. Не знаю, чим віддячу Вам та спробувати варто, – без будь-якого примусу й насилля погодилась на авантюру місцевого царька звичайна перукарка з Бучі.
