Раді Вас бачити!

Перед сходом сонця над маєтком Дракули «пролетів янгол». Цю розвагу уявний граф спостерігав, відвідуючи справжні Венеціанські карнавали. Він замовляв професійного акробата й той зазвичай спускався з даху на тросі, а п’яненькі гості від атракціону були просто в захваті.

Весь у білому, з крилами за плечима, актор коштував Фінчу недешево та екзотичне й чудернацьке притягувало діда невблаганно. Саме через своє хворобливе захоплення красою та містикою – цей дикун і вподобав мене «нареченою» на бал. Правда моє ім’я було геть не Марія й починалося все доволі пристойно. Та коли він накачав гостю паралізуючою речовиною й почав знущатися, його графський титул впав нижче плінтуса.

Ласло вже надихнувся та рішуче пішов до своїх покоїв, щоб зробити зі слабкою жінкою ще якусь гидоту, одначе я зіпсувала його плани. Чи то Господь мені допомагав, чи страх, але коли він зник - я відчула, що можу рухатися. Тому зіп'ялася на ноги та попленталася вздовж стіни, на вихід. А як побачила за шторкою набір інструментів для «насолоди», адреналін ще додав мені сил. На стіні було розвішане мотузяччя різної товщини. Далі акуратно, за розміром, прути й нагайки. А ще здається ножі й таке, призначення чому я не уявляла.

З одягу на мені цей збоченець і досі благородно залишив ліфчик та трусики. Я прикрилася якоюсь шовковою ганчіркою й потихеньку пішла до дверей. Визирнула – нікого! Повернулася й прочинила вікно. Стрибати – не варіант. Вбитися не вб’юсь, але скалічуся. І тоді Фінч точно поріже мене тими «засобами кохання» на шматки.

Не маючи іншого виходу, я прив’язала до штори те, чим прикривалася й не думаючи про наслідки – поповзла по зовнішній стіні вниз. Десь метрів за два від землі тканина випурхнула з моїх рук і я шубовснула в дуже колючі кущі. Можливо в троянди? Голки нещадно впилися в тіло, але у порівнянні з його гидкими укусами, то ніщо!

Яскраве світло було сконцентроване у центральній частині маєтку, а тут на задвірках темно, хоч очі виколи. Навіть повний місяць кудись зник та не бажав мені допомогти, а може саме так рятував від клятого ірода? Все тіло палало болем, а босі ноги плуталися в нестриженій поруч з муром траві. Я бездумно прямувала вздовж кам’яної огорожі й звісно не могла перелетіти її. Та ось відчула під рукою скрип незмазаної хвіртки...

Не може бути! Господь допоміг мені знайти вихід з цього пекла? Не встигла я зрадіти, як почула від столів страшний гамір, крики та оплески. Там відбувалося щось феєричне. А я штовхнула залізну решітку й опинилася в бур’яні, за периметром страхітливих володінь.

Спочатку прямувала на чотирьох, як тваринка що намагається врятуватися від нещадного кровожерливого мисливця. Мабуть, від руху головою вниз мене знудило та відразу полегшало. Серце калаталося, як дурне і я не зважаючи на траву, що різала босі ноги, продовжувала прямувати в бік яскраво освітленої траси.

Якщо доберуся, там знайдуться люди, котрі допоможуть. Так думала я наївна тридцятип'ятирічна дурепа. А коли вилізла по крутому спуску в пилюку асфальту й почала голосувати, кілька машин відсахнулися від мене, як від прокаженої та продовжили свій швидкий рух.

Але скромні фари невеличкого авто засліпили й машина сама зупинилася за кілька метрів. Звідти вийшов міцний патлатий чоловік, а за ним прибігла ще дівчина. Нічого не запитуючи, вони обіп’яли мене приємною тканиною та вмостили на сидіння. Звісно моє травмоване тіло невблаганно боліло, а трояндові колючки повпивалися в шкіру, мов скажені пси. Та й босі ноги, що не звикли бігати польовими бур’янами я майже не відчувала. Вони були чомусь мокрі. Мабуть, від роси?

Тим часом «неперевершений коханець» послухав вдячні слова гостей та розпрощався з ними. Тепер, як обіцяв, він готовий був подарувати мені свої найшаленіші мрії. Ласло взяв зі столу червоного вина й знову капнув туди нову порцію отрути.

Зі своєю пекельною посмішкою він зайшов до гротескної катівні та відразу побачив відкрите вікно й довгу штору, що теліпалася на вітрі. Фінч не повірив власним очам і кинувся до ліжка, але воно було порожнє... Тоді, божевільний від гніву власник випадкової ляльки, з усієї сили жбурнув келихом об стіну. Той розбився й залишив кривавий слід від пійла.

Недограф схопив плетену шкіряну нагайку, якою мріяв відшмагати у вранішніх променях сонця свою непокірну коханку й почав трощити нею все, що потрапляло під руку. Зараз він був справді схожий на Дракулу, адже ревів мов дикий звір. На ті звуки до кімнати прибігли його вірні пси.

Охоронці збилися до купи й не заважали господарю-придурку випускати зсередини свій скажений гнів. Щось подібне з ним вже траплялося, але таким слуги бачили його вперше. Ось Фінч трохи стомився бити свої раритети й тоді старший спробував запитати:

– Заради Бога! Пане, скажіть, що трапилося?

– А ви сліпі нероби хіба не бачите? Де моя гостя? Чорт би її забав! Яке неймовірне приниження. П’яна баба, на очах у всіх зникла з цього ліжка, а вони запитують: що не так у моєму житті? Перерийте все та знайдіть, де вона ховається! Даю двадцять хвилин. Інакше – кров. Ви мене знаєте!

– Так, господарю! Миттю знайдемо й приведемо. Будьте спокійні, нікуди не подінеться, – вклонився головний і рукою скомандував «шукати».

Двадцять хвилин промайнули швидко. Підготовлені в різних точках земної кулі головорізи-професіонали, наче гребінкою пройшлися територією маєтку й навколо. За допомогою навченої собаки вони виявили шлях втікачки, але говорити про незамкнену садову хвіртку, вкрай розлюченому Фінчу, було ризиковано.

Він вже майже прикінчив штоф з односолодовим віскі та стояв в очікуванні, спершись рукою на стіну. Охоронці знову зайшли всією зграєю. Так вони могли підтримати одне одного в нерівному бою зі свавільним паном.

Побачивши лише їх, Фінч розпрощався з останньою надією достойно покарати непокірну. Він спрямував на чоловіків свої безжальні очі й заволав:

– І де ж обіцяна мала й слабка баба? Нема? Знайдіть мені цей норовливий шмат м’яса. Хоч з-під землі дістаньте! Та без ласої здобичі не повертайтеся!

– Так, пане! Ми пустили по сліду стрімкого Данте, але на трасі пес безсилий. Виходить, її підібрало якесь авто…

– Байдуже, хоч прибульці. Я оголошую полювання! А тому, хто поверне дівку - обіцяю файну тачку зі свого стійла. Тільки ЯК вона вибралася через мур? Кажіть!!!

Головний тяжко зітхнув і тихо відповів:

– Через старий зарослий вхід. Там, де іржава брама. Садівник виносив сміття й забув замкнути...

– А хіба в нас за охорону об'єкта відповідає садівник? Чи може ви, придурки?

При цих словах, господар знову жбурнув склянкою об стіну, схопив улюблену нагайку й почав періщити по всіх. Охоронцям нічого не залишалося, як низько опустити голови та прикрити руками обличчя.

– Геть!!! Шукати! Повбиваю... – волала схиблена маленька людинка, що уявила себе Богом на землі.