Раді Вас бачити!

Пізніше у мене часто виникали запитання: чому доросла жінка, не маючи жодного сексуального потягу до свого нового знайомого, нехай вишуканого й статечного, прийняла недешеві дарунки та запрошення на бал-маскарад, десь за містом?

Що це: бажання нових вражень чи екскурсія невідомими околицями столиці? А, може, просто самотність чи дурість? Відповіді на них я ще довго шукатиму в своїй голові, але пізніше.

Наразі ж свято в самому розпалі й уявний граф просто не відходить від мене. Він прекрасно танцює й щохвилини поглинає блаженними очима жінку, котру відверто бажає та все міцніше притискає до своєї збудженої постаті.

Періодично на зоряному небі розквітають феєрверки й навіть місяць, у повні, здається заздрісно поглядає вниз. Взагалі банкетний кейтерінг, на честь ювілею Фінча, організований бездоганно. Довжелезні столи, прикрашені квітами й обтяжені добірними делікатесами, тут ні для кого не дивина. А хитромудрі тости, що звучать під устриці й фаршированого восьминога та фазанів у винному соусі лише підштовхують щасливого господаря до невідворотних подій.

Саме тоді, коли ми знову танцювали вальс, я відчула слабкість та спробувала боротися з нею. Але ноги почали нахабно заплутуватись і Ласло доброзичливо запропонував «трохи відпочити». Так знову дурна жінка піддалася на його невимушену дбайливість.

Хтось може подумати, що я набралася солодких вин та сп’яніла? Але ж я не п’ю! Взагалі-то можу, тільки не люблю. Тому весь вечір лише ввічливо торкалася губами келиха з неповторним французьким шампанським, що стояло поруч з бокалом Фінча, і все.

Звідки ж мені було знати, що цей віртуоз непомітно для всіх вже натиснув на свій перстень та капнув до мого напою отрути. Ні, не щоб вбити, а щоб звабити. Адже його можна назвати ким завгодно, тільки не дурнем. Ось і вирішив заможний дід спробувати відкрити для себе нову квітку, саме таким чином.

Обережно притримуючи за талію, Ласло супроводив мене ескалатором на другий поверх і ми опинилися в таємничих коридорах, якими під час екскурсії він мене не водив. Ошатне вбрання стін та підлоги, в дорогих заморських килимах, зустріло нас тишею й добробутом.

Далі він запросив мене до однієї з дальніх кімнат коридору. Звісно це були не царські покої, але все ж нагадували графську опочивальню. Гранатові кольори гармонійно перепліталися з золотом та червоним деревом. Шовк на величному ложі й ніжний оксамит на вікнах мали ідентичні візерунки. А ще по всій кімнаті, у старовинних вазах, стояли його улюблені орхідеї...

Їх аромат наповнював повітря п'янкими пахощами, а весь навколишній світ здавався мені туманним та все більше розповзався перед очима. Наче збоку я спостерігала як Фінч, перенасичений моїм покірним станом, поступово звільняє свою полонянку від пишного бального вбрання. По ходу справи він обережно пестить моє тіло, немов перевіряє: чи достойна ця річ його уваги?

А коли вирішує, що достойна - неквапливо нахиляється та хтиво й глибоко проникає язиком у мій розм’яклий рот. Я звісно не відповідаю на його рухи, бо не можу й не хочу. Дивно, та це збуджує його ще більше, адже домінант розуміє, що бажана жінка повністю знаходиться під його владою і з нею можна робити що завгодно.

– Ти прекрасна... Неймовірно солодка... Зараз я даруватиму тобі всі барви всесвіту. Ми оволодіємо ними разом... – збуджено шепоче він.

Мій дерев’яний язик мовчить, а Фінч зникає кудись ненадовго та з'являється перед ліжком з золотою чашею й пухнастим пензликом у руці. Я здивовано констатую, що він ще й досі повністю одягнений. А загадковий коханець сідає поруч та поступово опускається до моєї шиї.

Я поки не знаю, що він за кривавою шторою одягнув на зуби вініри, з заточеними іклами вампіра. Нижче вуха відчуваю біль, але зробити нічого не можу. Далі він чергує укуси з міцними поцілунками (засосами) по всьому моєму тілу й опускається нижче живота та милується зробленим. Задоволений собою, демонструє ту пекельну посмішку з екрана й тільки тепер я помічаю ікла та від жаху безпорадно стогну.

– Тихо, моя королево! Скоро я наповню твоє тіло справжнім теплом, – бурмоче лжевампір і покусує мої стегна.

Коли цей шизик вволю наласувався укусами, він взяв до рук чашу й занурив в неї пензлика. Потім наполегливо й докладно почав змащувати моє тіло теплим воском. Медовий аромат заспокоював, але віск поступово холонув і неприємно твердів на мені. А той чьокнутий іменинник, наче дитина, тішився своєю «витонченою» роботою й періодично облизував кінчиком язика губи й ікла.

Далі, мабуть, щоб нічого не заважало, він зриває з себе піджак від фрака, хвацько завертає рукава кривавої сорочки і я вже точно готова втратити свідомість... Адже під променями люстри в його руках виблискує тепер щось схоже на ніж. Та мій спантеличено-нажаханий вигляд розбурхує його хвору уяву ще більше. Фінч заворожено пестить на мені воскову плівку та здається збирається провести бездоганну епіляцію нерухомого тіла.

Цей збочений лжевампір отримує задоволення, знімаючи гострим предметом плівочку за плівочкою. Під нею він бачить, як з деяких укусів сочиться моя кров. Нахиляється й випиває її, а очі горять немов у справжнього упиря чи скоріше геть божевільної людини. Задовольнившись смачним для нього десертом, Ласло напружено завмирає, ніби статуя. Може обирає для себе наступну розвагу?

За час страхітливих подій у житті нормальних людей пройшло десь з пів години, а для мене очманілої - ціла вічність. Не в змозі захищатись, я готуюся до смерті, адже невідомо які ще тортури криються у нездоровому мозку цього придурка. Некеровано з моїх очей по щоках стікають сльози, а він лагідно пестить свою жертву по голові й промовляє:

– Не плач, моя королево, у нас попереду ціла ніч... Я готовий продемонструвати тобі всі свої найшаленіші мрії. Ти будеш задоволена! А зараз мені необхідно сповнитися натхненням. Відпочинь, я принесу тобі новий напій...