Раді Вас бачити!

До кінця тижня залишалося ще кілька днів, а я наче сказилася. Все вивалювалося з моїх рук та я не пам'ятала за собою такого недбальства. В середу, прямо посеред перукарської зали, випадково розбила графин з водою. Далі зламала свій телефон. Добре, що в сервісному центрі талановиті хлопці його швидко відновили.

А найгірше, що в четвер на дорозі створила аварійну ситуацію. Інколи чоловіки зверхньо промовляють: «Не саджайте курку за кермо!» Та це не про мене. Мабуть, так думав і мій колишній, адже в шлюбі з ним мене скрізь катав професійний водій, а ще Корецький вимагав, щоб я завжди сиділа в красуні Хонді на задньому сидінні. Не думаю, що він ревнував молоду дружину до ввічливого Колі, просто казав, що так йому за мене спокійніше.

Та коли я раптом стала самостійною, за підсумками року купила свій перший Фольксваген і пішла на курси. Я навчалася водіння уважніше, ніж будь-якому предмету в школі. По-перше, цікаво коли тебе слухається купа металу. А по-друге, вона придбана на свої кревні й це також важливо.

Зі своїми машинками я завжди чемна й слухаюся порад хлопців з СТО. А тому рівно через півтора року придбала вже новеньку салонну конячку, на якій катаюся й досі. Моя вишнева Мазда СХ-3 за секунди може розігнатися до ста кілометрів, але в нашому місті такі швидкості ні до чого. А вже якщо зібратися на лівий берег, то краще на велосипеді, дешевше для нервів. Хотіла пожартувати та не до цього!

Адже саме свою вишеньку я ледве не вліпила в зад тупому керманичу старого позашляховика. Та бандура зробила б з носика моєї лялечки паскудну відбивну і мій шлях лежав би не на венеціанський бал, а прямісінько в травму.

Зазвичай в аварії всі невинні! Але той дебіл безпідставно загальмував і скоротив дистанцію між нами практично до нуля. В останню мить мене врятувало те, що запам’ятала з уроків екстремального водіння. Різкий діагональний поворот - і всі живі-здорові. Хоча, якби в сусідньому ряду не виявилося віконця, мої уміння пішли б коту під хвіст.

Настала п’ятниця. Не дивлячись на заклопотаність, десь о десятій ранку зателефонував іменинник. З моєю роботою треба завжди тримати руку на пульсі етикету, але наразі я геть не розуміла: починати вітати його з ювілеєм уже тепер, чи залишити якісь слова на вечір? А Фінч ніби читав мої думки й допоміг:

– Привіт, чарівнице! Прошу: ні слова про ті кляті роки. Просто хотів нагадати, що мій водій о восьмій доставить Вам додому бальну сукню й аксесуари та чекатиме скільки завгодно, щоб привезти до мене на бал.

– О восьмій вечора? – тяжко зітхаю й розумію, що знову треба кинути салон на Валерію та їхати додому, щоб дочекатися одежі й супроводу на маскарадну гулянку. Здається я тепер відчуваю себе Попелюшкою з гарбуза.

– Десь так, о двадцятій. Раніше немає сенсу. Ви можете не поспішати та фарбувати губоньки скільки потрібно. Бал я розпочну, традиційно, коли стрілки годинника на вежі з’єднаються до купи й буде - рівно нуль. Тоді стартує головна частина дійства. А доти я хотів би провести Вам екскурсію об’єктом, – скромно привідкрив мені програму вечора ювіляр.

– Пане Фінч! І навіщо такі заморочки зі мною? Ви маєте на сьогодні багато турбот, – млосно зітхаю в трубку.

– Такі «заморочки» я згоден виконувати решту життя. Але про це пізніше! Наразі дуже хочу, щоб вам сподобався костюм та чекатиму неодмінно в гарному настрої, – кинув він слухавку, а я сіла у своє робоче крісло й відчувала щось середнє між комою та лихоманкою.

Звісно я зробила, як Він сказав. Не встигла вдома зварити каву, а у двері вже подзвонили. На порозі стояв тихий чоловік і тримав в одній руці прозорий чохол з чимось неймовірним. А в іншій - круглу коробку, як для капелюшка. Він поклав все це куди я вказала, ввічливо поклонився й пообіцяв чекати надворі в Ролс-ройс скільки треба.

Тепер я почувалася не попелюшкою, а царівною. Саме так уже кілька разів називав мене пан Фінч. Що це я стала величати його так шанобливо? Але ж він мені нічого поганого не зробив. Просто ці дядьки, що прожили на світі пів сторіччя, стають якимись забобонними й чутливими...

Я прийняла душ та хотіла одягти гарну білизну. Але коли відкрила коробку, побачила там такі вишукані штучки, що про свої геть забула. Бежевий напівпрозорий комплект: бюстгальтер без лямочок з пуш-ап та трусики танга просто притягували й просили взяти саме їх. Я відліпила захисні плівки й примірила.

Господи, я навіть не уявляла, що в мене такі привабливі й великі груди! Хоча це якраз була заслуга того, хто створив конструкцію для підйому та легкого збільшення грудей. Та й крихітні трусики сіли на мені мов влиті. Ого! Який талановитий бабій. Адже він бачив мене поруч себе, в одязі, якісь хвилини й так впевнено вгадав з розмірами.

Стоп! Годі слинитися на своє відображення в дзеркалі. Краще спробую прилаштувати пір’я пташки в зачіску так, щоб вітер не сполохав. Згадай, нещасна, ти ж перукар! Я зітхнула й сіла ліпити високу споруду на своїй голові, а пір’ячко легко вчепилося защіпкою так, наче було там завжди.

Їсти не буду! Кави поп'ю і все. Адже у Фінча точно знайдуться вишукані страви і я хочу залишатися голодною, щоб з насолодою покуштувати їх.

Тепер на черзі була сукня. Вона неймовірна! Такої краси я не бачила зроду. Взагалі я не зовсім дика й маю в гардеробі довгу шовкову сукню, з розрізом на стегні. В ній ми ходили з Казимиром до опери. Ще є комбінована максісукня, щось оксамитове з люрексом.

Але цей королівський бежевий атлас, що на ніжній підкладці пишними потоками сповзає додолу та робить мою звичайну талію просто осиною! І вся та краса розшита, на перший погляд, непомітними візерунками з бісеру й стразів. Зручний корсет облягає моє тіло мов влитий, а плечі залишаються оголеними.

Добре, що я постійно підтримую приємний колір шкіри в солярії власного салону. Адже ця відкрита форма не витримала б жодної зайвої тіні. В коробці знайшла ще високі шовкові рукавички й легеньку маску, теж прикрашену бісером. Я приклала її до обличчя та вже відчувала себе на балу. Хотіла одягти на шию якусь коштовність від Корецького, та Ласло точно не побажає бачити на своїй сьогоднішній супутниці чужих речей.

Макіяж у мене зранку залишався гарний. Трішки підмалювала губи і вкотре збентежено глянула на себе в дзеркало шафи-купе. Господи! На кого я схожа? Чи це вже й не я взагалі? Можливо дійсно, як Він казав, космічне перевтілення? Або фантастичний подарунок ювіляру? Ось що можуть зробити з простою дівчиною маскарадні шати.