Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
* Левко*
Левко вискочив із приміщення й спочатку пришвидшив крок, а за мить уже мчав щодуху, немов на марафонській дистанції. Він хотів утекти від цього проклятого місця якнайдалі. Він біг аж до самого притулку, незважаючи на знущальний сміх перехожих, які помітили його мокрі штани. Йому було начхати.
Добігши до своєї кімнати, він завалився на ліжко й накрився з головою старою ковдрою, немов вона могла стати надійним щитом від усього світу.
Він увесь тремтів від жаху. Смерть ще ніколи не підбиралася до нього так близько.
Скоро хтось помітить зникнення Володимира та Ярла. Почнуть розпитувати і першим, звісно ж, прийдуть до нього, адже він був їхнім сусідом. Звісно, він буде божитися, що нічого не бачив. Але вони дізнаються. «ОКО» завжди все дізнається: синдикат мав розгалужену мережу й доступ до кожної камери в місті. Вони знайдуть тіла. Побачать на записах, із ким і куди він ішов. Усі підозри неминуче впадуть на нього. А далі швидка й жорстока розправа.
Тікати? Куди? Поліція не допоможе — там сидять такі самі люди «ОКО».
Вибратися з міста? Якщо пси синдикату не наздоженуть його одразу, то рано чи пізно все одно дістануть його з-під землі.
Левко гірко схлипнув, і гарячі сльози потекли по щоках.
— Це кінець... — шепотів він у темряві під ковдрою. — Хіба що...
Він повільно витягнув із кишені вампірський перстень. Зробив глибокий вдих, намагаючись опанувати паніку.
«А яка, власне, різниця? Він уб'є мене чи «ОКО»? Поки що вампір не збирається мене вбивати, якщо я виконуватиму його накази. Якщо в нього є такі коштовності, то, може... може, я знайду схованку, де він тримає решту скарбів? Зможу відкупитися від синдикату? Домовитись? Тим паче, мій іспит ніхто не скасовував — за тиждень я маю принести величезну суму. У найгіршому випадку клятий кровопивця просто вип'є мою кров, але принаймні я не мучитимусь перед смертю так, як у підвалах «ОКО».
Що довше Левко міркував, то ближчою ставала страшна істина: «ОКО» лякало його набагато більше, ніж прадавній монстр із темряви.
Хлопчина різко підвівся з ліжка. Натягнув перстень на палець, щоб часом не загубити його в цій метушні, схопив чистий одяг і рушник та попрямував до душової. Змивши з тіла липкий піт і позбувшись бодай частини сорому за власний переляк, він переодягнувся й зазирнув до спільної кухні. У темному кутку холодильника знайшлася самотня головка часнику — Левко чомусь свято вірив, що нечисть має від нього шаленіти.
Повернувшись до кімнати, він сміливо зламав ніжку старого стільця й за допомогою кишенькового ножа почав швидко вистругувати гострий дерев'яний кілок, точнісінько як у тих дурнуватих фільмах про монстрів.
Сховавши імпровізовану зброю під куртку, він нарешті вийшов із кімнати. Почуваючись бодай трохи захищеним, Левко залишив притулок і попрямував до ломбарду на околиці — туди, куди представники синдикату зазвичай звозили награбоване барахло. Там ніколи не ставили зайвих запитань про походження тієї чи іншої речі.
За пів години Левко дістався ломбарду. За куленепробивним склом сидів чоловік років шістдесяти в окулярах — із виразом обличчя людини, яка в цьому житті бачила вже абсолютно все.
Левко обережно просунув перстень у невелике металеве віконце. Звісно, ціна буде занижена, але й нахабніти надто сильно було небезпечно для здоров'я.
Старий узяв коштовність, байдуже глянув на підлітка, а потім дістав ювелірну лупу, клацнув вимикачем настільної лампи й занурився у вивчення стародавнього металу та різьблення.
«Хоч би десять тисяч гривень дали... — лихоманило Левка. — Вампір навряд чи розуміється на сучасних цінах. Можна буде трохи затихарити собі, якраз на закриття іспиту ...»
— Більше тридцяти не дам, — сухо кинув старий, навіть не підводячи голови. — Хочеш дорожче — шукай покупця в іншому місті й неси документи на перстень.
«Тридцять тисяч гривень! Та це ж більше ніж половина того, що мені треба зібрати за тиждень!» — серце шалено закалатало. Намагаючись зберегти вигляд людини, яка саме на таку суму й розраховувала, Левко важко кивнув:
— Згода.
Скупник мовчки підвівся, підійшов до важкого сейфа в кутку, порився всередині й витягнув звідти... три пачки готівки. Він перекинув їх через лоток у віконце.
Левко взяв пачки — і завмер. У роті миттєво пересохло, а пальці затремтіли. На паперових стрічках яскраво виднілися зелені печатки й цифри. Це були тридцять тисяч. Але не гривень.
Доларів
З огляду на те, що курс перевалив за п'ятдесят гривень за долар, у його руках лежало півтора мільйона гривень.
Схопивши важкі пачки, Левко запхав їх під куртку й поспішно вилетів на вулицю, відчуваючи на спині важкий погляд господаря ломбарду.
«Що робити, бляха?! Півтора ляма в кишені! Якщо зараз рвону на вокзал і втечу з такими грошима, то...Але ж ОКО знайде...»
Левко панічно намотував кола навколо кварталу. Перед очима одразу виникли холодні червоні очі й голос вампіра: «Я запам'ятав твій запах... Вбиватиму довго й жорстоко». Ця тварюка явно знала ціну своїм речам.
«Може, повернутися й вимагати п'ятдесят тисяч? За втрачений час, за труди, за ризик... Вимагати?! У вампіра, який голими руками здолав двох дорослих бандитів?! Левко, не дурій!»
Хлопець продовжував намотувати кола, стискаючи в кишені шалені гроші й намагаючись вирішити, що робити далі.
†Рагнар†
Мій новий фамільяр повернувся набагато швидше, ніж я очікував. Ще навіть сонце ще не зайшло повністю. Зазвичай перелякані люди кілька днів переварюють свій жах, перш ніж до них доходить проста істина: наказ господаря слід виконувати беззаперечно.
Я якраз перетягнув тіла в дальній куток приміщення, щоб вони не смерділи тут під носом. Слабке сіре світло, що проливалося крізь забиті дошками вікна, ледь вихоплювало їх із темряви.
Левко підійшов ближче, витягнув із кишені якісь папірці й поклав їх на дерев'яний ящик.
— Де золоті та срібні монети? — запитав я, холодно дивлячись на ці пачки.
— Я... що? Не розумію... — тремтячим голосом перепитав мій фамільяр.
— Гроші де?
— Ось, — Левко вказав на кольорові папірці. — Двадцять дев'ять тисяч доларів.
— Папірці. За витончену роботу давніх майстрів і чистий дорогоцінний камінь у персні? — я, звісно, знав, що смертні дурні, але ж не настільки.
— Це великі гроші. На гривні це... майже півтора мільйона, — тихо пояснив Левко.
— Долари, гривні... Ненавиджу цей світ, — у мене від цих новинок уже почала тріщати голова. — Де газета?
Левко кивнув, засунув руку в пакет і витягнув звідти якусь коробочку. Звідти він дістав плоску чорну блискучу цеглину й простягнув її мені:
— Це смартфон. Він заряджен, і тут безлімітний інтернет. П'ять-джі. Через «Гугл» можна знайти будь-яке джерело новин. Чи просто подивитися відео на «Ютубі».
Я відчув, що голова починає боліти ще дужче. Враховуючи те, що у вампірів взагалі-то не буває мігреней.
Фамільяр поклав цю блискучу цеглину на ящик біля грошей і завмер, очевидно в очікуванні нового наказу. Я повернувся до нього спиною, задумливо дивлячись на дивний чорний предмет і три пачки грошей.
«Не розумію. Це світ божевільний, чи він намагається мене надурити?»
Краєм вуха я почув, як фамільяр намагається тихо підкрастися ззаду. Він зробив кілька кроків, коли я відчув легкий укол між лопатками і сухий хрускіт дерева.
Я повільно обернувся й поглянув на Левка. З широко розплющеними від жаху очима він тримав у руках обломок дерев'яного кілка.
— Ти що, мене вбити збирався? — я зробив крок назустріч цьому «герою».
Левко відкинув зламаний кілок, панічно вихопив із кишені головку часнику й тицьнув її мені просто в обличчя.
— Ти себе приправити вирішив? Я люблю гостреньке.
Обличчя Левка миттєво зблідло, а ноги налилися свинцем. Він різко кинувся до виходу, але мої сили хоч частково відновилися. Змахнувши рукою, я збив його з ніг легкою телекінетичною хвилею.
Я повільно підійшов до Левка, який перелякано лежав на підлозі, намагаючись відповзти назад.
— Ти диви на нього. Нещодавно сцявся, а пів дня не минуло і вже яйця відростив, — насправді ці недолугі спроби мене навіть трохи розважили. — Забирай ту цеглину і свої папірці. Підемо шукати торговців.
Фамільяр із розширеними очима дивився на мене, очікуючи жахливої смерті — що, взагалі-то, було б абсолютно справедливо після замаху на свого пана. Але шукати іншого слуги не було ні часу, ні бажання. До того ж мені потрібно було отримати чимало пояснень щодо всіх цих божевільних речей нової епохи, наприклад... як користуватися цією пласкою цеглиною.
А очікування покарання часто буває гіршим за саме покарання.
Фамільяр, мабуть, швидко зрозумів, що краще не випробовувати мою «милість і доброту». Він квапливо підвівся на ноги й підібрав свої гроші разом із тим... смартфоном.
— Де найближчий кравець? — запитав я.
Треба було терміново привести себе до ладу. Настільки шановний вампір не може розгулювати містом у лахмітті.
— Кравець? Не впевнений, що такі ще залишилися. Але є багато магазинів одягу. З дорогим фірмовим шматтям. Правда... вони не працюють уночі...
— Веди до цієї... лавки.
Левко кивнув, і я попрямував за ним на вулицю. Фамільяр здивовано озирався то на мене, то на сонце, у якомусь дивному очікуванні...
— Чого став?
— Нічого, — здригнувся він і швидко рушив уперед.
Я ніколи не любив виходити на світло вдень. Ми — діти ночі, тож денне сяйво було неприємним для очей, та й зазвичай у цей час ми мали б спати в безпечній темряві. Але розкіш відпочинку доводилося відкласти.
Я йшов за фамільяром, з огидою розглядаючи сучасне місто, яке при денному світлі здавалося ще потворнішим і марнішим.
Раптом я зупинився біля блискучої залізної карети й кинув погляд на своє відображення у бічному дзеркалі. Вигляд був уже значно кращим, ніж учора: втома зникла, м'язи підтягнулися, а шкіра позбулася сухості й мертвецьких зморшок.
— Там, за рогом, — боязко озвався фамільяр, наче я про щось його питав.
— Магазин одягу.

