Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+

Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.

Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років

*Левко*

Левко йшов нічним Нічгородом, пильно вдивляючись у перехожих. Він вишукував когось неуважного, того, хто має при собі щось цінне.

Умови іспиту «ОКО» були жорсткими: за тиждень Левко зобов'язаний принести цінних речей мінімум на п'ятдесят тисяч гривень. Сума, яку деякі робітники не бачили й за два місяці. І для синдикату це вважалося дрібницею.

Неподалік Левко помітив згорблену жінку, яка намагалася впоратися зі своєю банківською карткою біля банкомата. Зазвичай такі люди ще довго стояли на місці й перераховували купюри, боячись, що автомат їх «надурить».

Ідеальний момент: вихопити гроші й миттєво зникнути в провулку за кілька метрів. Совість волала знайти іншу жертву, але панічний страх перед долею «хвойди» заглушав її.

Почувся характерний шурхіт готівки, яку видавав банкомат. Намагаючись не привертати до себе зайвої уваги, Левко рушив до жінки.

«Вихоплю гроші, ривок, кілька метрів, провулок... Хм? Що це?».— хлопець помітив, що щось блискуче та кругле виблискувало на землі в провулку.

Левко різко прискорив кроки, проходячи повз жінку. Він наблизився до знахідки й завмер.

«Перстень? Невже коштовний? Ні, так пощастити не може! Певно, якась блискуча пластмаса з магазину "все по 50 гривень"!»

Левко підняв перстень. Важкий. Точно не пластик. Камінь усередині виглядав як справжній. Серце гучно застукало в грудях, руки затремтіли. Він стрімко кинувся вглиб провулка, смертельно боячись, що справжній власник повернеться й спіймає його. Але раптом хлопець зупинився, помітивши ще один перстень, просто всередині занедбаної будівлі, недалеко від входу. Треба лише зайти й підібрати.

«Пастка настільки очевидна, що на неї клюне тільки повний дурень», — а Левко дурнем не був. Але навіщо комусь влаштовувати таке? «Можливо... торговці органами? Заманюють, щоб не викрадати посеред людної вулиці?»

Але... Якась дуже дорога пастка.

— Що ти там ховаєш у руці, хвойдо? — пролунав над вухом знайомий, глузливий голос Володимира, і сильна руку болісно вчепилась йому в плече.

— Відпусти! — Левко намагався вирватися, але сили були нерівними.

Ярл уже тримав його за руку, силоміць розгинаючи пальці, що стискали коштовність.

— Ви не маєте права! Це проти правил! — задихався Левко.

— Ти його знайшов, а не вкрав. Тож усе за правилами, — Ярл жорстко вдарив його в ребра. — Віддавай сюди!

Але Левко вперто зціпив зуби й не розкривав долоню. Тоді Володимир перехопив його за волосся і з розмаху жбурнув об стінку.

— Ми тебе, сучко, швидко навчимо поваги. Ти тепер і перстень віддаси, і відсмокчеш.

Володимир почав поспіхом розстібати ремінь на штанях, поки Ярл крутився довкола, виглядаючи свідків.

У Левка розширилися очі від жаху, коли він побачив вже збуджений член нападника. У голові блискавкою промайнув відчайдушний план.

— Тільки... тільки не тут! Раптом хтось побачить, — прошепотів він. — Я зроблю все... в обох зроблю. Тільки не на вулиці. Там... — Левко вказав на темні двері занедбаної будівлі, де лежав другий перстень.

— А хвойда таки розумнішає, Ярл. Дивись, вчиться на наших очах , — самовдоволено зареготав Володимир. — Ходімо

Левко підвівся, першим переступив поріг темного приміщення й миттєво відкинувши кросівком , ніби випадково перечепившись, другий перстень і ховаючи його в темряві кутка.

Левко розраховував, що тут дійсно хтось є. Сподівався, що поки Ярл та Володимир зіткнуться з іншими бандитами, він зможе непомітно схопити другий перстень і втекти в ніч.

Але приміщення виявилося занедбаним. Жодних пасток, ніяких ознак чужої присутності.

Ярл зачинив важкі двері й, увімкнувши ліхтарик на смартфоні, спрямував промінь на Володимира та Левка.

— Ну що, хвойдо, ставай навколішки і починай сосати, — самовдоволено зареготів Володимир.

У цю ж мить світло смартфона раптом згасло, а простір наповнив дивний, моторошний звук — водночас булькіт і вологий хрип.

— Ярл, ти що, нормально ліхтар тримати не можеш? — вилаявся Володимир, дістаючи з кишені власний телефон, аби ввімкнути підсвітку.

Тим часом Левко безшумно відступав назад, намагаючись намацати в темряві хоч якийсь шлях до відступу.

Володимир натиснув кнопку, і білий промінь вихопив з темряви Ярла. Його товариш стояв абсолютно блідий, зі скуленою, наче висохлою шкірою та дивним, порожнім поглядом. На шиї чорніла глибока, рвана рана — здавалося, хтось вирвав із неї шматок плоті. Але найстрашніше було те, що з рани не сочилося ані краплі крові.

На очах у приголомшених хлопців тіло Ярла зм'якло, втратило будь-яку опору і каменем впало мертвим на запльовану підлогу.

Володимир різко відсахнувся, і... вилаювшись, вихопив з під куртки пістолет, намагаючись розгледіти в мороці невидимого вбивцю.

— Левко, сучко, ти куди нас привів?! — процідив він крізь зуби. — Я тобі голову відірву!

Але Левко вже не слухав. Він стрімко забився за гнилі дерев'яні ящики, затамувавши дихання й готуючись кинутися до дверей, щойно з'явиться шанс.

Далі все сталося за долі секунди.

Чиясь нелюдськи бліда рука виросла з темряви, блискавично схопивши Володимира за зап'ястя з пістолетом. Почувся сухий, огидний хрускіт ламаних кісток. Володимир завив від болю, але наступний удар , важкий, нищівний удар у коліно, знову супроводжувався хрускотом. Він впав обличчям до підлоги.

Сильний, звіриний удар ногою в хребет вибив із його легень останнє повітря, а з рота фонтаном бризнула кров.

Левко, втиснувшись спиною в ящики й трусячись від жаху, бачив лише хижий велетенський силует у темряві, який із легкістю ламав тіло озброєного бандита.

Лоб залив холодний піт. Серце здавалося ось-ось вискочить із грудей. У Нічгороді ходили дикі чутки про якихось кошмарних монстрів, що виходять на полювання опівночі, але мешканці завжди списували це на марення наркоманів та алкоголіків. Дехто навіть бовтав про дивних істот із чорними крилами, проте ніхто не сприймав подібні байки всерйоз.

Довкола панувала тиша, порушувана лише слабким, угасаючим хрипом Володимира.

Левко обережно, ледь дихаючи, виглянув із-за ящиків. Зіниці розширилися в темряві: до рятівних дверей залишалося якихось кілька метрів. Ривок — і він на волі.

Але в ту ж секунду залізна, крижана рука міцно вхопила його за горло, з легкістю відриваючи хлопця від підлоги.

Левко розплющив очі й завмер від жаху. Прямо перед ним нависло бліде, виснажене обличчя з протуберанцями чорних вен під шкірою. Очі палали криваво-червоним світлом, навколо плечей звивалося порване багряне лохміття, а з-під тонких губ стирчали гострі, як бритва, білі ікла.

Він намагався вирватися, смикав руками, але хватка була міцнішою за тиски. Тіло наливалося свинцем, рухи слабшали. В очах нестримно темніло, а внизу живота стало гаряче й волого, від страху його сечовий міхур не витримав.

— Будь ласка... не треба. Я не хочу... благаю... — відчайдушно, ледь чутно прошепотів Левко, відчуваючи, що задихається в цьому крижаному зашморзі.

†Рагнар†

— Будь ласка... не треба. Я не хочу... благаю... — хрипів хлопець, поки мої пальці все сильніше стискали його горло.

Самопочуття після першої порції свіжої крові значно покращилося. Ноги вже твердіше тримали тіло, а в руках з'явилася сила. Проте глибокий, задавнений голод усе ще випікав нутрощі.

Я чув їхні голоси надворі, чув усю розмову. Я дивився на цього юнака, на цього дрібного злодюжку.

Зазвичай ми не чіпали такий молодняк. Навіщо вбивати теля, яке ще навіть не наростило м'яса? Звісно, далеко не всі в нашому роді дотримувалися цього принципу — особливо дикі, нижчі вампіри. Але зазвичай такі, як цей хлопець, ставали чудовими слугами для чистокровних. Усе заради виживання й статку. Дехто з них згодом навіть сходжував на людські престоли, залишаючись лише тінню, підпорядкованою нашій волі.

Я спостерігав, як його рухи стають усе повільнішими, спроби вирватися — безпорадішими, а з вологих від сліз очей поступово витікає життя. Тож я поставив те саме запитання, яке ми ставили майбутнім фамільярам упродовж тисячоліть:

— Служіння чи смерть?

Хлопець ледь помітно кивнув. Я розтиснув пальці, і він мішком упав на підлогу, жадібно, із навзридним свистом ковтаючи повітря.

— Мудрий вибір.

Я нахилився й підняв з брудної підлоги перстень, який хлопець відштовхнув ногою, коли заходив. Простягнувши коштовність своєму новому фамільяру, я холодно наказав:

— Підеш на ваш чорний ринок. Обміняєш його на гроші й принесеш їх мені. І... купиш свіжу газету. Зрозумів?

Хлопець лише здивовано кліпав очима, затиснувши горло рукою.

— Ти тугодум, чи як?

— З-зрозумів, — із тремтінням у голосі відповів він. Взявши перстень, хлопець невпевнено підвівся на ноги й почав повільно відступати спиною до виходу, не зводячи з мене нажаханого погляду.

— Ти завжди так ходиш? Спиною вперед? — це починало мене дратувати. — І навіть не думай утекти з грошима чи надурити мене. Я запам'ятав твій запах. Знайду де завгодно і суто з принципу вбиватиму довго й жорстоко.

Хлопець різко розвернувся і кинувся до дверей.

— Левко... допоможи... — прохрипіла з підлоги моя здобич.

Левко на мить закляк. А потім швидко підійшов до напівмертвого Володимира і з усієї сили вдарив його носком черевика просто в обличчя.

— Кончений виродок! — просичав хлопець і кулею вискочив із приміщення.

Я повільно підійшов до нерухомого, але все ще живого тіла. Нахилився, підняв замурзану голову за волосся і, з хрускотом прокусивши шию, відчув, як гаряча кров поступово гасить пекучий вогонь у моїх грудях.

6af841f1d609b.webp


Віталій Соул
Кров Серафима : Рагнар

Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу покупку!