Спочатку:
На сторінку книги
Вітер з порталу рвав волосся й розносив запах гару. Чорнокоронований дивився, не втручаючись — ніби для нього це була вистава, і він чекав фінального акту.
Евеліна стояла перед Лілеєю, стискаючи кинджал так, що з пальців стікала кров.
— Ти була мені сестрою, — сказала вона. — Але тепер ти — ворог.
— А якщо я зможу повернутися? — голос Лілеї тремтів, але в очах уже загорілася іскра сили.
— Тоді ти б уже боролася, — відповіла Евеліна, й руна на клинку спалахнула червоним.
Все сталося швидко. Евеліна зробила крок уперед, тіні розступилися, ніби сам світ дозволив їй пройти. Райан закричав і кинувся вперед, Равен підняла зброю, але в той самий момент Евеліна підняла кинджал…
…і різко вдарила.
Час розтягнувся. Лілея відчула холод леза — чи то в грудях, чи то в пам’яті. Світ навколо потонув у тиші. Чиєсь обличчя з минулого промайнуло перед очима.
Потім — спалах світла. Чи це була її сила, що вибухнула, чи останнє, що вона бачила перед смертю — ніхто не зрозумів.
Коли сяйво згасло, на місці, де стояли обидві, здіймався лише клубок диму. І ніхто… не бачив, чи вони ще живі.
