Спочатку:
На сторінку книги
Чорнокоронований велет зійшов з порталу, його кожен крок розколював землю. Тінь від нього ковзала, наче рідина, обіймаючи всі предмети навколо, і навіть світло смолоскипів здавалося хворим.
Лілея стояла нерухомо. Її дихання сповільнилося, а серце билося, як барабан у військовому поході. Чужа присутність відчувалася в кожній клітині тіла.
— Аштараель, — промовив він, і це ім’я розрізало повітря, як лезо.
Райан відчув, як щось невидиме стиснуло йому груди. Равен зірвалася з місця, але зупинилася, ніби невидимі руки тримали її.
Лілея здригнулася, очі широко розкрилися. Це ім’я билося в голові, як дзвони, розриваючи всі спогади на уламки. Вона бачила себе в короні з місячного срібла, у залі з чорного мармуру, чула ревіння війська за спиною… і відчувала на руках
