Раді Вас бачити!

Ранок видався прохолодним і свіжим. Андрій завантажив у багажник старого кросовера дві сумки, переноску для кота і коробку з їжею. Бася в котячій формі сидів на капоті машини і дивився на все це з царським виразом обличчя, ніби подорожувала не він, а вся його імперія.

— Не дивися так, ніби я тебе на каторгу везу, — усміхнувся Андрій, чухаючи кота за вухом. — Це Карпати. Ти сам казав, що звідти родом.

Бася муркнув низько і потерся мордою об його долоню. Потім грайливо куснув палець і зістрибнув у відкриту переноску, ніби сам вирішив, що пора їхати.

Дорога з Івано-Франківська вглиб гір зайняла майже чотири години. Спочатку були звичайні траси, потім вузькі серпантини, де машина то піднімалася, то спускалася, а за вікном відкривалися все нові й нові краєвиди: густі смерекові ліси, кам’яні скелі, вкриті мохом, і маленькі села, притулені до схилів.

Бася майже весь час провів у переносці, але коли дорога ставала рівнішою, Андрій відкривав її, і кіт відразу вилазив на сидіння пасажира. Він сидів рівно, дивився у вікно і іноді тихо нявкав, коли впізнавав щось знайоме.

— Ти пам’ятаєш ці місця? — запитав Андрій, зупиняючись на оглядовому майданчику. Перед ними розстелявся широкий вид на гірський хребет, вкритий ранковим туманом.

Бася стрибнув йому на коліна і муркнув протяжно. Потім поставив передні лапи на панель і притиснувся носом до скла.

— Мурр… — майже сумно.

Андрій погладив його по спині.

— Ми знайдемо відповіді. Обіцяю.

Ближче до обіду вони доїхали до маленького села Верхній Ясенів. Старе, майже забуте, з дерев’яними хатами під високими дахами і вузькими вуличками, де кури спокійно переходили дорогу. Андрій забронював маленький будиночок на краю села — колишню літню кухню, перероблену під гостьовий дім. Господарка, літня жінка на ім’я пані Олена, зустріла їх на порозі з теплим усміхом.

— О, з котиком! — зраділа вона, побачивши переноску. — Добре, добре. У нас коти — щастя в дім.

Бася, якого Андрій випустив з переноски, відразу підійшов до жінки, потерся об її ноги і муркнув привітально. Пані Олена нахилилася і почухала його за вухом.

— Який красень! Схожий на тих старих лісних котів, що колись водилися в наших горах. Мій дідусь розповідав, що такі великі руді коти були в родині фон Клаудів. Давно це було…

Андрій і Бася одночасно завмерли.

— Фон Клауд? — обережно перепитав Андрій.

— Ага. Старий рід. Їхній маєток був за лісом, біля старої кам’яної каплички. Тепер там тільки руїни. Кажуть, молодий пан зник у двадцять четвертому. Відьма забрала, люди шепотіли. Але хто тепер вірить у ті байки…

Вона махнула рукою і повела їх до будиночка.

Коли вони залишилися наодинці, Андрій поставив сумки і подивився на Басю, який уже влаштувався на широкому підвіконні.

— Чуєш? Руїни маєтку. Капличка. Це може бути те місце.

Бася муркнув і зістрибнув на підлогу. За мить його тіло здригнулося, шерсть почала зникати, і перед Андрієм знову стояв високий рудоволосий хлопець у простій футболці та джинсах.

— Я пам’ятаю ту капличку, — тихо сказав Бастіан. Голос був трохи хрипкий після трансформації. — Там була стара ікона і джерело. Відьма часто приходила туди вночі.

Він підійшов до Андрія і обійняв його за талію, притискаючись усім тілом. Від нього пахло дорогою, лісом і чимось рідним.

— Дякую, що привіз мене сюди. Навіть якщо я знову стану котом посеред ночі.

Андрій провів долонями по його спині і поцілував у скроню.

— Ти не станеш. А якщо станеш — я тебе все одно обійматиму.

Вони вийшли прогулятися лісом ще до вечора. Стежка вела вгору, між високих смерек. Повітря було чистим, насиченим хвоєю і мокрою землею. Бастіан ішов поруч, тримаючи Андрія за руку. Іноді він зупинявся, закривав очі і вдихав запахи.

— Тут усе змінилося… і водночас ні, — прошепотів він. — Дерева вищі. Але вітер той самий.

На одній галявині він раптом завмер і присів навпочіпки, торкаючись трави.

— Тут я вперше прокинувся котом. Лежав маленький, мокрий, наляканий. А навколо — тільки ліс і тиша.

Андрій сів поруч і обійняв його за плечі.

— Ти більше не один.

Бастіан повернувся і поцілував його — спочатку ніжно, потім глибше. Руки ковзнули під куртку Андрія, пальці торкнулися теплої шкіри. Вони цілувався довго, сидячи на м’якій траві, оточені шумом лісу. Бастіан муркнув прямо в губи, притискаючись усім тілом, і Андрій відчув, як тепло розливається по венах.

— Хочу тебе тут, — прошепотів Бастіан хрипко. — Під відкритим небом. Як колись мріяв, коли був тільки котом і дивився, як ти спиш.

Андрій усміхнувся і прикусив його нижню губу.

— Не тут. Занадто холодно. І пані Олена може прийти.

Бастіан засміявся і потерся носом об його шию.

— Тоді ввечері. У нашому будиночку. Я хочу тебе брати повільно. Щоб ти стогнав моє ім’я.

Вони повернулися, коли сонце вже сідало за гори. У маленькому будиночку було тепло — пані Олена розпалила грубку. Бастіан відразу скинув куртку і футболку, залишившись тільки в джинсах, і потягнув Андрія до ліжка.

Цього разу все було повільніше і ніжніше, ніж раніше. Бастіан роздягав Андрія не поспішаючи, цілував кожну ділянку шкіри, муркочучи задоволено, коли той здригався. Його руки і губи були всюди — на шиї, на грудях, нижче. Коли він опустився між стегон Андрія, муркотіння стало глибшим, вібраційним, і Андрій не стримав стогону.

— Бася… Боже, Бася…

Бастіан став на коліна і стягнув штани Андрія разом з трусами і не поспішаючи взяв член Андрія до роту. Він облизував голівку язиком та занурював у рот повільно.

Андрій голосно простогнав. Тоді Бастіан з чмоком випустив член Андрія, підвівся та розвернув його животом і нагнув над ліжком. Він ніжно цілував його спину та гладив підтягнуті сідниці.

— Лягай, розслабся, — наказв Бася.

Андрій ліг на ліжко. Бастіан ліг поруч. Він змочив свої пальці в слині, і почав обводити пальцями тугу дірочку, занурючи кожен палець і розтягуючи господаря. Бастіан притиснувся всім тілом і увійшов повільно, дивлячись на Андрія. Рухи його були ритмічними, глибокими. Він кусав плече, муркотів «мій», «нарешті мій» і тримав Андрія так міцно, ніби боявся, що той зникне.

Коли хвиля оргазму накрила обох майже одночасно, Бастіан тихо застогнав і притиснувся чолом до чола Андрія.

— Я кохаю тебе, — прошепотів він. — У будь-якій формі.

Вони лежали обійнявшись, коли тіло Бастіана раптом здригнулося. Шкіра почала вкриватися рудою шерстю.

— Ні… ще трохи… — прошепотів він, намагаючись утримати людську форму.

Але трансформація перемогла. За кілька секунд на ліжку знову лежав великий мейн-кун. Він жалісно нявкнув і підповз ближче, ховаючи морду під руку Андрія.

Андрій обійняв кота, поцілував між вухами і тихо сказав:

— Нічого. Завтра підемо до руїн маєтку. Разом. Я тебе не залишу.

Бася муркнув і притиснувся сильніше.

За вікном шумів нічний ліс. Гори мовчки зберігали свої таємниці. Але Андрій уже відчував — вони на правильному шляху. І що б не чекало попереду, він готовий пройти це разом зі своїм рудим котом, який став для нього всім.

В цій главі порадую вас а ж двома артами