Раді Вас бачити!

В той час Деніз і справді вели на страту. Протиотрута, приготована Гліндою, подіяла — красуня-венеційка опритомніла, а відчувши навколо себе аромат коханого Шехзаде, зрозуміла, що він був тут, був поруч. Як же чекала чорнявка свого принца знову, та замість нього прийшли вартові. Зв'язавши нещасній руки, вони повели її звивистими коридорами в спеціальну кімнату, де готують до страти. Там калфи одягли дівчині білу сукню і розплели хвилясте чорняве волосся, щоб вітер грався. І знову ці аги схопили білі ручки Хатун та силою потягли її через весь гарем. «Я буду сильною! Не покажу страху» — твердо вирішила красуня, хоч вся й тремтіла з жаху. «Мій Джихангіре, пробач своїй вірній рабині... Я покидаю тебе та не з власної вини».

Гарем повнився людом. Здавалось, всі ці рабині і служниці навмисно прийшли, щоб востаннє покепкувати з красуні. Її вели широким проходом між колонами дівчат, що єхидно посміхалися. Зав'язані руки, одяг покараної на смерть грішниці... Проте виглядала вона мов закований янгол, хоча ніколи не була ним, бо ж народилася звичайною дівчиною з люблячим серцем. З-поміж роззяв перед самісінькою Деніз пихато вийшла Лейла Хатун з колом своїх прихильниць, що колись, дуже давно, напевно, в минулім житті, були подругами смертниці. Всі вони нахабно сміялися їй просто в лице. Лейла не вдовольнилася цим, вирішивши наостанок добряче посміятися з нещасної.

— Невже це ти, Кеті Султан? В якому стані опинилася тепер? Так тобі й треба!

— Де ж твій Шехзаде Джихангір? Чому не рятує тебе? — колко, мов ніж у спину, запитала інша дівчина.

Дзвінкий сміх огорнув чорнявку, мов ядовите покривало. Вона зупинилася, з болем роззирнувшись по сторонах. Одна лиш Мішель співчутливо дивилась на подругу, однак навіть вона більше не була такою відданою, як колись. Що змушує цих людей так змінюватися, ставати такими жорстокими? За що вони зненавиділи цю чорнявку? За її красу, якій заздрили? За добре серце? За сильний характер? Сміх тільки розгорявся, накриваючи гарем, натомість Деніз відчула ще виразніший біль у серці.

— То де твій Шехзаде Джихангір? Не спішить рятувати тебе? Певно, йому чхати на таку гаремну обірванку, як ти! — ще раз вигукнула колишня подруга.

Деніз ковтнула ком у горлі і вже хотіла знову вирушати, як в гарем вбіг переляканий Сюмбуль, голосно вигукнувши:

— Увага! Його високість Шехзаде Джихангір!

Тієї ж миті в гаремі опинився й сам принц — задиханий, розчервонілий, наляканий, але дуже щасливий. Кинувши погляд на кохану, він мимоволі посміхнувся. Все ж встиг. Однак тут же його обличчя набуло поважного і навіть сердитого вигляду. Деніз же ледь не забула поклонитися, вражено дивлячись на юнака. Вона й уявити не могла, чого зараз чекати, однак одразу ж стала почувати себе сильнішою.

— Що тут відбувається? — сильний голос розлився гаремом, аж луна пішла. В той час Лейла і їй подібні вражено заклякли. Вони ледь впізнавали у цьому красені того нещасного принца, з якого вони так жорстоко кепкували.

— Ведемо Хатун на страту, Шехзаде, — несміливо відповів один з агів.

— Як ви смієте вести на страту невинну людину? Негайно зніміть з її рук ці кайдани і відпустіть дівчину! Ну ж бо, це наказ! — ледь варто було Джихангіру підвищити голос, як аги миттю стали звільняти красуню. Вона ж з гордою посмішкою і навіть образою на обличчі простягнула слугам руки, щоб ті швидше позбавили її незручної ноші.

— Але ж Шехзаде, Повелитель... — намагався відстояти думку Падишаха Сюмбуль, проте грізний погляд принца настиг і його.

— Сталася величезна жахлива помилка! Кілька хвилин тому наказом Шехзаде Мехмета було звільнено Кеті Хатун від будь-якого покарання. Більше того, вона була нагороджена за вірність подарунками, які чекатимуть на неї в її нових покоях. Або моїх покоях. Якщо хтось не знає, то хай почує, що цій дівчині я завдячую життям.

В цю мить красуню було звільнено, а вона радісно видерла свої ніжні дівочі ручки з залізних браслетів. Побачивши це, кароокий красень щасливо посміхнувся і простягнув їй свою руку.

— Деніз...

За мить чорнявка теж розцвіла посмішкою і майже бігом дісталася до Шехзаде, вклавши свою долоню в його міцні пальці. І більш ніжного і палкого рукостискання важко уявити. Ставши поруч з коханим, венеційка зустрілася з ним поглядом, обмінявшись за цю коротку мить хвилею щастя. Джихангір забув як дихати, зачаровуючись своєю незламною красунею, а тому поспішив продовжити промову.

— Хай почують всі! Кеті Хатун з цього дня є моєю єдиною законною фавориткою. З волі Аллаха вона носитиме ім'я Деніз... Я тут дізнався про твоє ставлення до моєї коханої, Фахріє... Про всі незаслужені покарання мені розповіли пташки. І, до речі, ваші сьогоднішні фрази я теж встиг зловити краєм вуха. Тому попереджаю: неповага до неї розцінюється як неповага до мене! Кожен, хто скривдить мою сім'ю, матиме справу особисто зі мною! Я нічого не пробачаю і не забуваю. Сподіваюся, всім все ясно. Фахріє, Валіде веліла підготувати для моєї Деніз кімнату фавориток. Зроби все в найкращому вигляді, однак першим часом вона житиме у моїх покоях. Принаймні поки не одужає остаточно.

Красень знову ніжно поглянув на кохану — вона сяяла дивовижними барвами, наче перша веселка навесні. Подив, шок, радість, ніжність, водночас сліди нещодавнього болю і страху. Та попри це все, у ній було ще щось таке, що Джихангір не стримував щасливої посмішки. Можливо, гордість за нього... Давши улюблениці час для того, щоб вона ще раз переможним поглядом окинула гарем і колишніх кривдників, що зараз справді пригнічено ховалися одна за одну, юнак міцніше стиснув її руку.

— Як накажете, Шехзаде... — поклонилась скарбнича; вона належала до тих небагатьох, які раділи за цю багатостраждальну, а тепер дуже щасливу пару. — Шехзаде, пробачте, але чи варто мені відібрати наложниць у ваш гарем? Згідно з правилами, в гаремі Шехзаде не може бути лише одна жінка, мають бути й інші. Якщо ви згодні, то я негайно все зроблю.

— Ні, не треба, Фахріє. І щоб я більше не чув про це. Крім Деніз, у мої покої ніхто не заходитиме, вона — моя єдина фаворитка, запам'ятай це. Все, крапка.

Після цих слів чорнявка, що напружилась, коли почула про гарем, бо ділитися улюбленим принцом з кимось ще аж ніяк не бажала, тепер розслабилася і засяяла чарівною щасливою посмішкою, притулившись до тієї руки Шехзаде, якою він міцно тримав її маленьку долоню.

— Але ж правила... — не здавалася Фахріє.

— Правила створені для того, щоб порушувати їх. Ти можеш формувати гарем, якщо так бажаєш, але все, на що наложниці знадобляться, то це лише щоб служити моїй Деніз Султан. Як ніхто не заходив, коли мені було погано, так ніхто не зайде й зараз, коли я майже одужав. В моєму житті не буде іншої жінки, Фахріє, крім тієї, яка не покинула мене в найважчі часи. З питаннями усе?

— Так, Шехзаде. Я все зрозуміла, — на обличчі Фахріє ледь засяяла посмішка, коли Джихангір знову ще з більшою ніжністю поглянув на свою новоспечену фаворитку.

— Ходімо, кохана, — лагідно всміхнувся принц і зловив на собі осяйний погляд Деніз Хатун. Вона лиш мовчки кивнула йому, бо від всіх прекрасних слів Шехзаде у венеційки відняло мову. Вона була щасливою, просто щасливою, як і кожна жінка, яка довго боролася за кохання і нарешті досягла його. Не відпускаючи руки дівчини, принц мчав на другий поверх такими кроками, що чорнявка ледь встигала за ним. Бунджук ага, ще здалеку побачивши пана і його улюбленицю, відчинив двері. Влетівши в свої покої, принц почекав мить, поки слуги, які прибирали покої, вийдуть, а тоді різко розвернувся до коханої, міцно обійнявши її. Деніз й сама так міцно обняла принца за шию, що пальчиками ніг ледь торкалася землі. Вона буквально висіла в повітрі, притиснена до тіла сильного лева, що сьогодні довів, ким є. Хатун вирішила не згадувати цього разу, як усе починалося і чого їм коштував сьогоднішній тріумф, проте вона все ж не стримала короткої фрази, що замінила для Шехзаде усі найкращі промови на світі:

— Я дуже тобою пишаюся і дуже тебе кохаю, Джихангіре... Я думала, що ніколи вже тебе не побачу...

Кароокий цілував її волосся, бо до обличчя ніяк не міг дістатися в таких міцних обіймах, поривами пригортаючи дівчину ще міцніше. Як довго він чекав цієї миті! Але воно того було варте... Він же з радістю пройшов би ще сім кругів пекла за одну хвилину її щирих обіймів, за одну її посмішку, за ніжне слівце. А вона таки не шкодувала ні тепла, ні любові!

— Я б нізащо цього не дозволив... Я ніколи не покину тебе, адже я обіцяв, що визволю. Поки я все пояснив Мехмету, поки знайшов свідків... А потім ага повернувся і сказав, що тебе ніде немає. Я так мчав в гарем, ти не уявляєш, як боявся спізнитися. Але все в минулому. Тепер все добре... Тепер ти моя, не втечеш від мене, не позбудешся вже, — солодко прошепотівши останні фрази, він на мить відхилився, щоб поглянути в очі красуні. Вона враз засяяла посмішкою, вкотре згадуючи всі слова принца в гаремі.

— Не дуже й хочеться. Але я маю попередити тебе — я дуже ревнива. Ти ж дивися, бо вже нікому тебе не віддам.

Більшого щастя й годі уявити, ніж чути такі слова від тієї, кому належиш і серцем, і душею. Проте словами Деніз не обмежилась, лагідно притягаючи до себе обличчя принца, легко цілуючи його, а потім відпускаючи.

— Більше нікого й не треба, кохана, — прошепотів красень, проявляючи вже свою ініціативу й ніжно цілуючи вуста фаворитки. Вчасно згадавши про те, що зараз не час, і вгамувавши пристрасть, що народжувалась і зростала між ними, Джихангір відхилився від вуст улюблениці, наближаючись до її вушка. Проте замість звичного і такого цінного «кохаю» Деніз почула дещо інше:

— Вільна, ти вільна, вільна...

Округливши очі наскільки лиш змогла, чорнявка здивовано поглянула на коханого.

— Тобто як? Ти даєш мені волю?

— Ти ж не річ, щоб тебе передавали від брата до брата. Ти не майно, яке комусь має належати. Ти — моя душа, сенс мого життя, а тому я не можу тримати тебе силою. Та й як я почуватимусь, якщо ти будеш моєю рабинею? Ти вільна по духу своєму, не підкорена, не приручена, незламна... Ти йдеш проти правил, проти титулів лиш туди, куди тебе кличе серце. Залишайся такою завжди. Ти сама вправі обирати де і з ким бути. І якщо ти обереш мене, якщо залишишся зі мною, то це буде твоїм бажанням, а не моєю волею. Ти не повинна нікому підкорятися, мені теж. Але знай, я твій, зачарований тобою, в полоні твоїх чар мрію життя прожити.

— Коханий... — зі сльозами щастя на очах прошепотіла красуня, однак не змогла договорити, тому просто дуже міцно обійняла принца і вже на вухо щебетала йому продовження. — Рідний, я й не знаю, що сказати... Я...

— Чшш, не відповідай зараз. Я ще не все тобі сказав, але для цієї розмови настане час, коли ти одужаєш. Не втомлюватиму зараз своє сонечко дурними балачками.

— Джихангіре, — за мить ніжно протягнула Хатун, а тоді щасливо посміхнулася. — Дякую тобі...

Юнак знову відпустив кохану, лагідно беручи її руки і цілуючи їх.

— Це я тобі дякую... Без тебе я б ніколи не впорався, не подолав би страхи, хвороби, самого себе...

— Не треба про це зараз, не засмучуй себе. Все в минулому, — прекрасно посміхнулася Деніз.

— Ти, певно, хочеш швидше переодягнутися в щось нормальне, щоб ця сукенка ув'язненої не різала очі? — дбайливо запитав Шехзаде.

— Та мені байдуже до неї. Навпаки, миле таке платтячко, не знаходиш?

— Ні, зовсім не миле. Якщо ти не хочеш переодягнутися, то я хочу, щоб ти переодяглася, — запротестував красень, викликавши дзвінкий вибух сміху в своєї Султанші.

— Чим я тобі так не гарна? — Деніз навмисно відійшла, покрутившись перед Шехзаде.

— Припини знущатися, — тут же її настиг принц. — Ти прекрасна, найкраща, але я тебе прошу: спали цю сукню, щоб я її не бачив більше. Спогади жахливі, як згадаю — аж серце холоне...

— Добре, заради тебе спалю. Але виключно заради тебе, — знову пожартувала красуня, цілуючи свого Шехзаде.

— Отак краще, — ласкаво посміхнувся він. — Я покличу тобі когось, хай допоможе в хамамі.

— Я й сама можу, — ніжно заперечила Хатун.

— Ні, я не дозволю, щоб ти залишалася сама. А якщо стане погано? Ні, ні, навіть не кажи. Я не втрачу тебе ще раз... — з посмішкою Деніз дозволила юнакові викликати допомогу. За кілька хвилин молоденькі калфи приготували хамам і допомогли прекрасній фаворитці Шехзаде змити з себе всі тривоги і весь холод сирої темниці. Потім принесли їй легку сукню з дорогого шовку кольору кави і таку ж накидку. Довівши Хатун до її тимчасових покоїв, дівчата поклонилися і пішли геть. Деніз же повільно зайшла всередину, де її одразу зустрів улюблений принц.

— Оце інша справа. Моя ти красуня... Як ти себе почуваєш?

— Краще... — посміхнулась дівчина.

— Відпочинеш — і буде ще краще. Давай допоможу тобі, — заметушився юнак, дбайливо обіймаючи дівчину.

— Ні, це ще не все, — з цими словами чорнявка дістала з-під накидки ту саму білу сукенку засудженої, показуючи її принцу. Коли ж красень впізнав її, Деніз радісно кинула річ у розпалений камін. Вогонь охопив тканину, перетворюючи її на попіл. Так горіло страшне минуле, очищаючи їхні тіла і душі для щастя. Джихангір допоміг коханій дійти до ліжка та прилягти на нього. За мить дівчина роззирнулася і, дивуючи юнака, перелізла на іншу частину ложа.

— Куди? Що сталося? — ніяк не міг збагнути дивних дій дівчини Шехзаде.

— Я від вікна, — дещо ніяково, хоч і цілком весело відповіла чорнявка, чим добряче розсмішила принца.

— Як побажаєш, але ж камін звідси. Ти змерзнеш, — дбайливо і все ще сміючись відповів він.

— Ти будеш поруч, міцно мене обнімеш — я й зігріюся. Чи таке не входить в твої плани? — лукаво посміхнувшись, дівчина важко відкинулась на подушку, відчуваючи, як сили покидають її.

— Моя Деніз, якби ти лиш знала, як я люблю тебе, — прошепотів Джихангір, прилягаючи поруч з коханою.

— Я знаю, — всміхнулася вона і пригорнулася до юнака, спокійно закривши очі. — Як у тебе вийшло довести мою невинуватість? Чому я досі не померла від отрути? І як так сталося, що Мехмет відпустив мене?

Джихангір очікував всіх цих питань, але замість відповіді він просто обійняв кохану сильніше.

— Спершу поспи, рідна. Ти дуже зморена...

— Але ж, мій Шехзаде, цікаво ж... — наполягала чорнявка.

— І мені дещо цікаво, але поговоримо, коли ти прокинешся, відпочинеш...

— А ти будеш зі мною? Відчуваю, ця ніч була для тебе теж нелегкою.

Юнак, згадавши всі свої пригоди й те, що зовсім не спав, лише посміхнувся, цілуючи чоло дівчини.

— Я буду поруч, не хвилюйся. Не відпущу тебе, нікому не віддам. Триматиму поруч міцно-міцно... Добре?

— Лише дуже міцно, — посміхнулася красуня, повернувшись обличчям до вікна і підсунувшись під бік Шехзаде. Він лагідно обійняв кохану з усією бережністю і любов'ю, на яку був лише здатний, а вона накрила його руку своєю. В такій теплій, домашній, щасливій обстановці молода пара спокійно поринула в сон…