Маніса занурилася в траурний морок. Палац, який колись цвів від сміху й пісень, тепер здавався гробницею, де навіть відлуння кроків відлунювало як стогін. Шехзаде Мехмет, первісток Хасекі Хюррем Султан і надія османського престолу, лежав у ліжку, блідий і безсилий. Підступна віспа випалювала його тіло, і найкращі лікарі імперії лише безсило розводили руками, готуючи саван для юного лева. У кімнаті пахло лікарськими травами та холодним потом, а мармурові стіни відбивали тремтливі відблиски свічок, створюючи химерні тіні.
Хюррем Султан, змарніла від безсонних ночей, не відходила від ліжка сина. Її вогняне волосся, яке раніше сяяло, здавалося тьмяним у світлі поминальних свічок. Її пальці час від часу злегка доторкалися до гарячої шкіри Мехмета, немов вона прагнула передати йому не лише тепло, а й силу своєї власної душі. Саме тоді, коли надія майже згасла, старий вірний Сюмбюль-ага увійшов до покоїв із тривожною звісткою: у порту бачили жінку-іноземку, про яку вже ходили легенди. Кажуть, вона розуміє мову трав і здатна вирвати душу з пазурів Азраїля.
— Нехай прийде! — вигукнула Хюррем, і в її очах вперше за багато днів спалахнув відчайдушний вогонь. — Якщо вона врятує мого сина, я віддам їй усі скарби світу!
На світанку Глінда переступила поріг покоїв Мехмета. Присутні затамували подих: перед ними стояла неймовірно вродлива жінка, золотокоса німфа з очима кольору ранкового неба, у чиїй поставі відчувалася благородна сила. Вона не схилила голови перед величчю Хасекі, лише коротко кивнула, і кожен рух її тіла говорив про впевненість і спокій.
— Вийдіть усі, — її голос звучав спокійно, але владно, і навіть найсильніший страх здавався перед ним дрібницею. — Смерть боїться тиші.
Залишившись наодинці з шехзаде, Глінда зосередилася. Вона не відчувала страху перед заразою, її руки були холодні та впевнені. Вони обережно обмивали палаюче тіло Мехмета настоями рідкісних трав, аромат яких наповнював повітря гірким полином та свіжістю далеких лісів. Кожен дотик був продуманим, немов танець: вона не поспішала, дихання її було врівноваженим, а очі стежили за кожним рухом серця хворого.
Вона шепотіла молитви старою мовою, і здавалося, що повітря навколо ліжка почало вібрувати від її цілющої енергії. Світло свічок падало на її обличчя, підкреслюючи тонкі риси й холодний блиск очей, а її золотаве волосся, немов німб, оточувало голову шехзаде.
Цілу ніч вона втирала в його скроні мазі, склад яких знала лише вона, і тримала його за руку, віддаючи власне тепло, свої надії та мрію про життя. Кожен її подих, кожен рух говорив про рішучість: він має вижити.
Коли ж сонце торкнулося золотих шпилів палацу, сталося диво. Дихання Мехмета, яке раніше було хрипким і переривчастим, вирівнялося. Жахливий жар, що перетворював його кров на вогонь, почав спадати, а холодний мармур кімнати здавався теплішим від зниклої лихоманки.
Мехмет повільно розплющив очі. Спершу світ здався йому розмитим плетивом тіней і світла, але потім він побачив її. Над ним схилилася дівчина небаченої краси, оточена золотим німбом сонячного проміння, що пробивався крізь високі вікна. Її погляд був лагідним, дотик — невагомим, і навіть слабкість його тіла не могла загасити тепло, яке лилося від її рук.
— Хто ти?.. — ледь чутно прошепотів принц, намагаючись підняти руку. — Ти… ти мій янгол? Ти прийшла за мною?
Глінда ледь помітно посміхнулася, і ця посмішка здавалася Мехмету дорожчою за життя. Вона нахилилася ще ближче, і її голос прозвучав, як ніжний подих:
— Ні, шехзаде. Я прийшла, щоб ти залишився. Спи. Смерть відступила.
Почувши голос сина, Хюррем Султан влетіла до покоїв. Побачивши, що Мехмет притомний, а його шкіра більше не палає, вона впала на коліна біля Глінди. Велична Хасекі, перед якою тремтів увесь світ, плакала, цілувала руки венеційської цілительки, а сльози ковзали по обличчю, немов ріки радості й полегшення.
— Дякую… Дякую тобі, небесне створіння! — ридала Хюррем. — Ти повернула мені серце. Від сьогодні ти — найпочесніша гостя в цьому палаці. Жодна волосина не впаде з твоєї голови, і будь-яке твоє бажання стане для нас законом!
Глінда кивнула султані, але її погляд мимоволі повернувся до Мехмета. Він заснув глибоким, цілющим сном, але навіть уві сні тримав її пальці в своїх, ніби боячись, що його янгол зникне разом із ранковим туманом. Вона ще не знала, що цей порятунок стане початком великої любові та ще більших випробувань для них усіх, адже відтепер кожен їхній крок у палаці був сповнений таємниць, випробувань і ніжної надії, яка сяяла яскравіше за сонце.
