— Мій милий Шехзаде, — лагідно і обережно мовила дівчина, побоюючись, що за стільки часу принц звик жити без неї і більше не потребує присутності венеційки.
Як же вона помилялася! Джихангір застиг, забувши дихати... Що це? Невже голос його любої подруги, дівчини, що змогла проникнути у його серце? Він не поспішав повертатися, боячись, що там, біля порога, не побачить її — свою улюблену Хатун... Врешті, набравши повні легені повітря, він повернувся обличчям до входу в покої. О небеса, як же зрадів він, побачивши свою милу фею!
— Кеті? Моя Кеті? Невже це ти? Ти справжня чи лиш моя мрія, мій прекрасний сон? Таке вже траплялося, ти постійно мені снишся, — ніжно шепоче Шехзаде, вдивляючись у бездонні очі дівчини.
Вона стримується, щоб не заплакати — чи то від зворушення, чи то від радості, — і поспішно долає між ними відстань.
— Можеш перевірити, — лукаво і хитро поглядає чорнявка.
Джихангір посміхається та простягає руки до неї. Яскраво посміхається й Кет, вклавши свої теплі ніжні пальчики в холодні мужні юнацькі долоні та намагаючись віддати все своє тепло йому.
— Ти не сон, правда?
— Ні, не сон. Я з тобою, я справжня, — шепоче юнка, ніжно приклавши свою долоню до щоки лева Османії.
— Як ти втекла? Хто відпустив тебе? — тривожиться принц, досі не вірячи у своє таке омріяне і довгоочікуване щастя.
— Я скористалася знову допомогою Глінди Ханим, — опустила очі дівчина. — Вона дуже мені допомагає... Ми землячки.
— Ти здружилася з Гліндою? Нова інтрига чи це щиро? — підняв брову Шехзаде.
— Ні, жодних інтриг... Вона чудова, братиму з неї завжди приклад, — посміхнулася Кеті.
— Так, вона чудова. Але ти краща, не змінюйся, — прошепотів юнак і міцніше стиснув дівочі руки.
— Як накаже мій Шехзаде, — задоволено відповіла красуня, наблизившись ще на крок.
— Якщо тебе спіймає Фахріє, тебе не покарають? — тривожно нахмурився наслідник, спостерігаючи за тим, як мила посмішка на обличчі його єдиної вірної подруги змінюється сумом.
— Я не знаю... Та й яка різниця? Я була тобі потрібна, я знаю, а це важливіше за все...
Більше Джихангір не міг стриматися. Випустивши руку Кеті, він простягнув свою до дівочої спини, притягаючи красуню до себе, ніжно пригортаючи її. Мов молодий гнучкий паросток, Хатун легко піддалася Шехзаде, поклавши свою чорняву голову на його плече та обвивши шию принца своїми руками.
— Моя Кет, — прошепотів брат Мехмета, вдихаючи запаморочливий аромат довгого чорного, мов ніч, волосся. Дівчина майже заплющила очі, відганяючи похмурі думки і ховаючись у легких обіймах лева Османії від усіх бід. Згодом, змінивши своє положення, Кеті обійняла принца однією рукою за спину, а іншу залишила спочивати на грудях — там, де шалено б'ється серце.
— З тобою точно все добре? Ти сумна, це не схоже на тебе.
— Я просто дуже скучила за тобою... — щиро зізналася фея.
— Моя чарівна Кеті, я все для тебе зроблю, — ласкаво посміхнувся принц.
Але жалітися не входило в плани чорнявки. Відірвавшись від Шехзаде, вона зазирнула в його очі та яскраво засяяла усмішкою.
— Все-все? — забігали лукаві вогники. Венеційка схопилася за комір дорогого каптана двома руками, в той час як хлопчачі руки обхоплювали її талію.
— Все-все, але додому зараз не відпущу, не зможу розлучитися, — поспішив проговорити юнак.
— Я знаю, та й я обіцяла тобі бути поруч до твого одужання, — підморгнула дівчина, не зводячи погляду зі свого милого принца.
— Ну, то чого ти бажаєш? Кажи...
— Візьми мене в свій гарем або, ще краще, одружися. Можна фіктивно... Просто всі ці наші зустрічі нагадують мені старі пригодницькі романи. Втечі, переховування... Адже ми не робимо нічого забороненого, однак я не можу приходити до тебе, бо ризикую нами обома... Ну що так дивишся? Не хочеш — то й не треба.
А юнаку й не дали сказати, чи хоче він, чи ні... Щоправда, він був вражений, тому все, що міг — це мовчати, милуючись своєю "султаншею".
— Навіщо я тобі такий, Кеті? Ти мала б тікати від мене, — кутиками вуст посміхнувся принц, маючи на увазі свою хворобу і знову зізнаючись собі, що ця венеційка дуже йому дорога. А саме тому він мав би її відпустити, не змушуючи страждати...
— Який "такий"?.. А-а, точно, як же я могла забути? — забідкалась чорнявка. — Оце так, я забула... В тебе ж є такий величезний недолік: ти — Шехзаде, а мені такого щастя не треба. Ні, не вийду за тебе. От якби ти не був Шехзаде, я б ще подумала... — протягла останнє слово юнка, весело сміючись та обіймаючи свого красеня. Для неї він був найкращим у світі...
Ну а серце юнака, що вже звикло поволі опускатися додолу, вкотре наштовхуючись на розчарування і розбиті краплі примарних надій, зараз застигло в цілковитому нерозумінні... Син Кануні різко поглянув на свою красуню, що сяяла посмішкою.
— Тобто як? І все? А як же... — те, що не злетіло з язика, відобразилося у міміці.
— Що? Скажи, скільки ти ще будеш триматися за минуле? Відпусти! Чхати на заборони, на лікарів, на розмови за спиною... На всіх чхати. Ти ж дуже сильний, Джихангіре. Знаєш, я б не змогла... Я б вже лежала десь у якійсь калюжі, бо не вмію підкорюватись. А тут виживають тільки ті, хто грають за правилами вищих. Ти ж вижив і не скорився. Хіба для тебе цього мало? Годі тобі... Ти готовий піти в майбутнє? Готовий? Дай мені руку, я знаю коротку дорогу...
Емоційно, жваво і з вірою щебетала чорнявка... Кожне слово відлунням відбивалося в голові наслідника, оселяючись у серці. Навколо Кеті сяяло сонце, розцвітали квіти, там бриніло щастя... Османський лев міцно взяв дівочу руку, аби ніколи її не відпустити. Він розплився у прекрасній посмішці, збираючи всі свої мрії, навіть дитячі, про сім'ю, кохання, діток... Він ще не знав, що таке кохання, але вірив, що зможе його пізнати.
Кеті стиснула руку Шехзаде, як враз їхню радість зруйнував черговий напад болю в спині юнака. Хоч як він намагався приховати це — все ж не вдалося. Чорнявка одразу зрозуміла, що щось не те, тому лагідно обняла кароокого красеня.
— Знову, так?
— Нічого, не зважай, все минеться... — засмучено зітхнув принц.
— Звісно, минеться, я буду поруч. Ходімо, сядемо на диван...
Підвівши юнака до меблів та допомігши йому сісти, Кеті згадала про свій метод лікування, тому заповзялася вправно діставатися змучених, стомлених плечей, звільняючи юнака від сорочки та каптана. А він не перечив, лиш насолоджувався її присутністю і ніжними дотиками.
— Зачекай, зараз тобі стане краще... Ах, Джихангіре, самі лиш вузлики на плечах. Потрібно розминати. Чому ти не просив прийти масажисток? Тобі було б набагато легше...
— Ні, краще хай болить. Не хочу нікого бачити, крім тебе... Руки масажисток не здатні зняти мій біль... — ледь всміхнувся юнак, взявши руку дівчини та ніжно її поцілувавши.
— Мій Джихангіре, навіщо ж ти так? Якби ж я могла бути завжди поруч з тобою, дбати про тебе... Я б ні на мить не покидала тебе, але не можна. Не звинувачуй себе, ти не винен. Так вже сталося, що я наложниця Мехмета. Але знай, я не хочу, щоб ти ризикував дружбою і гарним ставленням брата заради мене, тому прошу тебе: поки не роби нічого... Як тобі масаж? Глінда навчила мене правильного масажу. Скажеш, чи так краще... А потім покажу тобі шлях до майбутнього, — щебетала над вухом юнака Кет, дозволяючи йому смакувати дивовижність цього ніжного голосочка. Що стосується масажу, то серце Джихангіра ледь не вистрибнуло із грудей, коли на стомлені плечі лягли ніжні вправні жіночі руки. Певно, він ніколи не забуде ці миті...
— Що ти задумала? — тихо-тихо, але з нотками радості, яка передалася від чорнявої дивачки, запитав принц.
— Тобі ще доведеться це з’ясувати, — хитро посміхнулася дівчина, несвідомо лоскочучи Шехзаде волоссям по оголених плечах. — А ти боїшся? Це правильно, я дуже наполеглива, і якщо вже щось задумала — нізащо не відступлюся...
— Я люблю небезпеку, — посміхнувся юнак, відчуваючи себе справжнім чоловіком, у душі якого прокидається кохання до прекрасної дівчини.
Кеті продовжувала розминати кожну клітиночку напружених м’язів, під пальцями відчуваючи, як вони здаються, розслабляються, а на зміну болю приходить блаженство.
— Це Глінда тебе навчила? — поцікавився принц.
— Так, я допомагала їй, а вона допомогла мені. Про нас з тобою дізнається все більше людей, але Глінді я довіряю. А ти знав, що Шехзаде Мехмет і Глінда уже помирилися, не дивлячись на те, що та Сезен вагітна?
— То Глінда пробачила брату? — на це риторичне питання відповіддю була лиш посмішка.
— Упевнена, що вони кохають одне одного... Вони завжди гуляють разом, весь час проводять разом... Джихангіре, ти дозволиш мені допомогти їй, якщо буде потрібно?
— Як допомогти? Прошу, не вплутуйся ні в що. Будь обережною, Кеті... — насторожився Шехзаде. Чорнявка зітхнула:
— Я мушу, я вже їй обіцяла... А ти мусиш допомогти Мехмету... — упевнено вела дівчина.
— Ти спершу комусь обіцяєш, а потім питаєш дозволу, — засміявся красень. — Вона вільна, в гарем не піде, одружитися не можна — ризиковано... Ні ти, ні я не змінимо цього. Але я завжди допоможу брату, хай там що.
— Правильно, мій Шехзаде, але ти помиляєшся. Вихід є, завжди є, Джихангіре. Послухай мене: за кожним сильним чоловіком має стояти сильна жінка. Якщо жінка слабка, то чоловіку набагато важче. Тому Султан Сулейман одружився із Хюррем Султан, а не обрав Махідевран Султан. Ми ж не хочемо, щоб за Мехметом стояла інтриганка Лале, правда ж? — зітхнувши, юнка закінчила масаж і просто обняла ніжними руками принца за шию, спершись щокою на його плече. — Кохання завжди важливіше за владу. Доля сама дає знак, пам’ятаєш? Ти думаєш, того знаку, що вони побороли чуму, було мало? Ах, Джихангіре... На Мехмета будуть тиснути звідусіль, а ти стань його опорою.
— Так і зроблю, але звідки ти це все знаєш? — ледь всміхнувшись, мовив принц.
— Я жінка, нам дано більше, ніж бачити. Ми вміємо відчувати, розгадувати серця всіх... Крім власного, щоправда... — стиха зітхнувши, юнка поринула у ту затишну обстановку, яка панувала в покоях.
— Тобі вже краще?
— Коли ти поруч, мені чудово. Ти так легко забираєш весь біль... Якби і я міг щось зробити для тебе...
— Ти вже багато зробив для мене, — лагідно всміхнулася красуня. Одразу обійшовши Шехзаде, вона допомогла йому одягнутися, потім лагідно торкнулася його щоки, поглянувши у вічі. — Ти повернув мені бажання жити, невже цього мало?
