Спочатку:
На сторінку книги
Джихангір замовк. Слова, які він так довго носив у собі, більше не тиснули на груди. Він розповів усе без залишку, кожну нічну тривогу, кожен страх і кожну надію — і сталося те, чого він ніяк не міг очікувати — на душі полегшало. Наче хтось зняв важкий камінь, що роками лежав на серці. Він стояв нерухомо, боячись навіть зітхнути, аби не зруйнувати цю мить.
Ще секунду Мехмет стояв нерухомо, навіть не кліпаючи очима, ніби не до кінця усвідомлював почуте. Його обличчя було напружене, мов камінь, але за мить ця маска зникла, і на його обличчі з’явилася широка радісна посмішка — щира, майже хлоп’яча.
— Леве мій! — протяжно мовив старший наслідник, обіймаючи брата. Його обійми були міцними, справжніми, без тіні сумніву. Він відсторонився і поглянув у світлі очі Джихангіра, що іскрилися здивуванням. — Ти мав одразу мені все розповісти. Та що там наложниця? Я цілий світ тобі віддам, аби ти був щасливим! Ти ж мій молодший брат, мій друг і підтримка. Хіба між нами можуть бути секрети? Якби я знав, ця дівчина вже була б твоєю. В моєму палаці до твоєї сім’ї ставитимуться з такою ж повагою, як і до моєї. Пообіцяй, що більше не боятимешся мене. Якщо Падишахом стану я, закон Фатіха ніколи не загрожуватиме тобі чи твоїм дітям.
Ці слова звучали, як клятва, як щит, який Мехмет без вагань простягнув братові.
— Дякую, Мехмете, — щиро посміхнувся Джихангір, дякуючи небесам за таку дружбу. Його голос тремтів — не від страху, а від полегшення. — Обіцяю, більше жодних таємниць.
— Але що нам робити з Кеті? — нахмурився Мехмет. Радість у його погляді змінилася тривогою. — Володар уже оголосив вирок... Як нам довести її невинуватість?
— Я маю докази, брате. Але це буде морально важко для тебе, — Джихангір опустив погляд, стискаючи пальці. Він знав, що зараз пролунають імена, які ранять. — Не знаю, як почати розповідь про підступність Лале Султан.
— То розповідай же! Часу обмаль!
І Джихангір почав з самого початку. Він говорив рівно, але кожне слово було просякнуте болем. Він розповів, як Лале намагалася використати Кеті, щоб звабити принца заради власних інтриг. Як пізніше Лале передала отруєний щербет, який Кеті не дала йому випити. Як Султанша шантажувала дівчину, змушуючи її вбити Джихангіра, аби захистити майбутнє свого сина Орхана.
— Лале зізналася Кеті, що хоче моєї смерті! — вигукнув Джихангір, не стримуючи більше емоцій. — А коли Кеті відмовилася, її приспали отруйною тканиною і підкинули до місця підпалу, щоб звинуватити у всьому. Вона вже попрощалася зі мною в темниці, Мехмете...
Мехмет ошелешено похитав головою, його очі округлилися від жаху. Образ Лале, який він носив у серці роками, тріскався, розсипаючись на уламки.
— Ні, бути цього не може... — промямлив він, відчуваючи, як земля іде з-під ніг.
— Я розумію, як важко в це повірити. Тому я привів свідків.
Джихангір тричі постукав у двері, і Бунджук-ага ввів двох дівчат. Повітря в покоях миттєво стало густішим. Однією з них була Сезен, а іншою — Шах Хатун, особиста служниця Лале. Її погляд метався, плечі тремтіли. У цей момент до покоїв увійшла Хюррем Султан. Відчувши важливість моменту, вона мовчки сіла поруч із первістком, її постать випромінювала холодну зосередженість.
— Розповідай, Шах. Правду! — наказав Джихангір.
— Я завжди служила Лале Султан, — почала Шах, тремтячи. Її голос зривалася. — Вона й Айтюрк-калфа щедро платили мені. Кеті відмовилася служити Султані, вона здружилася з Гліндою, і Лале зненавиділа її за це. Я особисто ловила Кеті в коридорах, била її та тягла до Султанші. Останнім часом Лале була розлючена тим, що Шехзаде Джихангіру стало краще. Вона хотіла розчистити шлях до трону для свого сина. Два дні тому вона дала Кеті отруєний щербет для принца, а коли той не подіяв — Айтюрк отруїла лукум. Кеті підслухала їхню розмову і навідріз відмовилася допомагати. Вона сказала Лале, що швидше помре сама, ніж зашкодить Шехзаде Джихангіру. Тоді ми вирішили її позбутися. На світанку я приспала її отрутою, віднесла в коридор і підпалила штори, щоб звалити вину на неї.
Шок охопив усіх присутніх. Навіть Джихангіру було важко слухати про страждання коханої ще раз — пальці його судомно стиснулися.
— Сину мій! — вигукнула Хюррем, обіймаючи Джихангіра. — Хай Аллах благословить ту дівчину! Якби не її вірність, я б уже ховала свою дитину...
— Валіде, ми маємо негайно випустити її з темниці, — твердо мовив Джихангір. — Якщо вона помре, я за себе не відповідаю.
— Звісно, випустимо! — погодилася Роксолана. — Ніхто не каратиме невинну. Але що робити зі зрадницею Лале? Мехмете?
Старший престолонаслідник мовчав, не в силах оговтатися. Його світ хитався.
— Якщо не віриш словам, брате, повір очам, — Джихангір дістав з-під кафтана лист. — Я вночі відвідав ту, кому ти завжди довіряв. Глінда написала тобі.
Мехмет тремтячими руками взяв згорток. Погляд на знайомі акуратні літери змусив його серце завмерти.
— Це її почерк... — прошепотів він.
Він підійшов до вікна, і рядки листа зазвучали в його голові голосом коханої Глінди. Лист не залишав жодних сумнівів: Лале Султан — злочинниця, а Кеті — єдина, хто врятував Династію від великої біди.
Маски впали. І назад дороги вже не було.
"Мій дорогоцінний Шехзаде Мехмет, я вкрай засмучена обставинами, за яких пишу вам цього листа. Сьогоднішньої ночі звістка Вашого брата нашого шановного Шехзаде Джихангіра подібно блискавці вразила мене. І я зрозуміла, що не можу залишатися байдужою, оскільки на кону життя тих, кого я так любила, перебуваючи у Вашому палаці. Якщо Ви читаєте цей лист, то вся страшна істина нещодавніх подій для Вас відкрита і я можу уявити Ваш шок. Однак, на превеликий жаль, я змушена підтвердити, а не спростувати новину. Той лукум, що мені привіз Шехзаде, був дійсно отруєним. Це дуже сильна отрута, яка вбиває людину за два дні. Симптоми отруєного: запаморочення в голові, втрачання свідомості, млявість, безсилість, біль у м'язах та голові. Визначити причину хвороби може лише той, хто на цьому розуміється. Мій Шехзаде, якби наш принц скуштував шматочок цього лукуму, припалацові лікарі не допомогли б, а лише забрали час. Ви б не змогли його врятувати. Зі слів Шехзаде Джихангіра Кеті Хатун має саме такі симптоми, що підтверджує, що її було отруєно цією ж отрутою, точніше її запахом. Річ у тім, що одна і та ж отрута може бути застосована або в їжу, або для вдихання. При дотикові з будь-якою тканиною з'являється різкий запах, який спершу діє, як сонна трава, а згодом поступово вбиває організм токсинами. Якби Шехзаде зволікав, сьогодні опівдні, найбільше це завтра зранку Хатун померла б.
Щодо цієї наложниці, то я ручаюся за неї. Кеті не плете інтриг, оскільки єдиною її метою є служити Шехзаде Джихангіру. Я теж знала, що Лале Султан іноді кликала Кеті до себе, наче в якості доброти душевної стосовно принца, але я не вірила і не змогла вияснити справжню причину. Тепер все ясно.
На основі всіх цих доказів, я прошу Вас бути обережними і обачними з цією жінкою. Я не смію звинувачувати матір Ваших дітей, однак прошу Вас бути справедливими. Під небезпекою і Ваше життя, бо ніколи не можна знати чого очікувати від тих, хто засліплений владою. Досі ви довіряли моїм порадам, я сподіваюся, що наша розлука не похитнула Вашої віри у мої слова. Особистих мотивів у мене не має: все, що я хочу- це знати, що Ваша сім'я в безпеці.
З безмежною повагою до Вас Глінда Ханим"
Мехмет перечитував листа знову і знову. Ці слова, сповнені мудрості та прихованої ніжності, мали для нього подвійний зміст. Кожна літера була рідною, наче частинка самої Глінди. Цього паперу торкалася її рука, тут залишився слід її думок, і тому лист став для Шехзаде найціннішим скарбом.
— Мехмете, годі вже мовчати! — врешті увірвався терпець у Хюррем Султан. — Від кого цей лист і що там написано?
— Погляньте самі, Валіде, — юнак простягнув папір матері й одразу ж різко повернувся до дверей. — Варто!
За мить перед Династійцями стояв ага.
— Негайно звільнити Кеті Хатун із темниці! І приведіть до мене Лале Султан...
— Що ти вирішив, брате? — тривожно запитав Джихангір, хоча в глибині душі відчув перший промінь надії.
— Найперше моє рішення стосується тебе, леве мій, — Мехмет ледь помітно всміхнувся. — Кеті Хатун віднині твоя. Я офіційно відмовляюся від прав на неї та передаю її у твій гарем. Валіде, прошу, поселіть дівчину в покої фавориток. Відтепер вона — обраниця Шехзаде Джихангіра. Дасть Аллах, скоро вона стане матір’ю нових членів нашої Династії.
— Амінь! — щиро додала Роксолана, яка саме закінчила читати лист.
Очі Джихангіра засяяли, наче справжні зірки. Його щаслива, майже дитяча усмішка змусила Хюррем ледь не розплакатися від радості за сина. Юнак миттю поцілував руку брата, притулившись до неї чолом. Мехмету здалося, що на фоні цього щастя навіть зрада Лале втрачає свою гіркоту.
— Хай віддячить тобі Всевишній тим же щастям, яке ти подарував мені сьогодні, — прошепотів Джихангір, натякаючи на повернення Глінди. — Валіде, брате, я хотів би попросити ще дещо. Я дав їй нове ім’я — Деніз. І якщо ви благословите нас, я наважуся просити про нікях...
Він не встиг закінчити. У двері гучно постукали, і на порозі з’явився вартовий, чиє обличчя було блідим від страху.
— Кажи вже! — різко кинув Мехмет.
— Шехзаде... Кеті Хатун немає в темниці. І Сюмбуля-агу ніде не можуть знайти...
У кімнаті запала мертва тиша.
— Опівдні... На котру годину Повелитель призначив страту? — стривожено запитала Хюррем, відчуваючи, як холод підступає до серця.
— Деніз... — видихнув Джихангір, і вираз жаху застиг на його обличчі.
— Біжи швидше до головного виходу! Вони не повинні встигнути вивести її з палацу! — скомандував Мехмет.
Джихангір зірвався з місця. Він мчав коридорами Топ-Капи, не помічаючи нікого на своєму шляху. З його вуст злітали уривчасті слова молитов. Серце калатало в грудях, наче поранений птах. «Тільки б встигнути... Тільки б не запізнитися!» — єдина думка пульсувала у скронях. Час, який раніше здавався нескінченним, тепер витікав крізь пальці, мов кривавий пісок.
