Раді Вас бачити!

Так вип'ємо бо ще, мій молодий король,

Лихая доля нам відведена.

Не щастя, не любов, не жалість лише кров -

Місяць один, метіль одна, світанком в'ється вже Дорога Сна.

"Дорога сну" Млин (переклад КВ)

Хаук не просив, він зухвало вимагав відтермінувати остаточне рішення вироку до того часу, поки не буде проведено дізнання й опитування можливих свідків та оскаженілий король залишався непохитним.Він не бажав нічого чути. Стоячи неподалік, радник похмуро споглядав, як Візфолл трощив усе, що потрапляло під його могутню руку, розносив на друзки покої принцеси, які тепер взагалі мало були схожими на житло: роздерті фіранки, вирвані зі шматками каміння віконні ґрати, розтрощені на друзки меблі.

- Забирайся з очей Хаук! - пролунав черговий тріск і гуркіт, Візфолл метав блискавки. - Те, що ти мені майже як син, не дає тобі права вимагати відтермінування страти. Нахабне цуценя! Зникни, поки я не прибив тебе! - бушував король.

- Мій пане, - спокійно відповідав радник. - Я впевнений у Вальді, як у собі самому. Він не одне коло перебував під моїм керівництвом і я знаю...

- Значить, ти погано знаєш, Дикий Яструбе, - не дослухавши волав правитель, - раз трапилася ця ганьба. Вона може бути змита тільки кров'ю!

- Тут зрада, але не Вальда, я відчуваю, пане. Прошу, прояви терпіння, відклади вирок. Ти можеш стратити невинного, - рішуче наполягав Хаук.

- А на неї вліз теж не він, не твій невинний сотник?! - гарчав король.

Багряніючи західними фарбами він з гнівом вказав на Каю: сонячний промінь, що проник у кімнату, торкнувся принцеси. Та стояла не ворушачись, мовчазна, наче кам'яна статуя та бліда, мов смерть.

- Батьку, - відгукнулася було вона, але Візфолл розмахнувся й вдарив її по щоці.

Кая скрикнула та закрила обличчя руками. Ніколи в житті батько не підіймав на неї руку. Терпіти приниження в присутності Хаука їй було нестерпно.

- Що батько? - кричав Візфолл. - Ти думала про мене, про свою честь тоді, коли розсовувала ноги перед першим-ліпшим солдатом, як остання шльондра...

- Пане, - намагався заспокоїти короля Хаук.

- Та що про твою честь... дівчисько, - продовжував король, не чуючи радника та мимохідь збивши полицю з книжками, яка звалилася на підлогу, здійнявши рій пилинок. Хаук машинально простежив, як ті хаотично кружляючи, осідають на дерев'яний настил. - Ти ні хвилини не подумала, яку славу принесе така Королева Великій Півночі?! Я потурав твоїм забаганкам занадто довго, тепер досить - не пізніше ніж за місяць відбудеться твоє весілля. І ти найближчими днями вибереш собі чоловіка, або тобі його знайду я. Седмицю даю! Не більше!

- Ваша Величність... - почав було чоловік.

- Геть! Геть обидва з очей моїх! - Хаук встиг ухилитися від комода, що летів у нього.

Схопивши під руку принцесу, він швидко витягнув її в коридор і повів замковим проходом до сходів, що вели до західної частини замку: там була бібліотека, а поруч із нею - його кімната.

- Тут тебе ніхто не потурбує, - сказав Хаук, відчинивши перед дівчиною двері до своїх скромних покоїв: молодий радник тут працював і розкіш у кімнаті йому була не потрібна. - Заходь.

Кая нервово стиснувши пальці, пройшла всередину та присіла на край жорсткого ложа. Втомлено озирнулася на всі боки: вона не раз бувала тут дитиною, коли прибігала до Хаука послухати його історії, але це було давно. Коли принцеса подорослішала, двері покоїв чоловіка стали для неї зачиненими. Тут була його територія, його чоловіче царство: вузьке ліжко, невеликий камін, на стінах тільки зброя, на полицях багато товстих старих книг, великий стіл завалений сувоями пергаменту, розкритими та ще не тронутими. У цій кімнаті пахло ним і дівчина з насолодою втягнула в себе повітря на мить прикривши очі.

- Ти можеш відновити події вчорашнього дня? - Хаук пройшов до столу, сів на стілець із високою різьбленою спинкою і, склавши руки на грудях, втупився на Каю.

- Абсолютно все, але лише до того моменту, поки я не випила хмелю з чаші. Потім спогади плутані й рвані, - червоніючи відповіла дівчина.

- Що було коли ти випила?

- Вальд поніс мене до замку, - розповідала Кая, - паморочилося та боліла голова, і я подумала, що переодягнуся й приляжу, тому, що впилася вином. Хоча ти ж знаєш, що я ніколи не п'яніла. Але мені було настільки недобре, що Вальд зголосився донести мене до покоїв.

- Сам зголосився?

- Так, я б просто не дійшла сама,- Кая насупила світлі брови, їй було важко та неприємно говорити про день свого падіння перед чоловіком, якого вона обожнювала.

- Далі, він чіплявся до тебе, домагався? - Хаук уважно спостерігав за обличчям принцеси, вона мовчала, втупившись у підлогу. - Кая, відповідай як є, не бійся, - наполягав радник.

- Я не боюся нічого, - хмикнула принцеса і гордо підняла сніжнокосу голову. - Він благородний воїн, твій сотник, але...

- Але?

- Пам'ятаєш, Хаук, - ти питав мене якось чи не закохалася я? - запитала дівчина і Хаук нетерпляче кивнув.- Що я відповіла тобі?

- О Великий, Кая, ти серйозно вирішила вдатися до романтичних спогадів, зараз коли на волосині висить життя Іншого? - чоловік насупився, піднявся зі стільця і, ховаючи роздратування, заклав руки за спину.

- У моєму запитанні - відповідь тобі.

- Ти сказала тоді, що закохалася в мене, але до чого тут це, заради всього святого?

- Тому, що я сказала правду. Я покохала відтоді, як хлопчиськом тебе привели до нашого замку. І люблю зараз. - Кая прямо дивилася в блакитні очі. - І вчора на ложі, я віддалася тобі, а не Вальду, розумієш?

- Що? - сторопів чоловік. - Може хміль був отруєний і ти мариш, дівчино? Ти хвора?

Хаук підійшов до принцеси та притулив свою долоню до її чола, але те було холодним. Він опустив погляд і зустрівся зі сріблясто-сірими очима. Твердість та рішучість світилися в очах Каї, у цю мить вона так була схожа на свого батька: та сама впертість, та сама жорстка воля й гординя.

- Ти хочеш сказати... - почав було він.

- Я хочу повторити, що під дією цього самого напою у сотнику я бачила тільки тебе. Обіймала, пестила та цілувала тебе, а не Вальда, розумієш? Я зробила те, що давно хотіла - щоб ти був моїм, а я - твоєю.

Хаук нахилився до принцеси, пропалюючи її темним крижаним поглядом.

- То ти просто гралася з Вальдом увесь цей час? - здогадався раптом чоловік і його руки стиснулися в кулаки так, що побіліли кісточки пальців. - Ти плела свою павутину тільки для того, щоб затягнути в неї мене? - зашипів він. - Не могла підійти й прямо, без вивертів, зізнатися?

- І що б це дало? - гірко усміхнулася Кая. - Ти кинувся б до мене в обійми? Я хотіла, щоб ти ревнував мене, щоб побачив нарешті в мені жінку, а не маленьку сестричку, - крикнула відчайдушно Кая.

- Ні, я б не кинувся. Але всього того, що трапилося вчора, не було б, - від страшного льоду в його голосі дівчина мимоволі здригнулася. - Ти негайно підеш до батька та розповіси йому все, що сказала мені.

- Не піду,- Кая стиснула губи.

Таким Хаук із нею ніколи не був і зараз він лякав її.

- Так. Не підеш, а побіжиш і просто зараз, навіть якщо він поб'є тебе, навіть якщо викине, ти повзатимеш на колінах й благатимеш врятувати життя Вальду, - воїн, міцно обхопив спадкоємицю за плечі, підняв над підлогою та добряче струснув.

- Я. Не. Піду, - прошипіла вперто принцеса. Хаук ударив двома руками по стіні біля її обличчя та Кая навіть не блимнула. - Я вже це робила. Вчора. Повзала та благала. Батько непохитний, він не чує навіть мене, лють затьмарила його розум.

- А твій, що затьмарило, га? - глухо запитав Хаук, похмуро спідлоба глянувши на Каю.

- Любов до тебе, - прошепотіла дівчина.

- Ти занапастила людину, принцесо, - чоловік вишкірився, оголивши довгі ікла, тихе гарчання воїна було моторошним. - Ти, маленька розпещена принцеса, вбила Іншого. Чи знаєш, який гарний у бою Вальд? Адже ти бігала подивитися на нього до ристалища?

Кая кивнула й схлипнула.

- Ти знаєш, що скоро Довга Ніч? Як на твою думку, скільки тварюк знищив би Вальд, якби твоя примха передчасно не забрала його життя? - тихо запитував Хаук. - Скільком молодшим братам він би прикрив спину, скільком прийшов на допомогу? І тепер цю дірку в строю повинен буде заповнити собою хтось інший, комусь дістанеться вдвічі більше гартів на меч. Тобі з цим жити.

Хаук увійшов до в'язниці, ту було зимно, на кам'яних стінах проступала волога. Радник поглянув на Вальда, що лежав на старому матраці, - той ледве дихав, але не стогнав, намагаючись зберегти залишки своєї гідності. Королівські кати постаралися від душі - живого місця на ньому не залишили. Тіло Іншого відновлювалося набагато швидше за людське, день два і сотник знову був би у формі. Тільки от завтрашнього заходу сонця він уже не побачить - Король підписав йому смертний вирок.

Хаук важко зітхнув та сів на обдертий стілець поруч із воїном. Вальд трохи повернув до нього розбиту голову та спробував поглянути на прибулого запливлими очима.

- Радник, - прохрипів Вальд запеченими від крові губами, - радий бачити тебе.

- Хотів би я, щоб наша зустріч відбулася за кращих обставин, воїне, - кивнув йому Хаук. - Я приніс тобі їжу і воду.

- Дякую, - прошелестів хлопець, коли Хаук напоїв його.

- Вальде, я знаю, що тобі зараз важко, але мені необхідно почути з твоїх вуст, як усе було.

Вадьд ледь помітно хитнув головою, якийсь час помовчав, збираючись із силами, а потім повторив ті самі слова, що й Кая: допоміг принцесі піднятися в покої, бо та була слабка, вона кликала його до себе, обіймала. Чомусь воля, розум та тіло не підкорялися йому, все було охоплено пекучим вогнем бажання. Що було потім, здавалося тим, що відбувається уві сні. Але він мало що пам'ятає.

- Цілуючи і пестячи її, я був упевнений, що бачу солодкий сон. Адже я так люблю Ка... принцесу і не смів мріяти про її увагу.

- Немає сумніву, що вас обпоїли. Від такої невеликої кількості хмелю Інший не здуріє, - ствердно кивнув Хаук, - але кому це потрібно? Хто подавав чашу?

- Боллі, - прошепотів сотник.

Чоловіки замовкли, кожен думав про своє: Вальду хотілося спокою, нестерпно боліла кожна кістка, а Хаук, примружившись, роздумував, чи міг це зробити Боллі і яка йому в тому користь?

- Моє ім'я втоптано в бруд, - тихо сказав Вальд. - Присягаюся тобі пам'яттю своїх батьків, Хаук, я б ніколи не посмів, краще б здох на місці, ніж знищив свою честь та гідність тієї, кого люблю більше ніж своє життя.

- Я тобі вірю, друже і теж присягаюся, що зроблю все, щоб твоє ім'я було вибілене й справедливо відновлене в честі, а вбивця отримав заслужену кару.

- Але я цього вже не дізнаюся, чи не так? - запитав воїн, щілинками очей дивлячись на свого начальника.

- Мені дуже шкода, Вальд, не я один намагався переконати короля та він непохитний, неймовірно розлючений.

- Коли?

- Завтра вранці, - видихнув радник, стиснувши свої долоні в кулаки.

- Що ж... - Вальд прикрив очі.

- Чи є в тебе якесь бажання? Я зроблю все, що в моїх силах? - запитав радник.

- Попроси спадкоємицю бути завтра на страті. Хочу в останню мить бачити її обличчя. Я був би щасливий, якби вона прийшла.

- Прийде, обов'язково, - кивнув Хаук, стиснувши губи, - Можливо, невеликою втіхою тобі буде знати, що принцеса повзала в ногах у батька, благаючи помилувати тебе.

Хаук промовчав про розмову з Каєю і про те, в чому вона йому зізналася: немає сенсу бити кинджалом й у так поранені груди. Вальд блаженно посміхнувся.

- Вона неймовірна, одна така на всій землі, - прошепотів воїн.

Хаук утримався, щоб не хмикнути. От же ж дійсно... особлива...Закохані сліпі й довірливі, як кошенята.

- І ще одне, - воїн замовк і Хаук знову допоміг йому напитися. - Прошу, мій пане, заради всіх років моєї чесної служби, зроби це сам.

Хаук зрозумів й здригнувся - Вальд просив смерті від його меча.

- Мені б не хотілося, щоб це був кат, як у злочинців і лиходіїв. Прошу тебе, не відмов мені, дай мені померти, як воїну та в'їхати в сади Великого, як воїну: з мечем на Серхуті* - зовсім тихо говорив Вальд, але Інший чув добре.

- Не відмовлю, - видихнув Хаук і очі його блиснули лютим блакитним фосфором.

Вальд майже миттєво заснув, виснажений розмовою. Важкою ходою вийшов із підземелля радник. Вийшовши до внутрішньої брами міста, Хаук знайшов Олафа та покликав до себе.

- Здоровань, хоч тебе й називають Ведмедем, але рухаєшся ти легше за вітер, коли захочеш.

- Кажи одразу, Хаук, чого тобі треба, - Олаф почухав рудувато-русяву бороду.

- Простежиш за Боллі. Очей із нього не спускати ні на мить. Мені необхідно знати що і коли він робить, з ким говорить та про що. Доповідатимеш особисто. Тільки мені.

- Відчуваєш підставу, Хаук? - тихо запитав Олаф, кивнувши з розумінням.

- Упевнений. І, Олафе, - Хаук притримав помічника за лікоть, - хоч привидом стань, але Боллі не повинен нічого запідозрити.

Здоровань знову кивнув й безшумно зник. До Хаука одразу підійшов Лейр.

- Здоров був, брате, чого похмурий такий? Усе погано?

- Завтра вранці страта. Я не досяг успіху ніде, брате: король залишився глухим, а щура, що затесався серед нас, не знайдено.

- Занадто мало часу пройшло.

- Вальд попросив, щоб я особисто стратив його, - Хаук дивився в сині очі побратима і той прочитав у них тугу.

- А ти?

- Сотнику я не відмовлю. Коли знайду тварюку, яка заварила цю отруйну кашу, сам випущу їй кишки, - прогарчав Хаук.

- Не випустиш. Ти знаєш наші закони: Інший не може вбити Іншого, а ти, як ніхто, дотримуєшся правил.

- Я відшукаю і страти він не уникне. Великий, або король його покарають.

- Ха буде так, - кивнув Лейр та поправив пасмо волосся кольору воронячого крила, що впало йому на очі. - Залишишся з нами випити ячмінного пива?

- Завтра, брате, сьогодні в мене ще є одна невідкладна справа.

- Шкода. Ну завтра, так завтра, плеснув по плечу Хаука побратим.

- Вранці на площі ти будеш?

- Ми всі будемо, - із сумом відповів Лейр,- Вальд достойний воїн.

* Серхут - бойовий містичний кінь у Інших, що ввозить воїнів у сади раю.