Раді Вас бачити!

Хотіла, щоб він знав: лише раз спробувавши його, я безнадійно пристрастилася. 

Джоді Піколт. - "Тендітна душа"

– Можеш не підкрадатися, старий морх, я тебе чую, – Хаук повернувся до Олафа, – Ти тупцяєш, наче ведмідь, що від'ївся у літку. 

– Я на п'ять зим лише старший за тебе, то чому це я старий морх? – обурився бородань, ображено роздуваючись. - Твоя гординя, пане, не знає меж.

– Мені добре відомі усі кордони, Здорованю, – вахнут широко посміхнувся, блиснувши низкою міцних білих зубів. 

– Атож, я бачу, що південне сонце розтопило північну кригу? – задиркувато засміявся помічник. 

– Залиш льоди Півночі в спокої, – відмахнувся командувач, – що в нас, Олафе? Коли будемо в порту Шихайни?

– Сьогодні, вахнуте. 

– Точніше. 

– Ближче до середини дня, – перейшов до справи бородань. 

– Нехай приведуть талів до придатного для продажу вигляду. Відібрали вже тих, хто вирушить із нами?

Олаф стверджувально хитнув патлатою головою. Найкращу здобич північники везли королю, кожному воїну належала десятина здобутого, лишнє продавалося, щоб полегшити хід ящерранам. 

- Нам треба швидше дістатися Півночі, – Хаук замовк. Насупившись і важко зітхнувши, додав, – Ти знаєш, друже, Дні Червоного листя (*осені) дедалі ближче, та вони короткі, а за ними прийдуть сніги й Довга Ніч. 

– Звісно, як забути таке, мій вахнут? Не всі з нас доживуть до перших квітів, – Здоровань опустив велику голову. 

– Правду кажеш, не всі. Вперед, багато роботи сьогодні! І не роби таку кислу пику, мов та дівка, яку не покликали танцювати на свято Багаття, – сказав Хаук, тицьнувши помічника у могутнє плече. 

– Настане Довга Ніч, Хауку, і тоді затанцюють наші мечі! – пробасив Олаф. 

– Ще й як, друже, ще й як. 

Роботи справді було вдосталь, кожен чоловік був при справі, розподіляв. Через кілька годин з'явилися береги Шихайни, північники на ящерранах вивісили білі щити, на знак, що їхні наміри мирні. 

***

Алія, прокинувшись, відчула, що добре виспалася і відпочила, вперше за багато років, вона піднялася, потягнулася, мов кішечка та задоволено всміхнулася. Дівчина кинула швидкий погляд у віконце та з подивом помітила, що сонце вже високо стояло в небі. Вона проспала увесь ранок? Чому пан її не розбудив? Схоже, сам він пішов давно. Поглянувши на своє ложе дівчина згадала минулу ніч і яскравий рум'янець залив щоки. Хаук так ніжно любив її, пестив, шепотів лагідні слова. Алія хутко навела лад у каюті, випрала простирадло від кривавих плям і розвісила на широкому стільці. Врешті ретельно вимилася й сама - між ногами трохи пекло й саднило - вдягнула коротку сорочку. Узявши сукню, покрутила її на усі боки: на рукаві плаття зовсім продірявилося. Зітхнувши дівчина взяла все необхідне для шиття і взялася лагодити стару річ. Хотілося бути ошатною, одягатися в красиві сукні, щоб Хаук посміхався, коли дивиться на неї. Алія замислилася і голка застигла у тонких пальцях, він украй рідко був веселим, більше похмурим. Якби Алія мала тканину, то пошила б собі обнову. В домі вітчима в неї було мало особистих речей, а тепер навіть голка з нитками, якими вона штопала одяг, і ті не належали їй. Правду кажучи, тепер вона сама собі не належала. Одягнувшись, Алія вийшла з каюти, щоб вилити за борт брудну воду і завмерла, здивовано спостерігаючи, як ящеррани підходять до незнайомого міста. Дівчина заозиралася на всі боки, на кораблях північників сьогодні було незвичне пожвавлення: голосна балаканина воїнів, тривожне перешіптування талів, що юрмилися на палубі, чекаючи на свою долю. Але ось нарешті їхнє судно увійшло в гавань. Портове місто шуміло й кипіло. Снинули сходи і воїни відразу почали зносити на берег бочечки, тюки, мішки, інші підганяли рабів. Алія не побачила Хаука, скоріше за все, він вже був на березі. В дівчини затремтіли руки, так хотілося хоч ненадовго зійти на тверду землю, довге плавання сильно втомило її. Що буде, якщо вона трішки прогуляється по березі? Алія попрямувала було до трапу, але їй миттєво перегородили дорогу.

– Далеко зібралася, пташко? – помічник вахнута склав здоровенні як кувалда руки на грудях. 

– Олаф, здається, так? – вона спробувала мило посміхнутися.

 Бородань кивнув. 

– Олафе, можна мені прогулятися, зовсім ненадовго. 

– Нащо? – звузив той очі. 

Алія вражено подивилася на Іншого, кожна нормальна людина хотіла б відчути тверду землю під ногами після стількох днів у безкрайньому морі. Але, схоже, північникамне зрозумілі почуття простих смертних, для них море – друга батьківщина. 

– Ти втекти, а мені, пан голову зняти? – скривився Здоровань. 

– Куди мені тікати? – здивувалася Алія. 

– Як знати... Ніколи мені тут із тобою теревені розводити, – буркнув бородань, – гей, хто вже вільний?!

Тієї ж миті, мов з-під землі перез Олафом виріс Інг. 

– Олафе?

– Приглянь но за цією пташкою, щоб нікуди не пурхнула, відповідатимеш особисто перед вахнутом, – скомандував жорстко. 

Інг кивнув. Олаф точно знав, що хлопець із вогняноволосої очей не спустить. Він і так усі десять днів плавання погляд об неї ламав. А якщо і зникне дівчинка, то те до кращого. Даремно побоювався Інший, Алія не думала тікати. Куди? Вона не знає, в якій частині світу вони зараз перебувають. І навіть якби їй випала можливість звільнитися з полону, дорога передбачала запаси грошей та їжі. Та й до вітчима повертатися вона вже не могла й не хотіла. Поки дівчина перебувала в роздумах, Інг не зводив з витонченого обличчя закоханих очей. Стояти так близько й не сміти торкнутися її – вже було мукою. Її аромат став у рази сильнішим і вабив, приносячи страждання. Та зараз кожному Іншому без слів було зрозуміло, що полонянка вже уся належить Хауку. 

– Алія, – звернувся хлопець до неї. Дівчина перевела на нього великі бездонні очі. – Хочеш на берег?

– Хочу... але що з того? – вона сумно дивилася на нього. 

– Якщо я з тобою пройдуся пристанню, обіцяти не втекти? – сказав Інг, весело примруживши одне око. 

– Не варто, – вона сумно похитала рудою голівкою, – втекти не втечу, але в тебе будуть неприємності. 

– З чого б це, якщо ти повернутися на корабель? – воїн весело підняв брови, і дівчина посміхнулася, – Давай швидко. 

Він узяв її руку, ледь не скрикнувши від захвату, і потягнув на берег. 

Алія гуляла з молодим воїном кам'янистою набережною, з Інгом завжди було легко і весело, він багато говорив, перекручуючи слова і, намагаючись розсмішити її, розповідав кумедні історії про своїх молодших братів і сестер, про їхні дитячі витівки. Дівчина слухала й посміхалася, з насолодою відчуваючи твердий ґрунт і розуміючи, як вона скучила за землею, за простим життям, за травою та співом птахів, навіть за домом... Інг відчув, як змінився її настрій та стало частим биття серця. 

– Сумуєш за домом? – запитав він співчутливо. 

Алія знизала візькими плечими. 

– У тебе на Півдні, напевно, лишилася велика сім'я?

– Ні, у мене нікого не залишилося, – відповіла Алія, – але я справді сумую, батьківщину не вибирають. 

– Тепер у тебе буде нова батьківщина і, можливо, ти навіть полюбиш її?

– Не знаю, що відповісти тобі. Я ніде не бувала до того, як мене забрав твій вахнут. 

– Правда? – щиро дивувався хлопець. Наших жінок іноді беруть у плавання, але тільки на торгові судна, а ми з юнацтва плавати з батьками, скрізь, і багато навчатися, бачити різні міста, людей. 

– І Хаук.... тобто, і пан вахнут теж?

Інг із прикрістю скривився: з усієюї повагою до командувача, йому не хотілося говорити про нього з Алією, але вона цікавилася. 

– Звісно, адже він Інший, а це велика честь і відповідальність. Кращого за пана Хаука не знайти воїна, – продовжував Інг. – Він перший і найкращий із вахнутів у нашого короля і дуже близький до нього. 

– Чим же близький? – поцікавилася дівчина. 

Дивно. але Інг не відповів, він відвів погляд і махнув дівчині йти за ним.

– Хоч сьогодні ми відпливемо не раніше вечора, але... не варто смикати лева за вуса, так? – хлопець посміхнувся.

 Алія згідно кивнула та посміхнулася у відповідь. Їй хотілося б більше дізнатися про Хаука, але допитуватися було незручно. Вони гуляли близько години, на кораблі була тільки варта, всі інші ще не повернулися з торгу. Щиро подякувавши воїну, дівчина вирушила до себе в каюту. Алія, нашвидкуруч перекусила тим, що було на столі і напивлася трав'яного відвару. узяла гребінь і, сівши на шкури, почала розплітати коси. Пісня сама вислизнула з душі і полетіла на волю.Всі почуття сьогодні так незвично змішалися, турбували, радували, а то й лякали... Як дивитиметься на неї пан, коли вони побачаться? Чи буде він ласкавим, як вночі, чи знову почне зневажати? Сердечко тривожно забилося. "Ні, адже він полюбив мене, – думала дівчина, – а любов найпрекрасніше почуття". Хаук був таким ніжним. Алія гадала мужнє обличчя і щаслива усмішка осяяла очі.

- Алія - Хаук тінню прослизнув у каюту, блакитні очі з жадібністю розглядали бранку.

– Пане, – вона піднялася і гарячий рум'янець торкнувся оксамитових щік.

Чоловік скривився від отого "пана", уночі Алія самовіддано шепотіла його ім'я своїми звабливими губами і це подобалося йому.

– Підійди, – почула дівчина чуттєвий з хрипотою голос. Хаук так сильно стиснув її в обіймах, що дівчина мимоволі пискнула. 

- Яка ти гарна, моя Лисичко, ти чарівно співаєш, – зашепотів, торкаючись вушка обдаючи шию гарячим диханням. 

У Алії радісно забилося серце, вона підняла на нього великі очі. Хаук зазинув у них і потонув, він не хотів випливати, не хотів рятуватися. М'яко взявши її за підборіддя, вахнут повільно нахилився і припав до м'яких піддатливих губ. Алія поклала свої руки на могутні груди Іншого й відповіла на пестощі, розкрившись назустріч. Хаук поглибив поцілунок, занурившись язиком у її рот, пізнаючи її знову й знову, досліджуючи кожен сантиметр солодкого джерела. Нарешті вони неохоче відірвалися один від одного, важко дихаючи, чоловік міцно обійняв дівчину, притиснувши вогняну голівку до своїх грудей. 

– Яка ж солодка ти, моя Алія. Що ти зі мною робиш, маленька? З розуму зводиш, явід тебе мов від міцного хмелю, – прошепотів він.