Раді Вас бачити!

Хаук прямував до каюти, для того, щоб узяти карту, роздумуючи, в який порт їм зайти, де можна було б продати рабів найбільш вигідно, він різко відчинив двері і.... закляк. Вона стояла оголена, мов чудова статуя, які він бачив на Вогняному Сході. Хаук опустив погляд і важко зковтнув: красиві високі груди дівчини бурхливо піднімалися й опускалися, як хвилі за бортом ящерану. Волошковий погляд торкнувся тонкої талії, граційного живота, ковзнув по звабливих стегнах та довгих струнких ніжках. Інший змусив себе відірвати погляд від досконалого тіла і зустрівся з бунтівними темно-синіми очима. Мов у солодкому дурмані, Хаук тримав у обіймах свою слабкість, своє незабутнє безумство. "Моя, тільки моя" Хаук заціловував бранку з відчаєм переможеного і кожен поцілунок става підтвердженням програної ним битви. Великий вахнут вперше програв і кому маленькій рабині.

– Хьоод, моя прекрасноволоса, – простогнав він у солодкі губи. – Звідки ти взятися на мою голову?! О Великий! Жодна вальміда не зрівняється з тобою. Це боги послали тебе, щоб звести мене з розуму! Скажи мені, скажи Аліє, за що мені це прокляття? – шепотів чоловік, як одержимий. Але він і був одержимий нею. 

Відгуку не надійшло і Хаук з подивом відірвався від звабливої полонянки: Алія була білішою за північні сніги і трималася на ногах лише тому, що її утримували міцні чоловічі руки. Інший насупився і простягнув долоню, щоб пригладити її розпатлані коси, але Алія зненацька смикнулася. 

– Будь ласка, не треба, – дівчина злякано прикрила руками голову. 

– Ти так сильно боїшся мене? Чому? – сторопів Хаук. 

 Рабиня мовчала, усе ще намагаючись захистити себе. 

– Ти думаєш, я буду тебе бити? – прийла раптова здогадка, вахнут із здивуванням підняв темні брови. 

– Хіба ні? – тихо запитала вона. 

Алія не розуміла, чому пан, котрий на дух не виносив її, зненацька кинувся із поцілунками. Він поводився, мов божевільний. 

– Ти ж ненавидиш мене, як Аббас... Він теж не міг знести одного мого вигляду.

Уесь запал Хаука миттєво випарувався. Він бив ворогів, бив монстрів, які прийшли на їхню Велику Землю, але ніколи не бив жінок і дітей. Це принизить будь-якого чоловіка. До того ж із жінками набагато цікавіше проводити час за зовсім іншими заняттями. 

– Одягнися -, відвернувшись, сказав Інший хрипло, – і надалі, якщо не хочеш бути заскоченою в чому мати народила, маєш попередити мене заздалегідь. 

Алія мовчки кивнула й швидко кинулася до одягу, руки її тремтіли, дихання збивалося. Їй хотілося відповісти, що пан майже не буває в каюті і розмовляє з нею крізь зуби. Це не дуже налаштовує на спілкування. Але усі слова будуть марними. Хутко впоравшись дівчина повернулася до Іншого, той пильно оглянув південку і міцніше стиснув губи: бідна сукня, за час, проведений на судні, потріпалася ще більше і вже забруднилася. Алія зніяковіла під уважним поглядом, але в чому вона винна? Випрати одяг можна було і морською водою - прісну берегли для пиття і приготування їжі - та ось тільки переодягнутися не було у що. Вдома дівчина одягалася бідно, вітчим купував їй лише дешеве і найнеобхідніше, але завжди чисто й охайно. Алія з викликом підняла маленьке підборіддя, в тому, що вона опинилася у складних умовах і в жалюгідному вигляді немає її провини. Хаук зазирнув їй у вічі і поблажливо гмикнув, підійшов неквапом, аби знову не налякать, він повільно підняв руку і ніжно провів пальцями по ніжній щоці. Узявши зі столу карту, чоловік мовчки вийшов з приміщення. Алія подивилася йому вслід. Що це була за ласка? Геть нічого не розуміючи, вона лише здивовано знизала плечима.

Тієї ночі дівчині вперше наснився цей сон: 

Алія гралася з дітлахами, вони гасали за нею, а вона за ними і кидали однин в одного дивні білосніжні кулі, які, потрапивши в ціль, розліталися іскристими бризками. Усі завзято сміялися і дражнили один одного. Так добре і легко дівчині ніколи не було. Але тут, невідомо звідки, з'явилася сухенька бабця. Несподівано міцно для поважного віку, вона вхопила її за плече й промовила: "Бренна, я тебе давно чекаю. Ходімо зі мною, моя дівчинко, я маю показати тобі щось... " Старенька привела Алію до великого міста, дівчина роззирнулася: ось міцні будинки й огорожі, чоловіки й жінки, що що йшли собі кожен у своїх справах та зграйки дітей, що пустували і бавилися. Алія опустила очі: земля вкрита білосніжною ковдрою. Що це? Такої краси південна дівчина ніколи не бачила. Вона присіла, щоб торкнутися руками білого пухкого дива та раптом сонце, що ще мить тому осявало все довколоа зникло. Непоглядна темрява розповзалася дуже швидко. Алія здивовано підвелася. Морок був скрізь, дивний, жахливий. Панувала абсолютна тиша... Алія чула лише своє уривчасте дихання, пар легкою хмаринкою вирвався з рота. І раптом, з цієї темряви де не де почали з'являтися червоні вогники... Ні то були відблиски очей, лютих, страшних, кривавих... Поступово із мороку стали вимальовуватися потворні звірячі силуети роззявлені пащі оголили величезні ікла, на землю закрапала слина та зашипіла отруйними зміями. Почулося глухе гарчання, мов клекотіння самого пекла, а далі... Алія чула лише повні смертного жаху крики безлічі людей і білосніжна ковдра на землі раптом стала пурпуровою від крові. "Знай, бренно, вони приходять завжди у дні Довгої Ночі – голос бабці тремтів, – Ти можеш допомогти, чуєш, ти повинна допомогти!" Але чим? Алія не знала і з гучним криком прокинулася. 

***

Хаук прийшов до каюти коли рудоволоса вже спала... Він важко зітхнув і почав роздягатися. Сьогодні командир шалено втомився ганяючи воїнів на тренуваннях довго і нещадно. Вахнут любив кожного з них, як брата, але зараз не жалів. Ворог не помилує, нехай тепер хлопцям складно - у бою буде легше. Дісталося нині і Здорованю: Хаук задоволено посміхнувся, згадуючи як Олаф розпластався на палубі під дружний регіт, що одразу ж змовк, варто було вахнуту строго подивитися. Нічого, нехай не втрачають вправності. 

Чоловік з насолодою витягнувся на ліжку. Щойно Хаук прикрив очі, думки його повернулися до нинішніх подій. перед внутрішнім зором знову сплла зваблива картина.

 - Хьодд, - він з мукою примусив себе закрити очі.

Алія була ще прекраснішою, ніж у його снах. Жодній із жінок не вдалося увійти в його жорстке серце вахнута. Навіть Каї. Хаук любив тільки свій меч. З ранніх літ він навчався ратному мистецтву, служив Великій Півночі й своєму королю вже багато років. Земля під ногами та міцний меч у руках, ось що надійно і не зміниться, а жінки... Сьогодні одна, але через місяць-другий може бути й інша. Любов... вигадки тих самих жінок, аби прикрасити своє суворе чи нудне життя. Так вважав Хаук. Ні, безумовно, жінки потрібні, інакше хто буде народжувати майбутніх воїнів і зігрівати ліжко холодними ночами? Кохав він когось? Так, він обожнював матір і батька, любив палко та гаряче своїх братів і сестер. Колись... Та це було давно. Від життя Хаук завжди брав те, що хотів, саме зараз він жадав Алію. Час вже їй звикнути і усвідомити, що вона буде належати йому. Раптом почувся тихий стогін. "Знову її турбують сни", – подумав Інший. Дівчина не заспокоювалася і поступово стогони переросли в крик жаху. Хаук швидко піднявся, Алія металася на нехитрому ложі, ковдра сповзла з тіла, вологе волосся липло до розпашілого обличчя. 

– Я не можу їм допомогти! – кричала бідолашна. 

– Алія, Алія, прокинься, це сон, чуєш мене? Це лише сон. 

Алія розплющила влеликі очі: хтось трусив її за плечі, дівчина під маревом сну із жахом втупилася в темряву. Не одразу вона второпала де знаходиться і хто поруч. Зрозумівши, що над нею схилився Хаук, дівчина з полегшенням схлипнула та раптом простягнула до Іншого тонкі руки, наче шукаючи захистку. Чоловік завмер, з недовірою вдивляючись у бліде обличчя, та вже без роздумів підхопив Лисичку і посадив до себе на коліна. Він обіймав її, дивуючись глибокій ніжності, що враз затопила серце, Хаук заколисував руденьку, як малу дитину, тих шепотівщось заспокійливе. Відчуваючи міцні сильні руки, та надійні обійми Алія справді заспокоїлася і зовсім перестала схлипувати. А він, згадавши, як сьогогдні від жаху тремтіла його дівчинка, раптом запитав: 

– Алія, хто такий Аббас?

Вона мовчала так довго, що Хаук вирішив, що Алія змовчить.

– Це мій вітчим, - врешті почулася тиха відповідь.

– Він бив тебе?

– Бувало..., – знехотя відповіла вона. 

– За що?

– Я... не знаю, – слова давалися важко, – Аббас... він не злюбив мене з дитинства.

– Як можна не любити таку божественну красу? – здивовано запитав Хаук. – Можливо, твій вітчимбув божевільним? А мати, вона дозволяла йому мучити тебе?

– Поки мама була поруч, я була найщасливішою дитиною на всьому Прекрасному Півдні і ніхто не кривдив мене... 

Хаук почув, як прискорилося її серцебиття і зрозумів, що Алія без тями любила матір. 

– Розкажеш мені про неї? – він раптом захотів дізнатися, якою була та жінка. що виховала його полонянку.

Дівчина пожвавилася і враз посміхнулася - вона так давно ні з ким не говорила про неньку. Хаук вчепився жадібним поглядом у світле обличчя, вирішивши, що сьогодні зробить усе, аби насолодитися її посмішкою.

– Мама була абсолютно незвичайною і дуже красивою, – почала дівчина. 

– Тоді ти вся вдалася у неї! – перебив Хаук. 

Алія зніяковіло опустила очі й помітно зарум'янилася, але заперечно похитала головою. 

– О ні, я мало чим схожа на матусю. Вона була дуже сміливою і гордою, навіть величною. Її поважали всі й багато хто просив допомоги, мама ніколи нікому не відмовляла. 

– Що ж це була за допомога? – поцікавися Хаук. 

– Не було в місті людини, яка б краще знала трави, ніж моя мати. Вона допомагала людям у хворобах, лікувала. Якщо врятувати хворого було неможливо, то полегшувала страждання. 

– Хм, ось як? То вона була відьмою? – поцікавився мужчина. 

– Зовсім ні. Мама уникала будь-якого зла. Коли я була зовсім маленькою, вона розповідала мені про наш світ... Про Південь, про Вогняний Схід і Велику Північ... Але потім, коли настав складний час і мама розпродала свої гарні сукні й коштовності, то в неї вже мало було часу на розповіді. Вона багато працювала й дуже втомлювалася. Допоки не захворіла та не померла... – зовсім тихо закінчила дівчина, притиснувши руки до грудей, мов бажаючи позбутися болю.

– Хіба твій батько не міг узяти тягар життя на себе? – здивувався Хаук. 

– Свого справжнього батька я ніколи не знала, а вітчим любив маму, доки не з'явилася я, з таким ось кольором волосся... Він ненавидів у мені абсолютно все, – сумно посміхнулася дівчина. 

– Та ж він просто божевільний дурень!– вигукнув Хаук, – Як можна не любити таку дивовижну красу?! 

Хаук узяв хвилясте пасмо вогняного волосся і з захопленням підніс до очей. Алія зніяковіло стежила за Іншим з-під довгих вій. 

– Може тому, що в нього самого волосся було чорне, як вугілля... Щоправда, як і в моєї матері. 

– О... хм, ну що ж, це дещо пояснює, але не виправдовує його байдужості та жорстокості щодо жінки та її дитини, – пробасив вахнут. 

Алія кивнула погоджуючись.

– І що ж мати розповідала тобі? – Хаук гладив її волосся, щоб відволікти від важких спогадів. 

– Я була зовсім маленькою, мало що пам'ятаю... Про наше містечко у неї були тільки смішні історії. Жителі півдня здебільшого веселі та галасливі, полюбляють свята, танці й пісні, часто сваряться між собою...

 Алія посміхнулася мрійливо та радість швидко сплинула з виразних вуст, ймовірно полонянка сумувала за батьківщиною.

 – І думаю, мамуся усі історії вигадувала. Ось мене вона вважала зовсім незвичайною дитиною, здається, навіть ховала трохи від чужинців та приїжджих.

Хаук зовсім не здивувася, він теж вважав свою бранку особливою.

- Насправді, я зовсім звичайна, – дівчина знизала тендітними плечима. – Найлякливішими були оповідання були про північників, та я їх спиймала, як казку... Доки не побачила вас. 

– І що ж ти таке в нас розгледіла? – майже промурчав чоловік, із насолодою вдихаючи аромат її волосся. 

– Інших, - Алія відсторонилася від нього і зазирнула у блакить очей та не злякалася, побачивши знайоме льодовито-блакитне сяйво.

– Ось як? – чоловік примружився. – Тобі навіть таке відомо, маленька лисичко?

Чітко окреслені губи глузливо вигнулися і Алія зловила себе на думці, що Хаук дуже вродливий. Але, що їй з того? Це сьогодні пан добрий з нею, а завтра може ненавидіти знову. 

– А мати випадково не пояснити тобі, хто такі Інші та від чого ми змінюємо сутність? – волошкові очі усміхалися, мов випробовуючи її. 

– Я не пам'ятаю – зітхнула дівчина, опускаючи голівку. – Знаю тільки, що коли ви у люті чи жадаєте крові, то змінюєтеся. 

– І тому ти вирішила, що всі ми тут до одного злі й постійно хочемо крові? Чи не твоєї часом, га? – Хаук утримував сміх, що так і рвався назовні.

Алія сором'язливо кивнула. Їй було ніяково, сидячи в міцних обіймах пана, міркувати про кровожерливість північних людей. Хаук голосно розміявся, закинувши назад світлу голову. Алія зачаровано розглядала його, силкуючись зрозуміти, що ж смішного було в її словах і так розвеселило господаря. Сміх розгладив зморшку на високому чолі та усмішка зробила чоловіка майже хлопчиськом. Алія раптом усвідомила, що Хаук молодий, дуже молодий, просто невдоволений вигляд та насуплені брови додавали йому років. Вахнут обережно посадив дівчину назад на ложе, але відразу ж навис над нею.

– Мені тепер просто необхідно виправити деякі помилки і поповнити запас твоїх знань, Аааліяяя, – проспівав її ім'я і вкотре посміхнувся. – Ми справді змінюємося, на повну - коли ведемо бій.

 Хаук поцілував її волосся.

 – І трохи, коли сердимося...

 Він нахилився знову, торкаючись губами шиї.

 – А також, коли спалахують ревнощі...

Інший легко вкусив її вушко.

 – Але ще, коли дуже бажаємо... жінку.

 Алія широко розплющила очі, можливо ій це почулося?

- Так, Алія, усі моя вояки мріють про тебе, починаючи від шмаркача Інга та закінчуючи коком, якому ти так хотіла допомогти приготувати вечерю. Ти хотіла, щоб усі були ситими? Але проблема у тому, що всі лише думають, кому ти дістанешся, якщо я не оволодію тобою. Але цю помилку я збираюся виправити. Зараз.

І Хаук, з бурхливим запалом накинувся на дівочі губи, цілуючи їх із нестримною пристрастю.