Раді Вас бачити!

"Біль зіткнення болючіший чим сильніше тяжіння "

С. Мальошин

Алія зайшла за чоловіком у корабельну кімнату й залишилася стояти біля дверей. Вона нервово зчепила пальці та заозиралася. Приміщення невелике, меблів небагато: дубовий стіл із масляною лампою, кілька стільців, міцне ліжко та двійко полиць. У маленьких квадратних віконцях каюти виднілося темне зоряне небо. Потім Алія дізнається, що окрему кімнату мали лише вахнути. 

Погляд дівчини привернув наповнений їжею дерев'яний посуд, аромат страви розносився кімнатою. В животі одразу ж зрадницьки забулькало. Полонянка опустила очі, вона нічого не їла від учорашнього вечора та ледь трималася на ногах від утоми. Хаук, що увесь час з цікавістю спостерігав за нею, підійшов до столу й сівши на стільця, підтягнув до себе повну миску каші з м'ясною підливою. 

– Хочеш їсти? – він повернув до неї світловолосу голову. 

Алія мовчки кивнула, від голоду тряслися руки, вона швидко сховала їх за спину. Попросити в чужинця поїсти дівчина не наважувалася. 

– Сідай, – сказав твердо й наказово. 

"Він, певно, так з усіма спілкується, може по іншому й не вміє", – промайнула думка.

Вона нерішуче сіла на краєчок стільця, північник вказав підборіддям на ще одну наповнену миску та мовчки продовжив вечерю. Алію не треба було просити двічі і, відламавши шматок коржа, жадібно взялася до їжі. Почувши, як гмикнув чоловік, дівчина підняла очі й зустрілася з волошковими очима, в яких блискали глузливі вогники. Дівчина зніяковіла, соромлячись свого голодного нетерпіння та почала жувати спокійніше. Вона підчистила шматочком хліба все в тарілці та зкружку, із насолодою випила ароматний трав'яний відвар. Нарешті втамувавши спрагу та голод, Алія зітхнула, прикривши з блаженством очі і не помітила з якою жадібністю дивиться на неї Хаук. 

– Наїлася? – поцікавився він. 

– Так, дякую тобі, – відповіла піднявшись. Вона розгублено застигла на місці, не знаючи, куди їй іти тепер. 

Північник теж підвівся і без поспіху підійшов до дівчини. Алія насторожилася. Він підняв руку і, взявши пасмо довгого червоно-мідного волосся, пропустив його крізь пальці, зачаровано роздивляючись яскравий вогняний блиск 

– Хьодд*, – прошепотів чоловік і, притягнувши дівчину до себе, занурився обличчям у її коси, глибоко вдихнувши їх аромат. 

Воїн був дуже високим і голова Алії ледь сягала його грудей. Від нього пахло шкірою та ще чоловічим духом, але не відразливим, а навпаки, дуже привабливим. "Так пахне ліс", – подумалося дівчині. она боялася поворухнутися, не розуміла, що робить чужинець і це дуже лякало. 

– Хто ти? – запитав він хрипко, піднявши довгими сильними пальцями вузьке підборіддя та вдивляючись у дивні лисячі очі – Ти нуса?

– Що? – тремтячи прошепотіла вона. 

– Відьма? – уточнив вахнут. 

Алія заперечно похитала головою та гірко всміхнулася. У вітчима вона теж була то "кодлом", то "відьмою", або й "відьомським кодлом". 

– Хто ж ти? – насупився Хаук. 

– Я Алія, – відповіла тихо. 

– Тебе так звати? 

– Це моє ім'я, – згідно кивнула. 

– Хто в тебе лишитися на Півдні? Ти казала, що тебе хтось шукатиме? Мати, батько, чоловік? – прослідувало несподіване питання. 

– Лишився вітчим, мама померла. 

При згадці про матір, твердий згусток раптом підкотився до горла, сині очі зволожилися. Хаук мовчав, розглядаючи її обличчя. 

– Навіщо ти забрав мене з дому, куди везеш? Навіщо я тобі? – трохи оговтавшись запитала Алія, з гіркотою дивлячись у потемнілі очі чоловіка. – Я ніколи не була рабинею, ти хочеш продати мене?

Від хвилювання її голос тремтів, невідомість не давала спокою увесь день. 

– Забагато питати, жінко, – різко відповів північник. – Ти питати, коли я тобі дозволятиму. 

Хаук різко відійшов й почав роздягатися, Алія розгублено дивилася на чужинця. 

– Сьогодні був важкий день – зітхнув він. 

– Куди мені йти відпочивати?

– Спати тут, – вказав рукою на підлогу. 

Бранка опустила погляд і тільки тепер помітила на долівках щось на кшталт ложа: поверх ведмежої шкури була кинута ковдра та невелика подушка. 

– Я не можу спати з тобою в одній ложниці, – похитала вона головою, – Це соромно, не добре, розумієш?

– Може захочеш піти до воїнів? – запитав північник, насупивши темні брови. – Ще одна жінка для втіхи їм не завадить. 

Темно-сині очі широко відкрилися від жаху, занурившись у своє горе Алія і подумала, що дівчата й жінки, яких пригнали сьогодні на корабель північники, могли зараз служити забавою для зголоднілих чоловіків. 

– Ні, я передумала і залишуся тут, – зашвидко промовила полонянка.

Хаук усміхнувся і підійшов до Алії. Воїн уже встиг зняти шкіряний жилет, сорочку та чоботи, на ньому лишилися лише штани. Чужинець роздивлявся дівчину так по-чоловічому відверто, що бліді щоки миттю залилися полум'яним рум'янцем. 

– У тебе є чоловік? – запитав Хаук. 

 Його тягнуло до неї, як ящерран до моря.

– Ні, – відповіла Алія, дивлячись у пронизливі очі, що світилися льодом. 

– А... бути колись? – допитувався він. 

Дівчина опустила очі й заперечно похитала головою, стаючи пурпуровою... Напівроздягнений Хаук дуже бентежив її... Вона ніколи не бачила оголеного чоловіка так близько... Північник був міцним, у ньому відчувалася неабияка сила, а тверде підборіддя виказувало силу характеру. Світле волосся торкалося могутніх плечей, широкі прямі брови, виразні блакитні очі в обрамленні чорних довгих вій, рівний прямий ніс та гарний, трохи зневажливий, вигин вуст. Так, чужинець був дуже вродливим, якби вона так не боялася північного племені. Хаук криво всміхнувся, без зусиль прочитавши дівочі почуття і, як ні в чому не бувало, взявся роздягатися далі. Алія швидко відвернулася та пішла до свого ложа. Позбувшись взуття, вона не роздягаючись вляглася, повернувшись спиною до чужинця. Полонянка чула, як Хаук теж влігся. 

– Спи, Лисичко, сьогодні я тебе не турбуватиму, – долинув до дівчини низький глузливий голос, а невдовзі почулося й тихе хропіння. 

"Що означає "сьогодні"? – сколихнулася неспокоєм думка, – А що ж буде потім?" Тривога про подальшу долю мучили її. Алія щиро вважала, що переживши найжахливіший день у своєму житті, не зможе заснути ні на хвилину. Та скрип корабля, його мірне погойдування й шум моря швидко заколисали змучену свідомість. Дівчина занурилася в глибокий, важкий сон без видінь. 

Гострий слух Іншого давав змогу зрозуміти, що бранка спить: рівний ритм серця й спокійне дихання були тому підтвердженням, але воїн не міг заснути, незважаючи на велику втому. Дивне занепокоєння та безліч запитань відганяли бажаний відпочинок. Безшумно, мов хижий звір, вахнут підвівся. Він підійшовши до її ложа та опустився на коліно: у тьмяному світлі лампи Інший замислено розглядав південку. Чому він знайшов дівчину саме тут, на ненависних йому берегах Прекрасного Півдня? Чому, дивлячись на Алію, у нього горить серце, він відчуває біль у грудях? Чому її запах зводить з розуму і він шалено хоче вогняноволосу з тієї миті, як вперше зазирнув у темно-синю безодню очей? Жодну жінку вахнут не хотів так сильно, як цю, жодна з них не вабила так, як дрібна мешканка Півдня. Народ Прекрасного Півдня... Він ненавидів й зневажав його. Інший у ньому так легко рвався на волю біля Алії... І Незрозуміла спрага володіння всією нею без залишку не лякала, ні... Хаук давно перестав чогось боятися... Але жага дратувала, примушувала злитися й збивала з пантелику. Не втримавшись, воїн нахилився над дівчиною, насолоджуючись її ароматом. Шаленіючи мов від п'янкого меду, він провів губами по ніжній щоці, повільно спустився до шиї, затримався біля маленької ямочки, де спокійно бився пульс, легко провів язиком і, закинувши голову, прикрив у блаженстві очі. Якби Алія мала нещастя прокинутися, то побачила б величезного Іншого, очі якого світилися, як у дикого звіра, а ікла значно подовжилися. Але ніщо не потривожило її сну. Хаук ще якийсь час сидів, намагаючись заспокоїти розбурхану плоть. Він невідривно дивився у вікно на ясне небо всипане яскравими зорями, аж ось дихання стало рівним, серце забилося спокійно. Інший безшумно піднявся та пішов до свого ліжка. Воїн витягнувся на постілі у повний зріст, зітхнув, заплющивши очі та нарешті занурився у світ снів. 

*Хьодд - дівчина з прекрасним довгим волоссям.