— Можна я увійду?

Доріан, що сидить у кріслі, в кімнаті з заглушеними шторами, в абсолютній темряві, навіть не повернув голову. Наступної секунди він таки заговорив:

— Роби що забажаєш.

— Що з настроєм? — чоловік перетнув кімнату за кілька кроків і відчинив вікно.

Доріан заплющив очі і вилаявся.

— Невже спалахнув? - Він усміхнувся і взяв хлопця за підборіддя:

— Прекрасний. Не хмурся, Доріан. Твоє нове обличчя – надто дороге задоволення. Ти не мусиш його псувати.