Раді Вас бачити!

Ще один день на Валеріані почався з ночі.

Цього разу Меладжіо нас не охороняв. Його відправили додому. Елі ж запропонували окрему кімнатку. І вона погодилась! Я була шокована. І за що таке? Я зовсім не хотіла лишатись з Кирилом наодинці та Еля тільки підморгнула мені і відправилась спати в застінки.

Коли я спробувала вмовити її, то голос в голові дав зрозуміти, що я можу навіть не намагатись.

«Мар! Якщо ти відмовишся спати з ним в кімнаті, то вони вирішать, що ти вільна. А тут чоловік сто готових до подружніх стосунків. Можеш і Меладжіо вибрати. Він симпатичний, чи не так?»

До інших стосунків я морально приготувалась. З Кирилом все одно нічого не світить, хоча б через те, що я ніяк не можу проявити своїх почуттів, жодним доторком чи словом. Та і він не горить коханням до мене. То ж я за день, добре подумавши вирішила завести реального бойфренда. Я дівчинка доросла і здоровий секс зайвим не буде. Принаймні так заявляє Елларія. А якщо це каже богиня кохання і запевняє, що я як відьма ще й буду сильніше, бо звільнятиметься закупорена енергія, то що ж? варто скористатись, чи не так? Не все ж життя страждати від нерозділеного кохання?

А тут я в одній кімнаті з ним. І цілу ніч.

- Не облажайся. – прошепотіла Еля на вухо, коли ми прощались в коридорчику. Добре, що його освітлювала тільки малесенька лампадка і не видно було, як почервоніли щоки. А вона пішла, лишивши мене наодинці перед дверима.

Кирил пішов спати трохи раніше, тож про те, що Елька спатиме в іншій кімнатці не знав. Він і спав вже напевно, тож я тихенько прокралась туди і засунула за собою двері-купе.

Кімнату заливало місячне світло, тож легко було розгледіти все навколо. Кирил спав під однією зі стін, вкритий хутром.

Якомога тихіше подалась в протилежна сторону і залізла під іншу купу. Вночі має бути холодно.

- А де Елларія? – пролунало шепотом в тишині і я мало не підскочила. – Давай, я вгадаю, і якщо так, стукнеш по підлозі раз, ні – двічі. – я стукнула раз. – Вона пішла прогулятись. Ні? Спить? Так? Не тут? Ясно? І, ми тільки двоє?

Я боялась стукати і тихенько затаїлась під ковдрою. А коли відчула кроки було вже пізно. Кирил присів біля мене.

- Мені трохи холодно одному, пустиш? Ні? А чому? Ти не хочеш? – він затамував подих, а я все не стукала. І сама не знаю, що хочу. Серце ніби вилітало з грудей бігло таким галопом, що ніхто не пережене. Думки також хаотично літали в голові. Це просто западня. І навіщо Елларія так вчинила. Могла ж сказати, що я спатиму з нею. Не подруга – а зрадниця!

А Гайдар тим часом примостився сидіти біля мене, накинувши плед на спину.

- Я посиджу. Якщо ти не проти. Справді можна? – в його голосі почулась усмішка, добре, що він зрадів. – Хотів би я знати, чому? Для чого була ця вся вистава вчора, з переодяганням? Якщо я тобі подобався хоч трішки, варто було сказати чи показати це. Адже більшість моїх спроб поспілкуватись ближче ти просто ігнорувала, або ж втікала від мене. І чому ти не можеш мені нічого сказати? А? Елларія ж знає причину, ви двоє знаєте? Що я маю зробити, щоб це перестало діяти? – мій здогадливий… - Померти чи що? – я швидко двічі стукнула по підлозі. – І ти мені не скажеш? Зрозуміло? Взагалі нічого не скажеш…

Відчула, як він розтягнувся поряд. Під ковдру ще не вліз, але що йому заважає? Та якось не хотілось випадково торкнутись його і щоб йому було боляче. Я викотилась з-під ковдри і встала. Підійшла до стіни з якої сочилось місячне світло.

- Ти куди? – він підвів голову і вже збирався підвестись та я показала стоп рукою і він сів назад. – Поясни хоч жестами. Я сказав, щось зайве?

Стукнула двічі по підлозі. А потім повернулась до стіни. Моя рука на її фоні була темною, безколірною, та світло хоч і розсіяне дозволяло бачити її форму. І в голові відразу зблиснули спогади: собачки і зайчики під світлом ліхтарика, пташки. Коли переплітаєш руки і формуєш щось незвичайне. Ми таке робили з татком.

Так, я можу показати жестами. Все, що не могла йому сказати.

Тож я сіла боком і поклала голову на коліна. Кілька секунд обдумуючи, що зроблю далі. А потім повільно підняла руки, так як це роблять у східному танці, переплітаючи пальці. Кирил кашлянув. А я продовжила, підвівшись і намагаючись зробити це красиво. Дарма, я ходила рік на східні танці, а так і нічого не навчилась, рік на хіп-хоп…танці не моє!

А витягнувшись на повний зріст почала розплітати косу і пальцями розчісувати волосся. Коли останній локон став вільний я розгладила його і тріпнула, воно хвилею розсипалось по спині. Хай уявляє, я знаю, як він це любить.

Рухалась і спостерігала за кожним своїм рухом. Щоб був плавним, виглядав красиво і витончено і точно знала, що він спостерігає за мною.

А потім вирішила зробити ще одну дурницю. Стягнула футболку. Нам вранці Зана видала чисті речі, поки наші випрані сохли. А на ніч я її вже одягнула. Точніше, вже повільно скидала. А потім відкинула в сторону. По тілу пробігли мурашки. А я прогнулась, як у танці, та провела пальцем по животу і вище. А потім вильнула волоссям і стегнами по черзі. Німий танець з елементами стриптизу. Не знаю, як він, а я вже була збуджена. І руки самі потяглись до шворок на штанях, які розпустились легким порухом руки. А потім я зняла і їх. Ніколи не була такою голою перед хлопцем! Вся горіла та зупинитись вже не могла. В голові відразу спливали нові і нові рухи з братових сайтів з порнухою. І я відчувала себе останньої грішницею роблячи таке, на що було колись соромно дивитись. Але ж тут майже нічого не видно, чи не так?

Я перекинулась на живіт, махнула ножками і поманила його пальчиком. Все одно нам нічого крім оцієї гри не світить. І навряд чи він в темряві побачив мій жест.

Та як виявилось побачив, а як - мені лишається тільки гадати. Я його виразу обличчя майже не бачила, тільки дихання і шепіт. Повільним кроком він наблизився до мене.

На таке я явно не розраховувала і притислась до стіни, вона виявилась не така тонка, як внутрішня – на щастя, а схожа на скло. Можливо кварц? Прохолодна. А Кирил вже підійшов до самої мене. А потім повернув до себе спиною, відгорнув волосся і зашепотів на вухо:

- Мар. Марина. Маринка. Мариночка. – він обняв мене з-заду і поцілував шию від чого мурашки пробігли по тілу. – Моя. Нікому не віддам. – шепотів він і стискав сильніше. – Ти і так мені була дорога. Тільки от раніше я не був закоханий у тебе. Ти сподобалась мені. І ці сни, що зводили мене з розуму і я забував хто я, тільки от на яву я не відчував такого, ти теж і я не міг зрозуміти, що ж тут не так. І чому я такий сліпий був?

Відповісти я не могла, але слухати ці слова ще й як. Може доля права була, що забрала право голосу, щоб я не молола дурниць, не втікала більше і не псувала нічого? Адже могла б я з ним розмовляти нічого цього б не було. А наша рутина продовжилась би. Тож тепер я вдячна. Так, я вдячна за це!

А він знову почав цілувати мою шию, а потім потягнув мене за собою і посадив собі на руки, продовжуючи ту ж процедуру від якої чомусь зносило дах, я вчепилась руками в шовковисту шкурку. А він притис мене ще ближче. Крізь штани я відчула, який він збуджений. Невже танець? Та поки я задавала питання собі, його руки почали по мені подорож. Він погладив плечі, а потім опустився на груди і стис їх, зубами розстебнув бюстгальтер і повільно, ніби насолоджуючись, зняв його, а потім знову повернувся руками до грудей пестячи їх і приводячи до нестями. Потім по животу він опустився нижче та трусиків не зняв, а просунув руку під них, а я закусила губу, щоб не скрикнути, але змовчати не вдалось – я застогнала.

- Хм. Скажи чесно, ти мене хочеш? Ти, а не твоє тіло. Тому, що я тебе так. Але якщо ти скажеш – ні, я просто зупинюсь і все.

Він зупинився даючи можливість мені відповісти. Але рук не прибрав, я відчувала їх жар і спиною майже кожен мускул на його тілі і те, який він збуджений і важке дихання мені у спину.

Я тихенько стукнула по шкурі, тільки один раз. Адже ж можна спробувати? Що мені втрачати? Коханий поряд і він мене хоче, а далі будь що буде.

І він знову поцілував мене, продовжуючи пестити. А потім поклав на спину. Я приблизно уявляла, що мене чекає.

Та Кирил поцілував у губи, ніжно і обережно.

- Відкриєш ротик? Тебе важкувато поцілувати по-французьки, коли ти не можеш відповісти.

І я підкорилась, відкривши рот, а його язик проник в нього, потім пройшовся по губам, а я намагалась стриматись, щоб нічого не зіпсувати. Далі він повільно цілував плечі і руки, груди і живіт, бедра. А потім як і тоді, у сні стягнув трусики, а мені стало страшно. А що як буде не так класно.

- Сонечко, все буде гірше ніж у сні, розумієш.

Я кивнула але все одно було страшно. Міг би й сказати, що буде краще.

Він продовжував цілувати, а потім притис мої руки і одним ривком опинився у мені. Я голосно зойкнула і вигнулась було страшенно боляче і зовсім не так, як у сні, зовсім. Я не хотіла, щоб він рухався. Та Кирил нахилився і поцілував мене в губи, а потім в шию, знову збуджуючи. Низ живота загорівся сильніше і я застогнала, біль відступив мене охопило блаженство. Відчувати його, притому не торкаючись самій було якимось диким екстазом. Я добре пам’ятала, як хороше було тоді, можливо тільки спочатку погано? А він знову зробив рух і мене накрило хвилею болі на впереміш з блаженством, а з очей самі потекли сльози.

- Ти плачеш, тобі так погано? – похитала головою, що ні. Треба перетерпіти.

А він знову почав пестити мене та поцілунків вже було мало, я хотіла його так, що ледве стримувалась, щоб самій не продовжити цю солодку екзекуцію. Нарешті він її продовжив сам і біль з задоволенням знову затопили мене і я застогнала. Він накрив мої губи і почав рухатись не так повільно як раніше, а раз за разом і я не могла зрозуміти, що відчуваю сильніше біль чи задоволення, та це було швидко. І диво, в мене навіть був оргазм. Не такий як тоді, але все одно захоплюючий і розриваючий зсередини.

Потім ми обоє лежали в обнімку. Я знову спиною до нього. Нагі і брудні, солодкуватий запах поту і кохання ще витав по кімнаті. Та Кирил накрив нас шкурою з пледом і в його обіймах я заснула. Вперше без дурних сновидінь, щасливою, з солодким щемом на серці та болем в животі, але це було тимчасово – головне він поряд. Я розуміла, що він ще не любить так, щоб перегнути шальки терезів на нашу сторону та поки мені було достатньо і цього.

 

Ранок був би майже, як попередній, коли б я не прокинулась голою. В голові слайд-шоу пронеслись спогади про вчорашній вечір.

- О боги!

Кирила поряд не було і я не знала радіти чи сумувати з цього приводу. Адже з однієї сторони – хотілось прокинутись в обіймах коханого, з іншої було страшно дивитись йому в очі, якось соромно після вчорашнього. А ще гірше було б почути – «і що ти знову влаштувала, Мар?». Хоча йому здається сподобалось.

Солодко потягнулась. Здається Елларія була права – відчувала я себе чудово, хоча думала, що буде погано. А хотілось побігати по траві чи помагічити, зробити щось незвичне. Енергія просто рвалась з мене і палала всередині.

Підвівшись і знайшовши акуратно складений одяг біля себе одягнулась і вирішила прибрати. Згадала теорію для магів, і уявила, як плями розщеплюються на іони і відлітають від покривал, послала імпульс сили. В мене вийшло. Тільки ж я не маг. Не маг?

І усміхнулась собі. Хіба так важливо хто ти, коли в тебе є потрібні тобі сили.

Привести в порядок зачіску? Немає проблем. Приплющила очі і розпрямила волосся. Не дарма Еля завжди так чудово виглядає.

Двері рипнули і мене застали на гарячому – щасливою і усміхненою чи не вперше за останній місяць по-справжньому.

- Бачу, я не дарма вас лишила одних. – Еля усміхнулась. – Хоча не варто було поспішати. Ти не в курсі, але ти майже обнулила його резерв магії…Могли б обмежитись поки чимось простішим. Тепер хлопець місяць відходитиме, йому ж і так не солодко.

Моє щастя лопнуло, як мильна бульбашка.

- А ти не могла попередити?

- Взагалі-то я не знала. Ти сама поклала на терези ваше спілкування. Могла щось інше, не менш цінне.

- А що? Що взагалі можна було віддати?

- Я не знаю, що могли прийняти терези. Вони незалежні навіть від Адена, він тільки страж перевтілень.

- Тобто, він не бог смерті?

- Ні, не зовсім. Є інші, саме вони відповідають за нитки долі. Він тільки відправляє в нове перевтілення за різними для кожного процедурами.

- Отакої.

- Всього не знають навіть боги, Марино. Тому збирайся і ходімо снідати. Потрібно сьогодні вирішити їхню проблему, бо ми вже трохи затримуємось.

- Ага, мені ввечері на роботу.

Еля скорчила пичку і ми пішли їсти.

За сніданком Кирил був якимось пом’ятим і нещасним. Поцікавився, чи я добре себе почуваю і все. Добре, що Еля мене хоч попередила. Я добре пам’ятаю, як це, коли мій дар був майже повністю обнулений, коли ми витягали його з того світу. І я б поділилась з ним силою та не могла. Єдиний спосіб поки що це щоб медіони приготували для нього зілля. Тож потрібно якнайшвидше допомогти їм.

То ж ми знову лазили по поселенню. Сьогодні без Кирила. Він лишився, бо погано себе почував. А мені довелось закопати почуття провини подалі і нарешті серйозно взятись за справу – зараз в мене було сили більше, ніж могла осягнути, і моя чутливість до аномальних факторів зросла в кілька разів. Благо добру половину ми обійшли вчора. А сьогодні лишалась інша.

Проходивши до обіду я знесилилась і майже зневірилась, що ми знайдемо хоча б щось. І присіла біля величезного дерева відпочити. Меладжіо грізно подивився на мене.

- Ну що?

- Це священне дерево. Тобі тут не можна сідати. Нікому.

Я тільки відмахнулась.

- Встань і відійди.

- Чувак, це звичайне дерево, а я відійду, коли відпочину. Правда ж деревце?

Я погладила кору та вона була холодна наче камінь і з неї сочилась неприємна гнила енергія.

- Кажеш, священне?

Підвівшись відійшла від дерева, Меладжіо задоволено кивнув.

- Це наш талісман. Йому більше років, ніж нашому поселенню.

- Так, а ти нічого поганого не відчуваєш. Його енергія отруйна.

- Не мели дурниць – медіони чудово відчувають магію.

- Всю? Щось я сумніваюсь. Про Елларію ви не знали. Отже є види магії, котрі вам не відомі і ви не можете їх торкнутись. Еля! – я покликала подругу. Знала, що вона прийде на поклик.

- Що сталось? Ти щось знайшла? – Еля прийшла на своїх двох, підтримуючи конспірацію. Мені було поки не відомо, навіщо це їй. Але раз треба, значить треба!

- Оглянь будь-ласка їхнє дерево-талісман. Щось воно мені не до вподоби.

Елларія підійшла до дерева і поклала свою руку на нього, а за мить відняла.

- Що за фігня, а? – вона обернулась до мене.

- Ох, люба, це ти мені скажи, ти ж в нас богиня, живуча тисячі років, мені тільки вісімнадцять.

- Не перебендюй старшим. – жартома скривилась вона. – Тут і справді щось є, потрібно детальніше його просканувати. Зможеш?

- Спробую. – а що було казати?

Всівшись неподалік енергетичними щупальцями потяглась до дерева. Було гидко навіть власну енергію окунати в цю гниль та довелось – феее. Це був суцільний шар, ніби справді засунула руку у якусь в’язку гидоту. Мене замутило і щупальця рвонули назад. По спині пробігли мурашки холоду. А я мало не відключилась.

- Меладжіо, не знаю, чому ви тут поклоняєтесь, але воно страшне. - ледве просипіла я.

Він нахмурився.

- Тут приносили жертви? – Еля вже масажувала мені плечі, намагаючись привести в себе.

- Звичайно, адже саме тут відбуваються всі гуляння нашого племені.

Мені ж і далі було погано. Це ж яку колосальну силу потрібно, щоб дізнатись причину чи усунути цю тьму. Можливо Еля зможе.

- Вибачте але мені потрібно прийти в себе. Та і боюсь мені не під силу збороти це, чим би воно не було.

- Поки що ні. – Меладжіо сів біля мене на траву і взяв за руку. – Але твій дар не відкрився повністю. Тобі будь-хто з медіонів скаже, навіть найменші. – Він ще раз втягнув повітря біля мене. І нахмурився, а потім відпустив руку.

- Щось не так?

- Все так. – він кивнув самому собі. – Думаю, варто пробудити твою силу до кінця. Тільки питання – чи ти готова?

- Звичайно ні, я не стрибатиму з вашої скелі, навіть не вмовляй.

- Навіть через свого друга? – слово «друг» прозвучало зі злістю.

- Навіть.

- А йому стало гірше. Я дістану зілля сьогодні і дам йому, навіть до того, як ти стрибнеш.

- З чого така щедрість?

- Скажемо так, мені вже нічого втрачати.

- Гаразд. Давай своє зілля. Тільки спочатку поїш його, а потім я стрибаю.

- Пішли.

 

Все-таки я вчасно погодилась. Кирилу було ще гірше, ніж вранці, тож напевно, моє рішення було правильним.

Та і що це за фігня зі мною. У всіх чарівний принц чи лицар рятує дівчину від всіляких пригод, а тут я, ну і влипла.

Не знаю, що дав Меладжіо Кирилу, але сказав, що це Самат. Де він дістав його не повідомив. Довелось вірити на слово. Проте за кілька хвилин Кирилу стало краще, навіть помітно. В нього навіть колір обличчя став здоровішим. Очевидно це зілля було справжньою панацеєю. Що ж туди такого дають?

Тільки питання залишились невимовлені, ми вже поспішали до скелі, з якої я так необачно пообіцяла стрибнути. Причому Меладжіо ще й підганяв мене.

- А обов’язково це робити? – я благально поглянула на Меладжіо.

- Ні, ви можете піти від нас хоч сьогодні але без зілля.

Зілля було потрібне. Тут вибору немає.

- А якщо я розіб’юсь?

- Що за дурниці!? – Меладжіо був щирим і мені навіть стало соромно. – Це класно!

- Плюс, ти точно не помреш. Подумаєш, води нахлебчешся, викачаєм і далі житимеш.

Про цей факт я чомусь забувала. Та і не було можливості перевірити чи дійсно я така безсмертна, як говорить мені про це Еля.

- Ель, а може ти з деревом розберешся?

- Тобто ти хочеш, щоб я пахала замість тебе і рятувала твого ж хлопця? Ні, так не піде.

- Ель. А якщо ми якось домовимось?

- А що ти мені можеш запропонувати? Забрати тебе в рабство до кінця життя? – вона іронізувала, померти я не могла, а вона ще й як.

Похнюпившись я попленталась по дорозі за своїми супутниками. Еля на повну фліртувала з Меладжіо і я навіть позаздрила їй. Ну не можу я так. Хоча, хто зна, що зі мною буде – проживи я кілька тисяч років…можливо я буду ще гірше. Але це поки далека перспектива.

Зараз же ми дістались заповітної скелі. Внизу гуркотіла річка і ставало моторошно. Стрибати розхотілось.

Я підійшла до краю і нахилилась, щоб поглянути, що там внизу. Першого разу було страшно, хоча зараз ще страшніше.

А потім мене хтось штовхнув, я тільки і встигла змахнути кілька раз руками та хіба зловишся за повітря? Полетіла стрілою вниз, дух забило і я навіть не могла кричати, а в голові заспокоїли.

«Розслабся і лети.» - Розслабишся тут!

А я не летіла, а падала, наче, камінь і ніяких сплесків сили чи пробудження її зовсім не було. Тільки от вода наближалась з шаленою швидкістю, виходили мої п’ятдесят метрів. У вухах свистіло.

Ну все, от і кінець…

Тільки й встигла подумати за останній метр, а потім різко зависла, ніби притормозила машина. Здавалось я повязла в густому повітрі, яке можна було різати ножем. І так висіла – за кілька сантиметрів до води. Коли дійшло, що вже не падаю, я розслабилась і змінила позу, та все одно лишалась у напівпідвішеному стані. Як це виходило, навіть не уявляю! Потім я присіла і торкнулась води, та тільки пальцями, бо так захотіла. Тут вона була прохолодною, не такою, як у притоці, що ми купались поряд. Почуття ейфорії накрило мене.

- Вау! У-ух! – так, я волала зі всього духу. Кров шугала по тілу, наче іскри току і мені досі здавалось, що серце ось-ось розірветься!

А потім я відштовхнулась і плавно полетіла вверх. Чомусь більше не було страху висоти. Тільки розпирало від бажання хоча б щось зробити. Наприклад, прибити того хто мене штовхнув вниз.

Приземлившись на обрив знайшла своїх друзів. І мало від отриманого шоку не впала туди назад. Моя Елька пристрасно цілувалась з Меладжіо. І вони навіть вухом не повели при моїй появі.

- Якого чорта! Ви ненормальні? Я там мало не подохла, а ви тут цим займаєтесь! Ану перестали, бо отримаєте не горіхи!

Тільки коли вони відірвались одне від одного я помітила, що між моїми пальцями проскакують іскри.

- Не розумію, в чому причина твого незадоволення… - закліпала очима Еля. А потім витерла пальчиками рот. Меладжіо сидів з якимось затуманеним поглядом.

- Що з ним?

- Оце вже краще питання. Йому не варто знати деталі твого стрибка і все таке…не знала, як відволікти і не придумала нічого краще. А від поцілунку богині кохання може мозок на кілька днів заклинити.

- Ти неможлива! Ти знала, що так буде?

- Чесно кажучи, очікувала гіршого – ти виявилась крутішою.

- Скажи чесно, я ж не відьма, так?

- Скажу, що ти не тільки відьма. Дар дістався тобі в придачу. А міць в тебе була спочатку, тільки от з тобою нічого такого не було, щоб струснути, збурити її і вона активувалась. Та і ти не особливо поспішала.

- Тобто, віддай я дар нічого не змінилось би?

- Просто ти не змогла б зцілювати.

- Так і знала. – я демонстративно кинула подругу і попрямувала в сторону поселення.

- Мар, поможи донести цього лося!

- Ти богиня, сама справишся. – кинула їй навіть не обертаючись. Для неї це і правда за виграшки, тож совість мене не мучила.

- Ауру замаскуй, дурне! – пролунало у спину.

 

Маскуванням аури довелось зайнятись Елларії. Я в цьому була ні-гу-гу.

А в садибу наших гостинних господарів ми повернулись після обіду, все розповіли і навіть отримали перекусити.

Кирил разом з хлопцями вже рубав дрова. В одних штанях, увесь такий мокрий і сексуальний. Мимоволі задивилась на нього і згадала, що ми виробляли вночі, на кінчиках пальців знову почало потріскувати.

Він ніби відчувши це обернувся і витер піт з лоба.

- Розібрались вже з проблемою медіонів? – я похитала головою.

Він наблизився до самої мене, стис в обіймах і поцілував в губи, ніжно і солодко. По них пробігли іскри, а він нахмурився.

- По ходу тепер поцілунки нам заказані, інакше мені доведеться підсісти на їхній допінг. До речі, що з твоєю аурою? – я підвела брови. – Вона занадто правильна. Ти ніби й не провела півдня шукаючи невідомо що. – пояснив він. – І взагалі давно хотів спитати, як це відьма може розтопити сніг висотою по коліно силою думки?

Зробила нічого не розуміюче обличчя. А він засміявся і чмокнув мене у щоку. Він навіть був побритий! Вау! Я і забула, хто такий доглянутий Кирил. Здавалось він старий, як спочатку – повернувся. Але це було оманою. Відчувала десь на підсвідомому рівні. Потрібно було лікуватись, досить довго. Мого дару вистачило б зцілити його, та я не могла. А за словами Елі в нас годі було шукати когось такого сильного, як я.

- Іди відпочивай. – шепнув він на вухо. А від кожного його доторку тіло ніби пронизувало струмом. Ледве пересиливши себе відступила.

Небо точно знущається наді мною!

 

Відпочивати зовсім не хотілося. Енергія нікуди не вивітрилась і мені не було відомо способу, як обуздати цю міць. Вона мені не по плечу.

Ноги самі принесли на галявину з їхнім талісманним деревом. Тепер чітко відчувалось, що проблема під ним, глибоко в корінні билось щось гниле і неприємне, яке сочилось смородом і забруднювало землю навколо. Дерево було гнилим зсередини, хоча ще буяло зовні.

Вирвати з корінням таке деревище я не могла. Та й зрубати його нічим. Тим більше медіони не дозволять – це ж їх святиня.

Я підійшла до дерева і поклала руку на кору, ніби макнула у гниль.

Може її випалити? А що, в такому випадку мені не помішають, магічний вогонь звичайною водою не затушиш!

Закрила очі і послала імпульс сили, уявляючи його енергетичним канатом, що тягнувся від мене до дерева, огортала його і нагрівала все сильніше. Під рукою почало поколювати і коли відкрила очі побачила, що дерево під моєю рукою зайнялось і горить. Мало. Я збільшила струмінь енергії і вогонь почав горіти сильніше. Чорна гниль почала смердіти і пінитись в мене під рукою. Так і хотілось відняти її, але це означало б здатись. І я знову додала енергії в струмінь.

Навколо почали збиратись медіони. Хтось навіть спробував мене зупинити та я відкинула його енергетичним ударом. А потім встановила енергетичний купол, який стояв стіною між нами.

Вогонь горів слабо, ніби гниль всередині противилась.

«Зупинись, ти робиш велику помилку» - прошептало в мене в голові. І це був не голос Елларії, її взагалі не було поряд!

«Ти зможеш отримати від мене незліченні сили…» я скривилась. Силу я мала. Еля назвала її міццю. Може й так, я відчувала зараз себе як твердиня.

«Правда на моїй стороні». Знову прошепотіло в моїй голові та я не відповіла. Хай думає, щоб воно не було, що я не чую.

Я ще збільшила потік і дерево нарешті зайнялось повністю, з кроною. Та коріння все одно було недоступне мені. Мав згоріти, стліти до кінця верх. І той час, що я витратила – здавався вічністю. А навколо збиралось все більше медіонів. Вони модифікувались в чудернацьких створінь і намагались пробити мій захисний купол, та поки марно і це мене втішало. Їх криків за ним я не чула. Проте мене продовжував доймати чужий голос. Він то погрожував, то намагався улестити мене.

Почувши тріск над головою, тільки й встигла відскочити в сторону та не забрала руки від стовбура – вниз повалилась верхня гілка. Вона яскраво палала, а чорна гниль, повільно витікала звідти і повзла в сторону дерева і ховалась під землю!

Я ще збільшила потік і гілляччя з дерева почало осипатись і розсипатись прямо на очах у всіх. Більшість спостерігачів припинило спроби дістати мене і трансформуватись, відступивши в сторону.

За хвилини дві від дерева залишився лише товстий стовбур, який стирчав стрьомами вгору, ті поволі тліли і розвіювались. А через трохи я вже присіла, опустивши руки на коріння. Деякі медіони повтори мою дію і посідали навколо захисного контуру, спостерігаючи за тим, що відбувається.

Коріння горіло неохоче, а гниль пінилась і бризкалась, голосно волаючи в мене в голові.

- Елларія! – я не витримала і покликала подругу. Але та чомусь не відгукнулась і не з’явилась.

Довелось ще трохи посилити натиск. По спині потекли капельки поту – почала виснажуватись. Та ще був не кінець. Відчуваючи кожен корінець я випалювала їх по черзі прямо під землею, а гниль все сильніше кипіла.

«Думаєш, це тобі так безкарно минеться?!»

Не думала. Найгірше – знала, що не прийде Еля і тоді мені капець. Я взялась за надто сильного суперника, щоб воно не було!

Я вже допалювала останній – центральний корінь, коли з гнилі почала формуватись фігура людини. В мене похололо всередині! Що ж я відкрила!?

- Елларія!? Ну де ж ти? – мого голосу вистачило тільки на шепіт.

Переді мною стояла оголена темна постать, яка диміла і ніби кипіла від доторку з моєю енергією.

- Тут я, просто вирішила подивитись, наскільки тебе вистачить. – вона усміхнулась мені. – І що ми маємо? Прокляття накладене на медіона. І чому в половині випадків події виходять з моєї царини?

- Любов править світом. – я розвела як могла руки, віддаючи сили на спалення останнього корінця.

- Точніше неправильне її розуміння. Давай. Ми просто спалимо його, посилай імпульс, тільки любові і щастя, чогось доброго і позитивного. Раз, два, почали! – скомандувала вона і з наших рук водночас потік струмінь тепла, тільки душевного.

В Елларії за стільки часу напевно було більше приємних спогадів та мені також було що згадати.

Останній поцілунок, остання ніч проведена з коханим, радість від його повернення назад, коли я взнала, що він все таки живий! Веселі моменти з хлопцями в бункері. Радість від того, що я можу робити зі своєю силою. Перший дзвінок брату по скайпу з нового ноута, а ще мої сни.

Згадала, як приїздила до бабусі влітку і ми цілими днями збирали і сушили трави, смачне домашнє молоко і пінку на ньому. Мамині обійми, коли ми були більш близькими. Катання на велосипеді з татовою допомогою. А ще наші ігри у дворі. Згадала, як брат захищав мене від усіх.

Під нашим натиском постать танула і гнулась, видаючи немилосердний крик, від якого всі хто ще був неподалік позатикали вуха.

Елларія обернулась і підбадьорююче усміхнулась до мене. На душі потепліло ще більше. Все таки, щоб там не було, а вона допомагає. По-своєму, з особистою вигодою, та помагає!

Я пригадала всі наші щасливі моменти з нею і послала найпотужніший імпульс. Еля зробила теж саме. Під нашим натиском фантом прокляття заверещав несамовитим голосом і вибухнув, розметавшись чорною жижею та густим димом.

Нас заліпило з ніг до голови. Та речовина не смерділа більше гниллю, а паленим.

Елларія стріпнула пил з кофти та він не поспішав злітати. А через мить вона застосувала якісь чари і ми з нею стали чистісінькі. Якби хто нас побачив, той не сказав би, що ми боролись.

Тільки тепер відчула, якою втомленою і спустошеною стала, очі самі закрились і я провалилась в темряву.

 

Прокинувшись не зрозуміла де знаходжусь – навколо було темно.

Невже нам не вдалось збороти проклятя і воно розсмокталось поглинаючи все?

Лежала і прислухалась до шумів. Серце пропустило удар почувши чиєсь дихання. Та за мить в кімнаті посвітліло. Все стало зрозуміло – це ніч, а місяць ховався за хмарою. Біля мене спав Кирил.

Не хотіла його будити та спати мені не хотілось також. Тож пововтузившись підвелась. На щастя я була одягнена. Страшенно захотілось пити.

Намацавши двері вийшла на вулицю. Відра з водою стояли біля кухонного навісу. І за ці дні мені запам’ятались ідеально.

Напившись, відшукала щось їстівне і сіла на лаву. Небо над головою вражало – не було жодного знайомого сузір’я, а ті що були виглядали по-ішому, клубились кольоровими туманностями, жменями пролітали метеори.

Хто б подумав, що є ще якісь світи окрім мого? Скажи мені хто, можливо і повірила б, та все-таки побачити власними очима і торкнутись своїми руками додає знання. Це вже не сліпа віра. Тепер мені не потрібно було вірити. Та й навіщо? Все і так є, незалежно від моєї думки з цього приводу!

- Вам варто одягнутись! – пролунав голос за спиною.

- Хто ви? – оглянулась – з-заду підійшов молодий мужчина років двадцяти-пяти з темним волоссям. На ньому була біла полотняна куртка і такі ж штани. А за спиною висів лук.

- Охорона поселення. Лад. – представився він. – Дякую вам. Дерева жаль, звичайно, та те зло, що жило там стільки і ми самі його годували….добре, що ви його збороли.

- Так не я ж одна. – відмахнулась від лаврів, котрі вішав на мене медіон.

- Ви зробили майже все. Ми бачили. Спочатку ми вирішили, що ви хочете знищити дерево і нас. Коли б ви розповіли нам спочатку, ми б не чіпали вас і вашої сили вистачило б.

- Це ви так зараз говорите. Ви ніколи за увесь час не відчували чужорідної магії від дерева. Тож мої пояснення нічого доброго не принесли би, було б тільки гірше.

Він роздумував кілька хвилин.

- Можливо, ваша правда. Тільки от дерева більше немає.

- Це не проблема – його можна посадити.

- Можливо. Жаль, що ви вибрали мага. Ми розраховували, що ви лишитесь. – додав він.

- Звідки ви знаєте, кого і що я вибрала?

- На вас його запах. А прийшли ви без нього.

- У вас всі такі чутливі?

- Медіони всі. Ми любимо покращувати нашу расу. Відьми і магині в нас шануються особливо сильно.

- Доведеться пошукати вам іншу. – усміхнулась я. – Заходьте до нас, у гості. В нас вистачає дівчат. Може й яка погодиться переїхати в інший світ. Тільки от у нас таким способом ніхто нікого не вибирає.

- Це як? – здивувався він.

- Просто в нас є інститут шлюбу. А до нього можна навибиратись скільки влізе. – від моїх слів у медіона полізли на лоб очі.

- Дивні у вас традиції…

- Оу, в нас, на Землі багато народів, а традицій ще більше. Це навіть якщо магії сюди не приплітати.

- В нас теж є інші народи, тільки ми не спілкуємось. Всі вони гоняться за зіллям Самат, і були б винищили нашу расу.

- Елларія казала, що може сама його приготувати. В чому ж проблема тоді?

- Воно готується з нашою кров'ю. – відвернувшись мовив медіон. – Саме вона приводить організм в ідеальний стан і регенерує.

- Ого!

- Я відкрию тобі одну таємницю, та поклянись, що нікому не скажеш її.

- Окрім Елларії. Вона нікому не видасть.

- Гаразд. Зілля лише прикриття. Щоб інші нічого не запідозрили. Цілюща тут тільки наша кров. Достатньо навіть краплини, щоб відновити рівень магії до максимуму. Тому, коли дізнається ще хтось – нас просто переб’ють, як цінний матеріал. Так було років двісті тому і зараз мало хто знає про наше існування. Так і виживаємо.

- Це щось в межах фантастики. А чому мені довірили цей секрет?

- Ти допомогла нам. Це відчули всі. Стало легше дихати, легше обертатись, навіть у води змінився смак – вона ніби наповнює енергією.

- Це добре. Я рада, що так вийшло. Скажіть, ви зможете допомогти Кирилу? Тепер я розумію, чого воно варте, та не можу не просити. Так вже склалось, що я його люблю і вбиваю водночас.

- Так усі ми, вбиваємо тих, кого любимо…

- Ні, це не те. Я не можу торкнутись чи заговорити до нього, бо це приносить йому нестерпні муки. І я мовчу і не торкаюсь. Та шкода вже завдана. Наскільки страшна я навіть не знаю – бо і вилікувати своїм даром його не можу, навіть він його вбиває. І я б пішла геть, зникла б з його життя, знаючи, що він вилікувався і щасливий.

- Не турбуйся. Ми допоможемо йому. Тільки от, чи буде він щасливий, коли ти підеш? Якби від мене пішла моя дружина увесь сенс життя для мене просто зблід би. Звичайно, жити можна, але повертатись в пусту хатину, до пустих кімнат і самотнього ліжка завжди печально.

- Він знайде собі іншу. – ці слова гострим ножем різали серце, але ж так правильно.

- Ти тільки спитай, чи він цього хоче.

- Я не можу його спитати…

Похнюпившись сиділа на лаві і зустрічала світанок. Охоронець зник так само непомітно, як і з’явився. А тепер мені належала ще одна таємниця. Думаю, що Елі можна й не говорити, вона і так знає це, інакше б не пішла за Меладжіо тоді так довірливо і просто, не сиділа б в них за столом і не намагалась допомогти. І тільки взаємна допомога була гідною ціною. Кров за кров.

Першими з хатини повибігали хлоп’ята, а за ними Намір. Вони дружно кочегарили і пересміювались. Час від часу щось запитували мене. А я все сиділа, аж поки бляклий світанок не охопив Валеріан.

Кирил і далі спав мирним сном. Послала йому повітряний поцілунок, а потім влізла під шкури. Потрібно зігрітись і переосмислити почуте.