Раді Вас бачити!

Саме так! Моє чарівне молочко допомогло. І якщо Прокопович вирішить з’явитись на святі я обов’язково з ним поговорю.

Гаразд, заговорювати відьми нібито вміють, щось подібне ми проходили. Та хороші заговори, як казала викладачка вдаються рідко і не всім. А от робити такі фокуси, як я вчора точно не відьмовське. Це з епопеї магів, але такого просто не може бути. Відьми не маги і все.

Еллине плаття було класне та занадто відверте. Воно обтягувало мене, як лікарська рукавичка та зверху плечі були оголені, незважаючи на рукава. Довжина теж «потішила» - рівно до середини бедра! В ньому я відчувала себе голою і добре, що мама не бачила того чуда. В довершення образу вона накрасила мене в готичному стилі, тільки від чорної помади я відмовилась – вирішили червону. Така собі – відьма-розпусниця. Дарма я Іллю запросила, в нього і так слинки тектимуть, а тепер, коли увесь час поряд зі мною…

Еля ж вдяглась в чорну приталену сукню. Вона не була кричущою, а елегантною. Її доповнював чорний пояс з мережива і милі сережки у вигляді купідончиків.

- Так, а де костюм?

- Так я ще масочку одягну. Ніхто й не казав, що я маю з’явитись, як Афродіта, з піни морської.

- Знаєш, я все-таки рада, що ти йдеш туди не голою.

Елька приснула зі сміху.

- Ну й ти фантазерка. До речі. Твоя мітла. – вона витягла з-за шафи проріджений віник, який став мітлою, акуратно обмотаний блискучою стрічкою.

- А де ти взяла таку палку.

- Наш сусід столяр…

- Тепер я точно з тобою не розрахуюсь.

Хлопцям таки довелось нас чекати. Недовго, бо Еля забула де всунула маску, а вона була частиною антуражу. Кружевна і чорна вона дуже гарно дивилась під пояс плаття.

На щастя наші кавалери не сердились. Побуркали задля годиться. Насправді вони і самі спізнились. Ну як же Іван без гламурної зачіски, аля анімешка!?

Хлопці теж перевдягнулись. В скелетиків. Як пояснив Ілля. Це був Кощій до смерті і після…

Особисто я різниці не бачила, тож кивнула в знак згоди.

Початок свята затягнувся, тож ми приїхали не останніми.

Потім хлопці ще мали грати, та зараз ще був час і ми подались на танцпол. На моє нещастя якраз ввімкнули повільну музичку. Ілля левітацією відкинув мою мітлу в куток і заграбастав мене танцювати. Навіть не спитавши, чи я проти. Та щоб не образити його, я змовчала.

- Ти неймовірна. Жаль, що ми друзі. – мовив він сумовито. – Ти ж не проти, що я хоча б потанцюю з тобою?

- Ні. Але ти не думаєш, що тобі краще звернути увагу на якусь іншу дівчину?

- Вважаєш? А ти таке можеш!?

- Ні. Та в мене інша ситуація. І я хочу, щоб це пройшло, а ти - ні.

Я оглянулась навкруги, шукаючи Еллу. Диво, та вона танцювала з Іваном! Добре ж вона його пройняла.

- Ходімо влаштовувати твоє особисте життя.

- Тільки не з Еллою. Я до неї байдужий.

- Ну що ти, вона богиня кохання. А в такий вечір її благословення кому хочеш допоможе!

Ми пробрались через зал до них і я затримала подругу за плече.

- Ель? Потрібна твоя допомога. Ти є сьогодні богиня кохання. Навідьмач йому зустріч з половинкою. – Я кивнула в сторону Іллі, що ніяково м’явся в мене за спиною.

- Тільки якщо він в це повірить, - усміхнулась вона. Він кивнув. – Нахились до мене і слухай. – вона поклала руки йому на плечі. – Я благословляю тебе зустріти свою істинну половинку. Пам’ятай, це буде не сьогодні, і не через рік…чекати тобі ще довго. Та твоє очікування окупиться.

- Хай буде так. – прошепотів він. Я скоріше прочитала це по губах. А Елла легенько поцілувала його в губи і чи то був зблиск світла від прожектора, чи між ними і справді спалахнула іскра, скріплюючи «благословення»…- Потанцюєш зі мною, богине?

- Отакої, ти крадеш мою дівчину? – здивувався Іван.

- Вона вже твоя дівчина? – підморгнув Ілля.

- Взагалі-то я сама своя. – Елла кинула на Івана такий погляд, що була б я на його місці, то радше заховалась би куди, і пішла танцювати з Іллею.

- Вань, так сподобалась? – він промовчав. І це було красномовніше будь-яких слів.

Та за кілька хвилин думки про те, що Іван можливо вперше влюбився витіснились власними переживаннями. На вечір прийшли Кирил з Наташкою. Він, підтримуючи загальний вигляд групи теж одягнувся Кощеєм-скелетом, а дівчина була з ангельськими крильцями, у білому платтячку, і навіть з німбом. Чиста моя протилежність. Я мимоволі стиснула плечі Вані, з яким ми якраз танцювали.

- Ти чого? – а потім він обернувся слідуючи моєму погляду. – Все ясно. Тепер я можу сказати, що майже розумію тебе.

Ми дотанцювали і вийшли з залу. Якось не хотілось мені дивитись, як танцює «солодка парочка». Через хвилину до нас приєднались Еля з Іллею…а звучить же?

- Ель, потанцюєш наступний танець зі мною? – спитав Іван, видно було, що йому ніяково. Вона ж зморщила носик, що я мало не зареготала, якби не він не був моїм другом.

- Але ще раз назвеш мене своєю дівчиною і тобі кінець! Я все-таки відьма! – Іван закашлявся. – Не передумав? – він все ж похитав головою. – То ходімо.

Ми з Іллею лишились одні.

- А знаєш, - мовив він. – Моя закоханість в тебе і справді більше не здається мені кінцем світу. Ніби, ця гра і справді вплинула якось, ніби, вона сьогодні і справді богиня кохання.

- Я не здивуюсь, коли виявиться що це правда. – я уявила, що Елька виявиться богинею кохання і хихикнула. Вона була б ідеальною – трохи зла, вміє познущатись, але водночас світла, приносить радість. Рідко коли трапляються люди з такою гамою протиріч. Ніби маленький вибух, що чекає свого часу.

Хлопці нарешті пішли грати, а Елька вчепилась до мене мало не кліщами. Прямо в гримерці. Добре, що музика була достатньо гучна, а вона не кричала.

- Скільки ти будеш ходити кругами, а? о боги! Благасловляю і тебе, на щасливий фінал, щоб там до того не було! – вона в почуттях махнула руками і мене шарахнуло током!

- Еля! Що ти робиш!?

Я підбігла до дзеркала і те, що я побачила там мене шокувало. Моє красиве волосся зараз електризувалось і стирчало у всі сторони їжачком.

В туалеті я спробувала його намочити і пригладити та воно все одно било током. Ну Елька, ну «наблагословляла»!

- Задорожня! Що з тобою сталось!? – пані Ангеліна, яка була серед тих, хто був приставлений слідкувати за нами вийшла з кабінки. – Тебе блискавкою шарахнуло?

- Щось типу того, тільки от не знаю, що робити з оцим…- я похнюплено глянула в дзеркало.

- Ходімо в лабораторію. Там багато всілякого добра, щось та йому допоможе. Гель, наприклад…- вона засміялась.

- Ведіть, а то навіть шляпу одягнути не можу. І, дякую вам, пані Ангеліно.

- Пусте, тай ще не допомогла я тобі нічим.

І ми подались в лабораторію.

Врешті зі всіх перевірених засобів допоміг таки звичайний гель з мокрим афектом. Хоча «допоміг», це звучить голосно…волосся тепер не стирчало, а було прилизане, а я схожа на мокру курку.

- Ех, Задорожня, здається, що тобі допоможе тільки душ. Впринципі можеш сходити у спортзалівський. Або ж додому, в такому вигляді тобі тут ловити нічого.

- Мені і так тут ловити нічого. – відмахнулась я та пані Ангеліна здивувала мене…

- Думаєш, я не була молодою? Більшість дівчат йде на такі заходи або з кимось познайомитись, або заради когось конкретного. Чесно кажучи, не вірю, що ти виключення. Залишилось визначити чого ти тут.

- А просто прийти на вечір не можна?

- Ох, дорогенька, навіть в десять, що там і у три роки дівчаткам подобаються хлопчики і навпаки. Просто ти можеш піти на базар, а от сюди – навряд. А раз так віднікуєшся, тож є точно той, хто не звертає на тебе уваги. – вона зневажливо оглянула мене. – І скажи, як воно, бути такою популярною і щоб тебе не помічали?

- А ніяк. Ви помилились.

Вона фиркнула, а я мовчки покинула її в лабораторії. Навіть забула подякувати.

Трохи боязно було йти в душ темними коридорами та все ж ситуацію хотілось виправити ще тут. На дискотеці ми пробули тільки годину, а вона мала бути як мінімум до дванадцятої. Можливо і довше. Все залежало від кількості людей. Тож мені хотілось залишитись. І навіть не через Кирила. Все одно споглядання їхньої з Наташкою ідилії приємних відчуттів не принесе. А от подивитись чи Іван розведе Ельку ще на один танець – оце було б цікаво. Тож я горіла нетерпінням.

На щастя наші душові разом з роздягалками не замикались. Як виявилось, не я одна така. Дівчата сюди ходили пудрити носик. І з нашої групи була Оля, та ще якась старша відьмочка.

Я привіталась з ними. Витягла з шафки рушник і подалась в душ.

Треба мати талант, щоб помити голову і макіяж лишився цілим. Тож роблячи ці складні маніпуляції я відчувала себе камікадзе. Якою тушшю нафарбувала мене Елька я не знала. І добре, якщо вона водостійка, бо хай я грала сьогодні відьму та зовсім не хотілось синців від туші.

Вперше за вечір мені пощастило. Оля ще була в роздягалці і допомогла з макіяжем, який таки підпортився.

- А знаєш, я очікувала більшого від цього вечора…

- Розумію. От ми відьми, тусуватись з магами нам впринципі не варто…

- От і про теж, а хотілось би познайомитись з кимось нормальним. Як ти з ними дружиш взагалі?

- Ми не робимо акцентів на те, хто ми. А як люди ми симпатичні одне одному, ось і весь секрет. Насправді вони кльові. – я по-справжньому, щасливо усміхнулась.

- Скажи, а ти справді з ними спала? – видала вона, а я мало не поперхнулась.

- Ага, і по черзі, і груповуха була, їх багато, тож можливі різні комбінації. – я підморгнула їй, а вона густо почервоніла. – Ну чого ти?

- Просто говорять…

- Ти тепер можеш теж говорити, ще й сказати, що чула з першоджерела.

- Ну так вони теж, того, з першоджерела.

- Знаєш, мені байдуже. Розпускають плітки ті, кому заздрісно! Адже жодна магиня не потрапляла до хлопців у гості.

- А Наташка.

- Наташку приволік Кирил. Не сказала б, що решта були їй раді. Цілком може бути, що вона там була вперше і востаннє.

- А як там? – в Олі засяяли очі, ніби вона чекала на диво.

- Затишно, як вдома. І знаєш, що мені подобається. Вони не бухають, як більшість хлопців, не палять. І музика в них класна. Вони мені заміняють брата. – подумавши додала я.

І справді. Хай з Кирилом в нас не зовсім склалось та вкупі вони мені заміняли Колю. Він був далеко і не міг наглядати за мною. Давати хороших порад чи вислухати. По телефону це зовсім не те. Хлопці ж були тут. І в кожному з них, ніби була якась така частинка його характеру, яку вони заміняли. Сергій був строгим і справедливим, Іван добрим і чуйним, Ілля любив прикалуватись наді мною, а Кирил бісив і кликав Мар, як і брат. Тож, можливо і тому я досі ходжу на студію, час від часу щось готую їм, слухаю музику і граю з ними в доміно і монополію. Може тому я поспішаю туди, так само, як додому. і цілком можливо, що однокурсниця задала зараз правильні питання. Ніби сама Вселена підштовхує мене розібратись в собі.

Йдучи по дорозі до дискотеки, я уявляла, як вода з мого волосся випаровується і воно стає сухим і гладеньким.

Диво сталось. Хоча його не мало бути. Я точно знала, що в арсеналі відьом такого немає. Діагностика і зцілення, замовляння, змовляння, ті ж насилання хвороб…а ще лікування народними методами. Читала, що окремі могли мало не напівмертвих оживляти і пророщувати рослини. Та то був дар величезної сили і траплялось таке всього кілька разів, на пальцях однієї руки порахувати можна.

Ці ж мої незвичайні можливості були якимось виключенням. І ні з ким поговорити. Доведеться терпіти до понеділка.

Коли я повернулась хлопці вже дограли і ввійшовши в зал я запримітила, що Іван з Іллею танцюють з нашими дівчатами. Я подалась до них. Все ж і прийшли ми разом.

Нарешті для мене почалась справжня дискотека. А це танці до упаду під класну музику з найкращими друзями, що ми й робили!

І дарма, що дві години тому я вважала своє плаття занадто сексуальним. Деякі з дівчат поприходили ще в коротших, то ж відчувала себе нормально і отримувала задоволення від дискотеки.

Тривало це не довго. В якусь мить чиїсь руки опустились мені на талію. І за секунду мій незваний залицяльник отримав по морді. Ну не люблю я, коли мене лапають…хтось крім Кирила в моїх снах.

Ага, це був Кирил, тільки реальний. Він здивовано чесав щоку, ніби розраховував, що я його там погладити мала. Ох і випущу я зараз пару! Тож вхопивши його за руку потягла із залу.

- Ти з глузду зїхав? – накинулась я, коли ми опинились в коридорі. – Чого либишся? Мало отримав?

- Допустим, достатньо. Мар, я просто хотів поговорити.

- Говори.

- Ну не тут же. – він обвів поглядом коридор, де було достатньо слухачів.

- Веди вже! – в такі моменти всі добрі почуття до нього і навіть ніяковість миттю пропадали і я була готова просто порвати його, хоча б морально.

Він привів мене до тієї ж лабораторії, де я недавно намагалась привести себе в порядок.

- Хіба тут не закрито?

- Зараз перевіримо.

- А іншого місця не знайшлось?

- Дивно буде виглядати, коли нас застануть у кімнатці в підвалі, чи не так?

- Цілком. Гаразд.

Він натиснув на ручку і двері подались. Кирил увійшов першим і почав шарити по стіні, щоб увімкнути світло.

І воно таки зблиснуло. Але різко погасло…