Раді Вас бачити!

Наступного дня мене зустріла щаслива Рая. Як виявилось, вони з Іваном прийшлись одне одному до смаку і він запросив її на побачення. Вона сіяла, як нова копійка.

Я ж зовсім не раділа. Мене турбував мій сон. Якийсь дивний. Я ловила себе, що задумуюсь про нього, сон, увесь час.

- Тільки не кажи, що ти закохалась в Кирила. – зупинила мене прямо серед коридору Рая.

- Не скажу. Боюсь після Аньки ним будь-яка дівчина побрезгує.

- Я думала у вас нормальні стосунки…

- Ми друзі, а це інше. Так як він мене в цьому плані не цікавить я можу дозволити собі з ним дружити.

- А? та все одно ти сьогодні якась задумлива, щось сталось?

- Просто сон дивний наснився. – відмахнулась я, - Цілком можливо, що чергова бредятина.

- Хочеш розшифрую.

- Не варто, сни з неділі на понеділок не збуваються зазвичай.

- Не завжди.

- Все одно не варто. Ходімо вже, а то заняття починається.

 

Мені снилась студія. Кирил сидів на дивані і попивав колу.

- А де всі, сьогодні хіба немає репетиції? – здивувалась я пустоті і тиші.

- В кожного свої справи. Присядеш? – він похлопав диван біля себе і я таки сіла на запропоноване місце.

- А ти чому тут?

- А ти?

- Ну…просто люблю це місце, мені тут добре.

- От і мені добре. Ти хотіла б навчитись грати?

Я кивнула і він взяв зі столика свою гітару. А потім сів зовсім близько і поклав інструмент мені на коліна, обняв за плечі. Ну це я так подумала спочатку. Та його руки лягли поверх моїх і він завмер на мить і зглотнув.

- Ось так…- прошепотів на вухо. З-під пальців керованих його рукою вирвались звуки…

І я прокинулась. Волав будильник на мобільному.

Тепер я не вірила, що мої сни просто так. А Кирила намагалась обминути десятою дорогою.

 

 

Та не тут-то було, хлопці все одно мене знаходили і запрошували в студію. І коли мене знайшов Сергій і вручив дублікат ключів я зрозуміла, що відмовляти посилаючись на велике навантаження увесь час не вийде.

Раз вони дали мені ключі, то значить я для них і справді важлива. І, чесно кажучи, хай і я їх знаю зовсім недавно, а вони вже займали свій куточок у серці.

В студію справді хотілось і я вперше прогуляла медитацію, зіславшись, що мені зле, а сама вирішила хоча б годинку побути серед музики.

Мені і самій кортіло спробувати заспівати та я ніяковіла, коли хлопці мені пропонували. Найбільше я боялась, що в мене вийде і доведеться співати на сцені, а це зовсім не моє.

Першою справою, яку я зробила прийшовши ввімкнула караоке.

Поки їх немає мене ніхто не чує і можна поспівати вдоволь. І «Червону руту», яка незважаючи на давність мені дуже подобалась і на щастя була в їх списку і треки Лами, Скрябіна і Океану Ельзи, і кілька пісень моєї улюбленої Моторолли. Іншомовні пісні я також знала та чомусь мені хотілось співати так, як думаю. А думала я українською…

Я витратила рівно годину на співи і навіть втомилась. Потім вимкнула апаратуру. Не хотілось лишати після себе слідів, ніби й мене тут ніколи не було.

Кирил прийшов в той момент, коли я вже замикала бункер і навіть трохи налякав мене.

- Де ти взяла ключі? – він заступив прохід на гору і впився в мене поглядом.

- Сергій дав.

- Навіть так? А я то думав Ілля.

- Не розумію до чого він тут. Бункер Вані, старший у вас Бузько, ти який не який друг, а Ілля мені хто, щоб вручати ключі? – ланцюжок мені здавався логічним.

- Приємно, що ти ще не ви черкнула мене з друзів.

- Чого б це я мала тебе вичеркувати? Ти нібито нічим не провинився…

- А чого ж ти уникаєш зустрічей зі мною?

- З чого б це? Всі хто хотів мене бачити умудрились це зробити. З чого слідує, що ти погано старався.

- Тобі гарно з розпущеним волоссям…- примружився він.

- Кирил! Або не міняй теми, або пропусти мене, бо я поспішаю.

- Жаль, а я думав навчити тебе грати на гітарі.

В мене похололи руки.

- Ти забув спитати мене чи я цього хочу, а мені треба в бібліотеку! Дай пройти!

Я пройшла три сходинки, що нас розділяли, та хлопець і не думав зрушувати з місця. Повернувся і притис мене до стіни, нагнувся близько-близько. Настільки, що ми легко могли поцілуватись, але він не зробив цього, тільки проричав майже у губи:

- Я знаю чого ти там хочеш! – я відвернулась. – Це колись про тебе батько розказував…

- І що ж такого я там забула? – прошепотіла я в сторону.

- Він казав, що одна молоденька студентка занадто активно цікавилась передачею дару.

- Значить, тато?

- Значить правда? Навіщо?

- А ти як думаєш. – я все ще говорила в бік, боячись глянути йому в очі. – Я просто зрозуміла, що це не моє. Я зовсім не сильна. І користі від цього дару ніякої, одні проблеми.

- Мар. Він ще проявиться і тобі навіть сподобається.

А я заплакала.

- Це магам може подобатись, а відьмам дар приносить тільки проблеми.

- Ти помиляєшся!

- А звідки тобі знати? – я не витримала і глянула на нього, він заплющив очі і зціпив зуби. – Може я хочу бути звичайною!? Може в мене немає причин, щоб лишати його!?

- Що мені зробити, щоб ти передумала!? – він поглянув на мене з такою мольбою, що мало не розривалось серце.

- Кирило Гайдар, ти не зможеш зробити нічого. Я все давно вирішила.

І він мене відпустив та мовчки спустився вниз, до дверей бункеру. Я ж змахнула непрошені сльози і піднялась вгору. Сьогодні я таки відшукаю те, що мені так потрібно.

 

Сиділа я мало не до закриття бібліотеки та все-таки знайшла те, що шукала.

Інформація була в «Відьомських ритуалах», що правда в самому кінці. Все було досить просто, аж до абсурдності. Той хто передає силу мав передавати її добровільно, без будь-якого примусу, а той хто отримує повністю згоден прийняти. У випадку з ініційованими відьмами, після віддачі вони помирали. А з тими, хто не встиг пройти ініціацію було простіше. Вони довго хворіли після передачі та здебільшого оклигували і жили далі звичайним життям.

Залишилось дві майже непосильні речі для виконання умови.

Знайти бажаючу дівчину і не пройти ініціації, до цього. Помирати мені не хотілось зовсім.

Хоча чому дві? Одна. Єдиний з ким би я її готова була пройти вважав мене другом, а ще ми постійно сварились, тож лишалось знайти нормальну претендентку.

 

А після цього час полетів галопом і я не встигала зрозуміти, що робиться навколо.

Нам додались нові заняття, тож тепер ми майже жили в коледжі і якщо раніше я не могла потрапити в бібліотеку, то зараз не могла вийти з неї раніше восьмої.

Загрузка на фізкультурі тільки зростала.

Тепер ми почали варити лікувальні настої і робити мазі, а ще протиотрути. Отрути були в коледжі і так – ми мали на що поглянути, а більше цієї зарази і не треба було!

До хлопців на студію я потрапляла лише коли наступали вихідні. Та й то ненадовго. Всі жалілись, що рідко мене бачать, а Гайдар вів себе так, ніби й нічого не сталось. В нас наступило ідеальне перемир’я і він був милий, як ніколи. Інколи мені здавалось, що він мало зі шкури не вилазить, щоб догодити мені і це бісило.

Та ще більше бісило те, що сни про нього мені не перестали снитись. Тепер я вже сприймала їх, як данність і навіть не нервувалась. А реальний Кирил і бровою не повів, що може це він якимось чином влаштовує наші сонні побачення, тому я все спирала на власну закохану, а від того хвору уяву. Хоча бувало, що мені снились такі місця, котрих я не бачила раніше, а потім випадково натикалась. А одного разу я навіть поїхала в те місце котре мені наснилось і моєму здивуванню не було меж. Все було майже ідентичне, окрім пори року.

І я почала думати, що божеволію. Адже в книгах про такі сни нічого не писало. В книгах про магів також.

Я божевільна, чи не так…Можливо це якийсь знак

З небес, наприклад, що пора вже щось міняти

Забути щось або віддати

Простити чи прощення попросити,

А може тугу з серця відпустити?

Я божевільна, чи не так? Нормальні так не мріють

Не літають у снах, щоб сховать від реальності страх…

Нормальні не сидять в шкаралупі думок,

Не будують повітряних замків

І на серці не ставлять замків

Від яких не буває ключів. Від яких не існує ключів!

 

- Хлопці, в мене геніальна ідея! – я забігла в студію і навіть не вітаючись випалила ці слова, щоб часом не видулись з голови жовтневим вітром. – Вам треба писати свою музику! Тексти пісень! Ви не тільки на всю країну прославитись.

- З днем народження!!! – заспівали хлопці.

За всім я навіть забула. Ніколи не писала чисел на конспектах, тільки теми. І воно просто вилетіло з голови. Мої вісімнадцять вилетіли з голови! Я явно перевчилась.

Та вони продовжували наспівувати. На столі стояв торт із запаленими свічками і смачно пахло. Точно фаст-фуд грабанули!

- Хлопці! Могли ж мене попередити, я і забула, що це сьогодні.

- Ти що! Це ж мав бути сюрприз. Ми взагалі думали когось за тобою відправляти. А то все стигне.

- Вань, у вас є мікрохвильовка!

- Ну все, заходь-но сюди. – Кирил кинувся до мене і потягнув за руку до столу. – Чур, я займаю місце поряд з іменинницею!

- І я! – заявив Ілля.

- Хлопці, ану угомоніться. – я засміялась. – Ви нагадуєте мені дитсадок.

- А ми маємо тобі подаруночки! Невеличкі, але надіємось, що тобі сподобається.

Про невеличкі вони явно дезінформували мене. Плюшевий ведмедик був явно з половину мого росту!

- Мені здалось, що всі дівчата люблять плюшевих…- винувато усміхнувся Ваня.

- Всі так думають. Він класний! – я обняла ведмежа разом з хлопцем.

- А це, щоб ти завжди викроювала час для нашої компанії…- Сергій протягнув невеличкий прозорий футляр з годинником.

- Якщо він магічний, як той що в Герміони, то я весь день з вами тусуватимусь!

- На жаль, ні. Але мобільний можна забути, а він буде на зап’ястку завжди.

- Дякую. – вони розчулили мене своїми подарунками.

- Ти говорила, що ми маємо співати свої пісні. Тож в цю записну книжку ти зможеш написати до них тексти, ми на тебе надіємось…- усміхнувся Ілля і чмокнув мене в щоку.

- Мар. – Кирил широко усміхнувся, а потім вийняв з кишені срібний ланцюжок з кулончиком у вигляді маленького ключика. – обернись-но до мене спиною.

Він обережно забрав мої розпущені коси, ніби погладивши, як мені хотілось вірити, а потім вчепив рулончик.

- Чому ключик?

- Так це ключ до всіх дверей…- і він знову усміхнувся, а моє серце розтало зовсім і я торкнулась його пальцями.

- Якийсь маленький…

- Він мінятиме форму. – підморгнув він.

- Або від чийогось серця! – хихонув Ваня.

- Ключ від сердець…непогано звучить. Може про щось таке буде наша пісня? – спитав Сергій.

- З подарунками закінчено, просимо до столу! – розвів руки Ілля.

Тож довго не думаючи хлопці повсідались на дивани і мене всадили поряд.

Мені налили рівно 50 мл вина і сміючись сказали, що я ще маленька пити більше. Але я не образилась. Хіба на них можна ображатись! Чи не єдині маги, які прийняли мене в коледжі адекватно, чудові співбесідники, помічники, милі і хороші…Ой, Марино, досить їм дифірамби співати!

Ми чудесно провели вечір, а потім хлопці викликали для мене таксі і проводили всією компанією. Наперед розплатились і веліли доставити під двері квартири, що таксист люб’язно зробив.

Вдома мене чекала друга частина свята. Батьки приготували невеличкий стіл і торт. Хоча я була не голодна та все одно з’їла всього по дрібочці, щоб не образити їх.

Замість подарунку мені дали конверт з грошима, які я залишила на кухні. Ведмідь поки залишився сидіти у коридорі.

Я пройшла до себе в кімнату і стала перед дзеркалом. На грудях зблиснув кулончик і пальці самі по собі потягнулись до нього.

Ключ від всіх дверей. Від сердець. Чи може від одного серця? Я усміхнулась та усмішка була якась не така, з гіркотою чи що?

 

І цієї ночі мені приснився Кирил. Ну, як завжди…

Я стояла біля книжкового стелажа і перегортала диски на одній з полиць. Звідкись взялось знання, що це його кімната. І я оглянулась. Дуже хотілось знати, як живе об’єкт моїх мрій.

Вона біла, світла і простора. З простим косметичним ремонтом. З іншої сторони під стіною було ліжко і невелика шафа, а збоку біля полиці – комп’ютерний стіл. І такий ноут, що мені й не снився…бачила щось подібне в магазині, коли вибирала свій та відразу закатала губу. Ми не бідні та такі батькам не по кишені.

За столиком було величезне вікно і двері на балкон.

Я знову глянула на диски. Стінг. Бонжові. Той же Скрябін. Моцарт? Я вийняла останній і мало не впустила його.

- І що ти тут робиш? – прозвучало з-за спини і я мало не підскочила. На щастя диск лишився в руці, я мала намір його послухати.

- Вивчаю, що ти любиш…

- А якщо я люблю тебе? – прошепотів він на вухо і я повільно повернулась до нього.

- Ти щось казав?

А його руки опустились мені на талію.

- Мар, ти ж все чула… - прошепотів майже в губи.

Його дихання опалило вуста, але чомусь я боялась цього не менше, ніж в реальності.

- Що чула? – перепитала я не відвертаючись. Хоча було боязно та його руки і губи за кілька міліметрів від моїх заставляли відчувати такий екстаз, як ніколи. Коли я говорила мої губи майже торкнулись його і мені здалось що по них пробіг електричний струм.

- Досить дразнити мене. – а я відчувала себе п’яною, як від шампанського і тонула в його погляді все більше, ніби мушка в гарячому шоколаді.

- Та я сама невинність. – він стис мене. А я не втрималась. – А може це ти мене дразниш?

Його очі переможно зблиснули і він таки подолав той міліметр, який був між нами.

Гарячі губи опустились на мої і зупинились на мить. Він ніби чекав, що я його відштовхну. Та хіба ж я могла це зробити. Тільки обняла за шию, а потім погладила по шоці.

- Мар. – глухо вимовив він мені прямо в губи і нарешті поцілував по справжньому. Пристрасно і ніжно водночас, так ніби хотів цим заявити, що я тільки його і нікому не віддасть.

Хай це і сон, та він кращий за будь яку реальність і я очікувала, що прокинусь, як завжди та не прокидалась, ніби боги дарували мені кілька щасливих митей!

Ноги підкошувались від шквалу нахлинувших відчуттів. Я більше себе не стримувала і сама цілувала Кирила, а він тільки усміхався і шепотів всілякі ніжності.

Він присів на ліжко і я сіла йому на коліна знову поцілувавши, а його руки по-хазяйськи ковзнули під футболку і пробіглись по спині, пестячи і викликаючи поколювання, я повторила все за ним. І здається йому сподобалось!

А потім я поцілувала його в шию і він застогнав.

- Мар. Зупинись. Ти ж не знаєш, що робиш зі мною!

- Ти правий, не знаю. Але хочу так робити і якщо тобі не подобається – можеш мене прогнати.

- Ти ж знаєш, що подобається!

- Нє-а! ти мені нічого не кажеш…

- Хм. – він примружився, як ситий кіт. – Мені приємні всі твої дотики…

- Тільки приємні? – я провела пальчиком по його животу, кайфуючи, що можу торкатись його. Він був рельєфний і твердий, м-м.

- Я від них божеволію. – мовив він і повторив мої рухи. Я зрозуміла, чому він божеволіє…

- Кирил… - я притислась, щоб на мить зупинити це відчуття та він поцілував мене знову.

А потім зачепив мою футболку і стягнув одним легким рухом. По спині розсипалось волосся, а по шкірі пробігли мурашки.

- Ти просто неймовірна. – він якусь мить оглядав мене голодним поглядом.

- Твоя черга.

- Ти мене вже бачила.

- То ти тільки подивитись хотів? – спитала я і повела бровою. А потім сама взялась стягувати футболку з нього. – Отак! Здається ти став ще сексуальнішим відколи я тебе бачила востаннє…

- Для тебе старався.

Наші губи знову злились у поцілунку, відчуття зашкалили зовсім. А потім він скинув бюстгальтер і повалив мене на ліжко.

Уявлення немаю звідки він все це взнав, та цілував мене в таких місцях і так, що я просто задихалась і розум відмовлявся підкорятись, а по тілу пробігали ниточки струму.

Коли він встиг скинути з нас решту одягу мені дізнатись так і не судилось.

Тіло горіло від пестощів і поцілунків, шепотів «кохана», від яких я загорялась ще більше і в секунди прояснень вивчала його тіло.

Коли він навис наді мною і я злегка підняла голову.

- Будь ласка. – прошепотіла я, тільки це було проханням зупинитись, я дуже боялась того болю, що всі обіцяють. Та він сприйняв мої слова не так…

І коли розсовував коліна, і цілував…і нарешті наповнив мене. У очах на мить потемніло, а я відчула його кожною своєю часточкою. Насолоджуючись.

Кирил продовжив наш танець, спочатку повільно, а потім нарощуючи темп. І в якийсь момент я забула де я є і хто. Були тільки ми, наші спітнілі тіла, хвилі задоволення, що накочувались раз за разом, а потім це відчуття переросло у вал, який не закінчувався. Він притис мої руки і вже не зупинявся на поцілунки. Та і мені цього не треба було. Тільки відчувати його в собі. Оргазму ми досягли разом. І мій світ вибухнув!